Ми вже на такому етапі війни, що час зробити цей крок і перестати боятися. У нас усе досить погано — з одного боку, але все ще може бути досить гарно — з іншого.
Припинімо зловживати патріотичною риторикою. Війна зараз — у максимально непасіонарній фазі. Хвиля добровольців, які прийшли 2022-го до Сил оборони, почасти загинули або втратили здоров’я, почасти — пішли в СЗЧ з різних причин, а найчастіше — втратили ентузіазм.
Державна система перейшла з воєнного (тобто надзвичайного) режиму роботи в режим роботи рутинний, режим мирного часу. На перший план знову вийшла стара бюрократія, зокрема й військова.
“Старі” звикли до того, що у військовій системі немає місця ініціативі, а є лише примус. Це їхнє друге ім’я.
Але примус не працює сам собою. Тим більше він конфліктує з цінностями добровольців.
У кращому разі нерозумний примус призводить до конфліктів, де поганим рішенням начальства хтось опирається. В гіршому, коли здатних на опір немає, все йде до жертв і провалів фронту.
Тому досить тиснути на патріотизм. Особливо тоді, коли волелюбна Україна бусифікує своїх громадян на захист країни, а в цей час авторитарна Росія виставляє проти нас армію, до якої йдуть добровільно. Й ці російські добровольці повільно, але постійно протискають нашу оборону.
Створімо умови для професіоналів, щоб вони воювали ефективно. І щоб їм не заважали різного роду дурні з погонами, котрих за часи незалежності наплодила система.
Настав час зробити так, щоб на перемогу працював підприємницький талант і якості фахівців.
Нам потрібно відійти від принципів армії Чингісхана—Сталіна, котра воює рабами. Час іти до армії Тамерлана—Принса. Тамерлан — один із найвидатніших воєначальників у світовій історії — створив наймане військо. Принс — засновник найвідомішої, мабуть, військової компанії Blackwater, нині AcademY.
Нам потрібно врешті почати рахувати гроші.
Саме так, гроші. Зараз якраз той етап війни, коли слід зрозуміти: сотня бусифікованих перехожих є менш ефективною й набагато дорожчою для держави, ніж десяток кваліфікованих і мотивованих фахівців, які воюють за власним вибором.
Це елементарна й страшна математика. Зараз непідготовлених і не оснащених сучасними засобами нерідко кидають тримати окопи на передовій, де вони швидко гинуть або “трьохсотяться” й лягають фінансовим тягарем на державу.
А є підрозділи, яким вдається тримати свої ділянки фронту під усіма видами атак противника й не відступати.
Є командири, від яких тікають у СЗЧ навіть ті, хто щиро прагнув захищати Україну й здобувати військову славу. А є, навпаки, командири, котрі з відносно проблемних бригад роблять цілком боєздатні підрозділи.
Є спецслужби, чиї підрозділи досягають неперевершених результатів на фронті саме завдяки гнучкому підходу й ініціативності.
Нам уже час врешті перестати боятися приватних військових компаній.
Які є застороги проти ПВК?
Тільки брехливі.
“Це ж буде бунт, усі бачили, що було з “Вагнером”!”
Ні, нам не потрібні приватні механізовані батальйони чи полки спецназу, якими нас лякають представники “старої” управлінської еліти. Нам не обов’язково мати на фронті ударні ПВК, яким був “Вагнер”.
Приватні військові компанії можуть брати на себе певну функцію в тому чи тому секторі. Це може бути медицина (евакуація та стабілізація поранених), побудова доріг чи укріплень у ризикованих ділянках, логістика, радіоелектронна розвідка чи аеророзвідка.
Медична чи аеророзвідницька приватна військова компанія ніколи не матиме сил і засобів учинити бунт на кшталт пригожинського. Бо це фахівці в окремій сфері, не пов’язаній безпосередньо з ураженням противника.
Нехай артилерію, ударні дрони, танки й авіацію контролює держава. Але чому не віддати “лайтові” функції приватникам?
Приватні компанії конкурують між собою. І за клієнтів, і за працівників. Це гарно. Ледь не вся західна економічна думка доводить користь конкуренції. Якої апріорі немає в тоталітарних арміях, в арміях примусу.
Не сумніваюся, що приватні військові компанії зможуть повернути на фронт величезну кількість досвідчених бійців, які легально чи не дуже пішли звідти через погане управління й недовіру до командування. ПВК зможуть залучити на порядок більше іноземних бійців, яких нині часто відлякує наша військова бюрократія. Врешті, ПВК — це шанс отримати кращі умови служби для тих, хто пішов воювати 2022-го, не усвідомлюючи, наскільки це затягнеться, а нині фактично воює за інших, які живуть своє життя в тилу.
Бачили б ви, як горять очі у військових, які зараз на фронті чи тимчасово залишили службу, від згадки про ПВК.
Ігор ЛУЦЕНКО, командир роти ударних дронів “Орден Сантьяго”
