Хто і кого. Що відбувається із законом про мобілізацію

 26 грудня в пресцентрі Міноборони сталася подія, якої доти не було ніколи: вперше з часу свого призначення і перший раз від початку повномасштабної війни на пресконференцію вийшов головком ЗСУ Валерій Залужний.

До того ніщо не могло змусити головнокомандувача проводити великі публічні зустрічі — чи то Україна тримала удари ворога, чи важко відступала з котрогось міста. 

Але наприкінці грудня з'явилася тема, яка змусила Залужного перервати мовчання — новий законопроєкт про мобілізацію. 

За даними УП, драйвером виходу головкома в публічну площину став міністр оборони Рустем Умєров, але спершу тему додаткової мобілізації озвучив президент Володимир Зеленський.

19 грудня він розповів журналістам, що військові на ставці заявили про потребу мобілізувати додатково 450—500 тисяч людей. 

Саме з тієї заяви почалось таке собі публічне жонглювання, коли політичні й військові топпосадовці намагались знайти того, хто візьме на себе відповідальність за нову мобілізацію.

Президент переконував, що це справа військових. Залужний пояснив, що армія воює, а мобілізацію мають забезпечити уряд і Умєров. Міноборони поділилося відповідальністю з усім Кабміном, а крайньою в ланцюжку прийняття рішень врешті виявилась Верховна Рада. Як і завжди.

Але коли в Раду зайшов урядовий законопроєкт, то навіть звиклі до “політичного смирення” депутати поточного скликання побоялись за нього проголосувати. 

“Українська правда” спробувала з'ясувати, які резонансні зміни готуються до урядового проєкту, чи мобілізують депутатів і міністрів та чи є шанс на ухвалення закону в найближчій перспективі.

Подорож з Кабміну і назад: перший збій 

Перша редакція законопроєкту про мобілізацію від Кабміну, яка з'явилася 25 грудня, мала ефект медійної бомби. 

“Українська правда” описувала детально головні положення цього проєкту, як-то зниження мобілізаційного віку з 27 до 25 років, електронні повістки, новий електронний облік військовозобов'язаних, обмеження в правах та блокування рахунків для тих, хто ухиляється від походу в ТЦК тощо.

Після внесення в Раду співрозмовники УП в уряді, який формально є суб'єктом законодавчої ініціативи, зізнавались, що самі не бачили повного тексту законопроєкту. Першими його почитали деякі депутати і, м'яко кажучи, були вражені. 

Для Ради цей документ мав стати одним із тих десятків законів, які “спустили згори” і за які депутати мали швидко проголосувати. Але цього разу “турбо-режим” дав збій: страх нести відповідальність за таке непопулярне рішення виявився настільки великим, що законопроєкт не мав шансів на підтримку в сесійній залі. 

І головна проблема була навіть не в нормах законопроєкту, а в загальній суспільній напрузі, яку викликала сама тема масштабної мобілізації.

Два роки українців через “Єдиний марафон” та інші медіаканали заспокоювали та підбадьорювали, обіцяли швидкий захід у Крим, вихід на кордони 1991 року і не прогнозували нової мобілізації. Ця державна пропаганда була настільки масштабною й одночасно комфортною, що суспільство залюбки в неї повірило. 

І коли в один момент в життя громадян, заспокоєних єлейними спікерами “марафону”, нагло увірвалась важка реальність із потребою мобілізації 500 тисяч людей, то у суспільства стався ні більше ні менше інформаційний шок.

Виявилось, що мобілізація потрібна не для походу на Москву, про який часто говорили на “марафоні”, а щоб принаймні утримати нинішній фронт. Такий разючий дисонанс став однією з причин, чому в суспільстві піднялося ціле цунамі хейту в бік усієї політичної та військової верхівки. 

Цей негатив посилюється відсутністю професійного рекрутингу, коли люди могли б заповнити позиції в ЗСУ відповідно до власних компетенцій.

Крім того, немає конструктивної комунікації щодо навчання, підготовки, забезпечення і всього того, що дозволить не дивитись на мобілізацію як на квиток в один кінець. 

Через відсутність інструментів мотивації закон міг бути тільки каральним. 

Дійшло до відкритих порушень Конституції і прав людини, про які на свій страх і ризик публічно заявляє навіть призначений за цієї ж влади омбудсмен.

Якщо коротко, то Дмитро Лубінець звертає увагу на те, що норми про призов людей з інвалідністю, про залучення військових до обмеження прав людей і тим паче надання ТЦК прав обмежувати людей у користуванні своїм майном — це прямі порушення Основного Закону.  

За такий жорсткий проєкт, очевидно, в Раді ніхто не захотів брати відповідальності. І це не дивно. 

Як переконують співрозмовники УП в політичних колах, за кілька тижнів активного обговорення теми нової мобілізації усі владні інституції зазнали шаленого удару по рейтингах.

Однак, яким би страшним для політиків не було падіння підтримки, Рада все одно мусить проголосувати за якийсь варіант нової мобілізації. 

Військо критично потребує поповнення, ротації і резервів. І люди, які воюють уже другий рік, не можуть зрозуміти, чому це має бути тільки їхня війна.

Як написав письменник-воїн Артем Чех, солдати теж хотіли б “вірити в ЗСУ”, а не щоб вірили в них: 

“Якщо сантехніки і клерки не підуть до війська, тоді військо ворога прийде до сантехніків і клерків”.

Важка реальність України такою і є. І більшість депутатів у Раді, політичне та військове керівництво країни це розуміє. 

Влада перебуває на розтяжці між переляканим суспільством, з яким вона так і не почала працювати, та втомленими військами. 

Але немає іншого шляху ніж вирішити питання поповнення армії.

Тож монобільшість попросила уряд відкликати законопроєкт на доопрацювання, щоб у якійсь пристойній формі спробувати проголосувати його пізніше.

У пошуках компромісу: кого мобілізувати

Після довгих суперечок у стінах Ради і вагань чиновників МО, 11 січня уряд вирішив відкликати законопроєкт про мобілізацію та підготувати новий. 

Але до цього, в перші дні нового року в режимі повної секретності комітет Ради з питань нацбезпеки та оборони проводив довгі, від ранку до вечора, засідання щодо урядового законопроєкту про мобілізацію. 

На окремих дискусіях були присутні головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний та міністр оборони Рустем Умєров, представники інших міністерств. 

“Залужний говорив, по суті, все те, що сказав публічно, але з додатковими цифрами та деталями. Коли прийшов Умєров, то комунікував лише заготовленими тезами. І загалом ми у нього особливого інтересу не викликали. Він уточнив, що поспішає на наступну зустріч, і лишив працювати юристів МОУ і свою заступницю Калмикову”, — розповідає один із учасників засідань. 

Але попри доопрацювання, виносити законопроєкт Кабміну на розгляд парламенту було неможливо: голосувати за нього не було кому.

Такий закон є дуже зручним для опозиції, щоб критикувати владу. 

“Ні Петру, ні Юлі, ні Разумкову не вигідно голосувати за мобілізацію, бо це не є і ніколи не буде популярним у народі. Проголосувати за цей закон — означає розділити весь негатив і відповідальність із владою”, — пояснює УП один із впливових представників Ради. 

Наприклад, фракція “Батьківщина” пішла традиційним шляхом — стала на сторону “простого українця” та запропонувала власну концепцію “справедливої мобілізізації”. 

Пропозиції команди Тимошенко зводяться до підвищення в два рази зарплатні військовослужбовцям, які воюють на фронті понад півтора року. А для мотивації добровольців — збільшити грошове забезпечення, надати житло, соціальний захист, медичне страхування в разі поранення.

Свою візію Юлія Володимирівна навіть передала особисто Умєрову та Залужному.

Фракція Порошенка та група Дмитра Разумкова свої пропозиції подали у вигляді альтернативних законопроєктів. 

Законопроєкт авторства Олексія Гончаренка з ЄС детально прописує категорії громадян, які підлягають / звільняються від мобілізації, пропонує розширити залучення силових органів до мобілізації, а також залучити в цей процес ЦНАПи.

Проєкт Разумкова окремо концентрується на тому, щоб нівелювати норми урядового проєкту: заборонити електронні повістки, не залучати місцеве самоврядування до мобілізації чи не дозволяти вилучення більше як 30% авто в однієї компанії.

Перший документ Кабміну не хотіли підтримувати не те що опозиційні сили, а й навіть більша частина “Слуги народу”. 

На засіданні фракції щодо того проєкту президентські депутати півтори години сварились і обурювались різними резонансними нормами.

Після відкликання закону уряд планував якнайшвидше внести назад нову його версію. 

“Думаю, що ще до кінця дня ми його перевнесемо в Раду”, — переконував співрозмовник УП в уряді у день відкликання 11 січня.

Однак його не внесли ні в той, ні в наступні дні. Кабмін вперся в процедурні проблеми. В Раді вже існують кілька альтернативних законопроєктів про мобілізацію.

Відповідно, щойно новий законопроєкт уряду зайде у ВРУ, то отримає інший порядковий номер. А парламенту доведеться спершу розглянути уже зареєстровані проєкти.

“Арахамія генерував безліч “проривних” ідей. Мовляв, “та байдуже на процедури, давайте зареєструємо його під старим номером”. Інша його пропозиція: та байдуже, застосовуємо ad hoc (відхилення від процедур — УП) і зразу голосуємо мобілізацію”, — переказують ідеї голови фракції “Слуга народу” його колеги в парламенті. 

На момент написання цього тексту уряд все ще не вніс до Ради переписаний законопроєкт. 16 січня юристи МО передали свої напрацювання на вивчення головам усіх фракцій. 

“Ми, м'яко кажучи, розгнівані, бо не бачимо особливого покращення тексту. Незрозуміло, що реально там переписали. Ну ніяк не зберемо ми голосів під інші формулювання того самого, що було в першій версії. Треба його реально переписати”, — скаржиться УП один із впливових депутатів монобільшості. 

Тож, заступниця міністра оборони Наталія Калмикова вже заявила в ефірі телемарафону, що нову версію документу внесуть за кілька тижнів. За даними УП від кількох депутатів у різних політсилах, парламентарі очікують побачити нову версію документу орієнтовно 6 лютого. 

Поки уряд і Рада не розуміють, як вчинити із законом про мобілізацію, депутати вже проголосували законопроєкт щодо створення єдиного електронного реєстру військовозобов'язаних і автоматичне отримання посвідчення учасника бойових дій. 

Головна його мета — створити єдину цифрову базу даних громадян, які підлягають військовому обліку, віком від 18 до 60 років. 

МО хотіло отримати дані з державних реєстрів Податкової служби, МОЗ, Мін'юсту, МВС, ЦВК, міграційної служби та інших відомств.

Крім того, планували отримати доступ до особистих номерів телефонів та адрес електронної пошти військовозобов'язаних. Всі ці дані мали зберігатися на хмарних сховищах у країнах НАТО. 

Як повідомили кілька джерел УП у різних фракціях, перед голосуванням за друге читання проєкту про створення єдиного електронного реєстру опозиційні фракції збили низку ініціатив міністерства. 

Зокрема про доступ до податкових та митних даних, інформації про родину, медичної картки тощо. В кінцевому результаті, як тепер остаточно виглядає проголосований законопроєкт, не можуть сказати навіть самі нардепи. Мовляв, “наразі текст зводять у юридичному відділі Ради”. 

“Жодна спецслужба світу не володіє таким об'ємом інформації про громадян, як те, що запитувало Міністерство оборони. Ми розуміємо, що цифровізація потрібна, але це вже було занадто”, — пояснює УП один із членів Комітету з питань нацбезпеки. 

“Проблема закону в тому, що він прописаний так, що ніхто б не поніс відповідальності в разі витоку або кражі особистої інформації громадян”, — додає інше джерело в одній з опозиційних фракцій. 

***

Початок розгляду мобілізаційних законів показав, що опозиція зуміла досить ефективно політично відпрацювати чутливі моменти на свою користь. 

А поки політсили готуються до роботи з новим урядовим проєктом, сперечаються і перекладають відповідальність, у суспільстві далі росте напруження. Щотижня прикордонники повідомляють про нові групи любителів зимових купань у Тисі та Пруті, котрі продовжують штурмувати кордон з Європою, щоб не штурмувати посадки. 

І однією з головних причин цього досі лишається провал комунікації та відбору людей. Жодна інституція так і не зайнялась поясненням, що армії потрібні й інженери, й автомеханіки, й оператори БПЛА, і слюсарі, і спеціалісти зв'язку, і ще десятки інших позицій. Бо армії, яка боронить усіх, потрібна допомога від усіх.