Чому у Путіна з Ердоганом нічого не вийде: примара газового хабу

Жваве обговорення в політичних колах пропозиції Путіна щодо створення газового хабу в Туреччині супроводжується єхидними смішками в колах енергетичних. Адже “наднаціональних проєктів століття”, які ведуть ні до чого, в газовій історії було багато. Непобудованих газогонів — десятки, а не створював “газових хабів” у Європі й навколо тільки дуже лінивий уряд. Проте справжніх хабів — себто точок, у яких визначаються ціни на газ для всього регіону чи континенту, — стає не більше, а менше. Політичного бажання і гучних заяв для реального результату у справі створення газових “торгово-розрахункових центрів”, які зараз заведено називати хабами, чомусь недостатньо.

Україні треба визнати одну важливу річ. Без максимально можливої допомоги з Москви ми б ніколи не домоглися такого ефектного й ефективного витурення “Газпрому” з ринку постачання газу в Європі. Сфокусовані, чіткі і вперто одноманітні дії московського уряду, фактично, повністю переформатували систему забезпечення газом усієї Європи. Якщо в березні цього року німці, найбільше на той момент у ЄС залежні від газу агресора, жили в концепції “нам потрібно, щонайменше, три роки, аби відмовитися від російського газу”, то вже в жовтні ті ж таки німці з певним здивуванням у голосі констатували: “Ми позбулися залежності від газу “Газпрому”. Від 40% ринку до 5—6% за півроку — такого падіння з небес на землю на газовому ринку Європи ще не бувало.

40 років розбудови іміджу “надійного постачальника” пішли коту під хвіст — і тепер уже назавжди. І тут, судячи з усього, комусь саме з тих людей, котрі наказали “Газпрому” шантажувати Європу в “максимально жорсткий спосіб”, спала на думку нова “геніальна” ідея. Гаразд, вирішили ці креативні геополітики, нас втришия витурили з Європи через нашу нахабність із парадного входу, то ми через задній попхаємося. Запропонуємо Ердогану зробити газовий хаб у Туреччині — і звідти вже торгуватимемо по Європі. Ми ж розумні й креативні!

Завжди добре, коли для наших ворогів креативність важливіша за фаховість. У цьому напрямі або ж енергетиків і професіоналів на московщині не слухають, або ж, як гіпотеза, вони всі вже розбіглися в процесі мобілізації. Бо фахівці відразу б вказали на неможливість реалізації плану в реальності.

В умовах санкцій побудувати в Туреччину трубу через глибоке і складне Чорне море московитам просто нічим. Нема в них ані необхідного обладнання, ані технологій. Вони “Північний потік-2” на мілководді якісно дотягнути не змогли, кілька ділянок по два рази переукладали. Та й подальша доля “Північних потоків” — індикатор той ще… Але повернімося до реальності.

Крім проблеми з фізичним створенням потужності перекачки в морі (а наявного “Турецького потоку” для будь-яких “великих” ідей точно не вистачить), є ще дві проблеми, пов’язані з трубами: інфраструктура на території Росії та інфраструктура з’єднання газогонів Туреччини (там теж багато питань) і європейських. Наявних потужностей, знову-таки, для “великих” ідей категорично не вистачить. Все це треба будувати, — і, крім мільярдів доларів чи євро для побудови з’єднань, необхідні будуть дозволи країн ЄС. Припустімо, на “святу справу” московщина гроші завжди знайде (тим більше там точно буде добрий корупційний розпил, як це в Москві заведено), врешті-решт, пенсіонери потерпять, а мобілізовані і без бронежилетів повоюють. А ось отримати необхідні дозволи виявиться куди більш складним завданням.

Європа добре відчула, що таке смердюча газова рука Москви на шиї. І більше не хоче. Це видно з усього комплексу дій ключових європейських урядів, навіть якщо не згадувати про надактивність Європейської комісії, яка перетворила “Зелений курс”, оголошений ключовим пріоритетом два роки тому, на “Зелений курс від російського газу подалі” в реальному житті й активно його впроваджує. Мова не про заяви — мова про проєкти, що реалізуються, бюджети, що вже витрачаються, і затверджені довготермінові плани дій. Тому розраховувати на повернення на газовий ринок Європи через “задні двері” московський уряд може тільки у власній пропаганді та гучних заявах.

Чи розуміють реальну картину в Туреччині? Звісно. Що робитимуть? Викачуватимуть максимум “плюшок” із московського уряду. Посміхатимуться, тиснутимуть руки, паралельно витискаючи ще одну знижку на поставки газу та ще один пільговий кредит на його оплату. Говоритимуть про “великі перспективи” та “надзвичайну важливість”, але за першої ж нагоди зіб’ють ще один російський винищувач, який спробує політати де не слід.

Туреччина в газі має дуже добре диверсифікований портфель, і реальним фокусом для Ердогана був і залишається власний видобуток на шельфі Чорного моря та “газова самодостатність”. Саме на цьому сфокусований турецький уряд, і саме сюди спрямовані величезні зусилля для досягнення максимального успіху: гроші, ресурси, увага — все сфокусоване саме на досягненні максимально рівня власного видобутку.

Примара ж “газового хабу”… Для турків це добра штука — бо дозволяє ще трохи заробити на “московських геополітиках”. Думаю, це варто тільки підтримувати.

Олександр ХАРЧЕНКО, директор Центру досліджень енергетики