Економіка згортається в очікуванні змін

Попит ще не здувся

Держстат має рацію. Видатки домогосподарств на товари і послуги сягнули 83,9 відсотка від загального показника національного доходу, тоді як найбільш негативний вплив на динаміку ВВП за категоріями кінцевого споживання справило падіння експорту (на 5,8 відсотка) і нагромадження капіталу (на 14,8 відсотка). Найістотніше падіння засвідчили будівництво (-15,6 відсотка), сільське господарство (-8,4 відсотка) та обробна промисловість (-6,4 відсотка). З одного боку, це підтверджує, що внутрішній попит лишається одним із головних чинників економічного розвитку, а з іншого — що реальний сектор економіки ввійшов у рецесійну смугу. На останнє вказує і платіжний баланс, і суттєве зниження гуртового товарообігу, який характеризує стан ділової активності.

Власне, було б дивно побачити в рік парламентських виборів негативну динаміку споживчого попиту — реальне зростання заробітної платні за 10 місяців цього року сягнуло 14,8 відсотка. Але чи виправдано його пригнічувати, гальмуючи темпи зростання реальної заробітної плати і зменшуючи обсяги соціальних виплат у 2013 році? Тим паче, що показник прожиткового мінімуму, як і раніше, обраховано на підставі набору товарів 12-річної давнини . Тим паче, що це не сприятиме, а погіршуватиме динаміку внутрішнього ринку в подальшому. Так само, на жаль, як і інфляція.

На думку багатьох експертів, аудиторів Рахункової палати в тім числі, прогнозний рівень інфляції на рік наступний може вкотре зіграти зі споживчим ринком злий жарт через високі ціни на газ і потребу підвищувати комунальні тарифи.

Хотілося б вірити. Хоч, було, навесні цього року Міністерство економічного розвитку та торгівлі за сприяння спеціальної Програми ООН, а також за участі потужного кластера наукових установ і міжнародних фондів, підготувало вражаючий консенсус-прогноз на 2012—2013 роки. Вражаючий, бо, як випливає, помилилися тільки на реальному розмірі ВВП, який восени переглянули з 3,2 до 2,3 відсотка, та на інфляції, яку передбачали значно вищу за оцінки Держстату.

Тверда позиція — тверда валюта?

Усе вищесказане наводить на висновок, що громадяни явно себе недооцінюють. На відміну від Нацбанку, наприклад, який паралельно готує новорічні сюрпризи, пов’язані з угамуванням попиту на валюту. Так, у його намірах — повернути призабуту “паспортизацію” для валютообмінних операцій. Тільки в розширеному вигляді: паспорт пропонується пред’являти не лише під час купівлі, а й продажу доларів та євро. За словами, директора департаменту з управління валютним резервом Нацбанку Олександра Дубихвоста, ця процедура з вересня різко знизила попит на іноземну валюту з боку громадян. Що знизила попит, ще можна припустити, але, що дуже, то навряд, бо ця процедура, швидше, впливає на свідомість торговців і вочевидь підриває довіру до банківської системи взагалі. Тож, прямо кажучи, від Нацбанку можна було б очікувати більшого креативу в методах боротьби з дефіцитом платіжного балансу.

Так само, якщо послухати главу комітету із запобігання недобросовісним валютним операціям Юрія Горшкова, то Нацбанк не збирається відмовлятися від запровадження з січня 2013 року збору до Пенсійного фонду з купівлі валюти. Йдеться уже не про 15, а 10 відсотків, що, за підрахунками експертів, дасть змогу заробити на цьому 5—8 мільярдів доларів США. Але Юрій Горшков наголошує на іншому: це вдарить по руках спекулянтів. Дуже схоже. Адже в разі запровадження податку на купівлю твердої валюти паралельний (тіньовий) ринок отримає друге дихання.

Як торгуємо — так і живемо

Згаданий вище консенсус-прогноз вражав, крім іншого, точними оцінками ризиків на нинішній рік. Зростання девальваційних очікувань експерти обумовлювали поступовим погіршенням стану торговельного балансу країни. Справджується. За підсумками 10 місяців, імпорт перевищив експорт уже на 12,7 мільйона доларів США. Причина не тільки в тому, що ми імпортуємо дорогий газ, а й у тому, що ще чимало такого, без чого, коли важко, можна обійтися, адже імпорт іномарок, приміром, у першому півріччі зріс на 38 відсотків (див. інфографіку)! Від’ємний торговельний баланс одразу нагадав ще одну прикрість. 157 членів СОТ не підтримали заявку нашого Міністерства економічного розвитку та торгівлі щодо перегляду ставок ввізного мита на понад три сотні товарних позицій. Нам дипломатично нагадали, що стаття Генеральної угоди з тарифів і торгівлі, якою ми апелюємо, від 1995 року застосовувалася 30 разів і не більш як на 10 груп товарів одночасно. А що нам до того? Адже нам треба захищати вітчизняного виробника?!

Треба, але не в спосіб, який ізолює країну від усього світу. Дуже треба, але навіщо лізти через вікно, якщо є двері?. Адже, зрозуміло, що справжній захист для вітчизняного виробника полягає у створенні йому належних умов для бізнесу, аби він міг покращувати якість і знижувати собівартість своєї продукції. Навіть більше, ніж дуже треба. Але якщо тільки це не відгукнеться подорожчанням імпорту для кінцевих споживачів або й зустрічним ввізним митом на понад три сотні товарних позицій українського експорту в країни ЄС.

Фігурально кажучи, внутрішній ринок — це ВВП плюс імпорт, мінус експорт. По суті, це макроекономічна формула нашого життєвого рівня. За нею, 2010 року розмір внутрішнього ринку зростав, а зараз скорочується здебільшого тому, що він не оптимальний, сировинно-залежний і низькопродуктивний. А якщо так, то треба щось міняти в економічній політиці і серед тих, хто нею опікується.

Інфографіка  Олексія КУСТОВСЬКОГО

Віктор ГРИНЕВИЧ