У списках майже всіх партій-учасниць виборчих перегонів у Донецькій області є особи, діяльність яких справді змінювала регіон за останні шість років. Хоча більшість партій утримували інтригу до моменту затвердження всіх кандидатів і реєстрації партії для участі в місцевих виборах, інформації про залучених персоналій уже вдосталь. Хтось системно й детально аналізує біографії висуванців, а хтось досі розповідає про “кількох порядних і авторитетних людей”. Знайти повний перелік претендентів на посади голів ОТГ, а також партійні списки ще проблематично, але найактивніші висуванці самі заявляють про себе на різноманітних офлайн-заходах і в соціальних мережах.
Цьогоріч кількість осіб, готових змінити свій статус громадського активіста на посаду голови ОТГ або депутата свого міста чи селища, справді вражає. Переважна більшість іде з партіями демократичного спрямування, які зараз представлені на Донеччині різноманітніше, ніж зазвичай. Так, у боротьбу за посаду міського голови Краматорська вступив Юрій Трембач — керівник першого й поки що єдиного на Донеччині осередку “Демократичної сокири”. Він відомий в області громадський діяч, учасник та організатор різноманітних політичних і культурних акцій, волонтер із багаторічним стажем. Хоча краматорська “Демсокира” вперше пробує власні сили в місті, до її лав потрапило чимало доволі відомих та активних мешканців області. Зокрема подружжя Геннадія та Наталі Романових: волонтерів, організаторів різноманітних заходів і зоозахисників. Також приєдналася Олександра Папіна: переселенка з окупованої Горлівки, співзасновниця й організаторка обласного літературно-мистецького фестивалю “Кальміюс”. І Роман Кузюбердін: активіст велоруху й мандрівник, автор реалізованої петиції щодо онлайн-відстеження громадського транспорту у Краматорську. Краматорська “Демсокира” має доволі цікавий склад, проте спрогнозувати її результат у регіоні насправді складно.
На голову громади Часів Яру претендує ще один волонтер і патріотичний громадський активіст, чинний депутат міської ради, а нині представник партії “Сила людей” Руслан Макарович. Висувається на посаду мера і його однопартієць із Маріуполя Максим Бородін — також чинний депутат міської ради, відомий разом зі своєю командою системною й безкомпромісною боротьбою з металургійними магнатами, які нищать екологію приморського регіону. У Дружківці серед кандидатів на посаду мера є представник “Голосу” Денис Миронов, засновник потужної ініціативи “Громадський патруль”. Неочікувано для багатьох у боротьбу за крісло голови Мирнограду вступив молодий представник “Європейської солідарності” Олександр Соколов: волонтер, ініціатор різноманітних молодіжних проєктів і засновник популярного в місті інтернет-пабліка “Типовий Мирноград”. Про діяльність Соколова Тиждень писав іще до того, як він вирішив податися в політику.
Серед героїв, про яких Тиждень писав упродовж останніх років, окрім Соколова є ще багато тих, хто сьогодні висувається на місцевих виборах. І на відміну від десятків людей, які стали активістами й патріотами безпосередньо перед виборами, цим людям не треба вигадувати історію своєї діяльності. Так, вражає широким залученням представників волонтерського й активістського середовища команда “Голосу” Донеччини, хоча висуваються вони далеко не в кожній громаді. Лідером краматорської команди є амбітна й відома в колах ділової спільноти Юлія Гакова, керівниця проєктів “Центру розвитку майбутнього”. Про соціальний бізнес її родини Тиждень писав у матеріалі “3D-педагогіка”. Одним із кандидатів у депутати у Краматорську став Станіслав Черногор, член обласної Громадської ради, керівник ГО “Фонд розвитку громад”, який працює в Міжнародному фонді “Руки друзів”. Про свій досвід вивчення самоврядування у країнах Європи він розповідав Тижню ще у 2018 році.
У Добропіллі до міської ради разом іде команда однодумців, які багато років змінюють свою громаду в різних сферах. Зокрема відома зоозахисниця й організаторка приватного притулку для тварин Тетяна Пустовойтова, засновник і керівник ГО “Молодіжний центр “Творці історії” та розбудовник громадського простору “Непустир” Влад Бурховецький (див. матеріал Тижня “Змінити простір”) громадський діяч і представник соціального бізнесу Володимир Орос (див. матеріал Тижня ”Піца без пива в тролейбусі”). У Дружківці в команді “Голосу” можна побачити відомого громадського діяча Павла Островського, який набув досвіду у столиці й повернувся до рідного міста. Але попри впізнаваність кандидатів на місцях, поки що ніхто не може спрогнозувати, чи зможуть представники “Голосу” цьогоріч потрапити до влади.
Можна говорити також про спробу оновлення списків партій-важковаговиків. Варто відзначити майже повністю оновлені осередки “ЄС”. Оксана Муравльова, керівниця Безкоштовних курсів української мови та ГО “Файно”, балотується від “ЄС” у Краматорську (див. матеріал Тижня “Файно у Краматорську”). Разом із нею рядовими кандидатами у Краматорську висувається дуже потужна команда осіб, відомих далеко за межами Донеччини. Це Ангеліна Шостак, яка за роки війни пошила тисячі українських прапорів (до слова, деякі з яких занесено до Книги рекордів України); Ірина Сергієнко, яка опікується мистецькими подіями й зокрема фестивалем імені Марії Приймаченко; Оксана Проселкова, за плечима якої досвід організації мистецьких фестивалів і форумів разом із Українським інститутом національної пам’яті та інших освітніх проєктів; Геннадій Жеребчук — організатор патріотичного автопробігу й Віча, а також Олена Косенко — відома волонтерка, яка свою допомогу військовим розпочала ще у 2014 році. У інших містах серед кандидатів багато активної молоді, яка працювала над різноманітними проєктами міжнародного й національного масштабу. За прогнозами соціологів, у більшості міст представники “ЄС” можуть отримати від 2 до 10 мандатів, хоча саме цього разу до списків партії потрапило значно більше справді гідних людей. Якби так відбувалося й раніше, можливо, рейтинг цієї політсили був би на Донеччині вищим.
Здійснила спробу оновлення й “Батьківщина”. Наприклад, у депутати у Краматорську висувається голова вірменської громади й організатор низки спортивних заходів Ваге Мамикоян, а в Костянтинівці партія залучила керівника освіти Ольгу Барабаш, відому своїми патріотичними поглядами, які дуже дратують певні кола населення міста (див. матеріал Тижня “Школа зелена замість червоної”).
Дещо інакше відбувається зі списками президентської партії “Слуга народу”. Усупереч гаслам про залучення кожного активного українця, потрапити до лав гарантовано прохідної партії вдалося далеко не всім навіть із-поміж тих, хто ще торік активно та з власної ініціативи агітував за Володимира Зеленського і його партію. Наприклад, така прикрість сталася з активістом зі Слов’янська Євгеном Недосєкою, який був серед палких агітаторів за нового президента, але є надто незручним і гострим у багатьох питаннях. Тому Недосєка був змушений балотуватися на пост голови Слов’янська як самовисуванець — до місцевої команди Зеленського його не запросили. Так само сталося з активістом із Бахмута Сергієм Фісуном, якого більшість сподівалася побачити в команді “Слуг народу” поруч із деякими іншими відомими в місті діячами. Натомість у більшості міст і районів серед представників цієї партії присутні ті, хто традиційно “коливається разом із генеральною лінією”: чиновники, представники бюджетної сфери або “потрібні” бізнесмени. Наприклад, у Лиманській ОТГ у виборчому списку “Слуги народу” є перший заступник керівника Служби вагонного господарства, заступник директора школи, директор Будинку культури, агрономи та приватні підприємці. Але водночас у тому самому Слов’янську до списку потрапила Анна Авдіянц — керівниця відомого креативного простору “Теплиця”, а команду очолила Ольга Алтуніна — активістка й ініціаторка впровадження Бюджету участі. А, наприклад, у Часів Ярі в команді “Слуг народу” є ветеран і волонтер Руслан Петренко. У Черкаській ОТГ від “Слуги народу” в депутати йде Дар’я Богданова, організаторка шкільного агрохабу (див. матеріал Тижня “Вчительський агрохаб”).
Спробували долучити до своїх рядів активістів і партії, які традиційно не належать до демократичних чи проукраїнських. Наприклад, у “Наш край” у Костянтинівській ОТГ подалася активна громадська діячка Віолетта Суханова, яка балотується на посаду міського голови. А від свого села до органів самоврядування цієї самої громади балотується ветеран, волонтер і соціальний підприємець Сергій Свириденко (див. матеріал Тижня “Козак-куркуль”). Між “Нашим краєм” і партією “За майбутнє” розпорошилися колишні регіонали із прогресивнішими поглядами, які з якихось причин не вписалися до лав “Опозиційної платформи — За життя”.
Утім, активісти, які балотуються від ОПЗЖ, також є. Наприклад, Віталій Бабенко — переселенець, волонтер і підприємець із Волновахи, у закладах якого робили знижку за спілкування українською мовою. Чи зоозахисниця й волонтерка з Бахмута Катерина Арісой. Несподівано “вистрелила” ще одна партія: “Порядок”, офіційний статус якої не зовсім зрозумілий. Приміром, у Бахмуті її представники позиціюються як команда чинного мера Олксія Реви, хоча за документами він самовисуванець. Логічно, що до партії з такою назвою належать переважно працівники бюджетних сфер, серед яких є чимало активних людей, натомість представники громадянського суспільства майже не залучені. Наче заявлені “порядок і стабільність” забезпечує лише висока дисципліна без жодних громадських “вольностей”.
Окремим фронтом ідуть активісти, які обрали шлях самостійної боротьби. Наприклад, чинний депутат у Іллінівській громаді, волонтер і ветеран Андрій Тараман або колишня керівниця обласної Громадської ради Ірина Кірікова, відома своєю принциповою патріотичністю, яка зараз балотується на місце голови Дружківки. А також підприємець Геннадій Сечкін із Бахмута, який окрім меценатських проєктів відомий тим, що на проросійському мітингу у 2014 році закричав “Слава Україні!” й тільки завдяки добрій спортивній формі залишився неушкодженим.
Отже, виборці Донеччини можуть побачити у своїх бюлетенях доволі різнобарвних і різновекторних осіб та проголосувати за реальних активних земляків. Попри соціологічні прогнози, які свідчать про наявність упевнених фаворитів, цьогоріч боротьба обіцяє бути цікавою. А наявність потужних сил, які протистоять одна одній, дає надію на відносну чесну боротьбу і правдиві результати. Навіть якщо не всі активісти та громадські діячі здобудуть місця депутатів у своїх ОТГ, цей досвід однозначно стане корисним і їм, і громадам.
