Черговий проект у біді

Більшість європейців можуть найнаочніше оцінити переваги інтеграції, коли подорожують. Перетинаючи переважну частину кордонів у зв’язку з роботою чи під час відпочинку, вже не треба міняти валюту й показувати паспорт. Утім, обидва грандіозні проекти уніфікації опинилися під загрозою. Фінансовий крах і криза суверенного боргу поставили під удар євро. Через арабську “весну народів” тисячі біженців із Північної Африки причалюють до європейських берегів, підриваючи перспективи безвізової Шенгенської зони.

Відповіддю на потрясіння в єврозоні стало ще більше спільної політики: фонд фінансової допомоги європейським країнам у скруті зростає, а Брюссель посилює контроль над економічною та фінансовою політикою членів ЄС. Учасники італійсько-французького саміту 27 квітня закликали до перегляду правил Шенгенської зони з метою спрощення процедури введення прикордонного контролю “у випадку серйозної загрози”. Фактично, це вже сталося: дві країни обмінялися “люб’язностями” через наплив 20 тис. туніських мігрантів на італійський острів Лампедуза. Офіційний Рим хотів, щоб частину біженців прийняли інші держави ЄС. Коли ті відмовилися, італійський уряд вдався до хитрощів — виписав мігрантам дозволи на тимчасове проживання, але не для того, щоб вони оселилися в Італії, а щоб якомога швидше перебралися на інший бік Альп. Франція, зі свого боку, затримала тисячі з них поблизу свого кордону й відправила назад — для цього навіть довелося зупинити потяг із прикордонного італійського міста Вентімілья.

Значною мірою це просто гра на публіку. Як італійський прем’єр Сільвіо Берлусконі, так і французький президент Ніколя Саркозі зараз політично слабкі; ще й ультраправі, настроєні проти міграції, голосно висловлюють їм свої претензії. Спільний лист лідерів двох країн до Брюсселя був спробою показати, що криза в них під контролем. Однак він мало відрізнявся від попередніх пропозицій Єврокомісії, до того ж бачився поразкою Берлусконі: останній підтримав прагнення Парижа посилити внутрішній прикордонний контроль у ЄС (далеко не на користь Італії), але його заклик до більшої “солідарності” між двома країнами здобув лише часткову підтримку. Франція погодилася, що у випадку “масового напливу” біженців, які втікатимуть од війни в Лівії, всі країни ЄС мають розподілити між собою тягар; але, вочевидь, з туніськими “економічними мігрантами” Італії доведеться розбиратися самій, хоча й не без фінансової та іншої допомоги в посиленні її кордонів. А ще Берлусконі визнав, що насправді Франція приймає вп’ятеро більше мігрантів щороку, ніж Італія.

Щоправда, це не вразило правих та настроєних проти імміграції партій, які активізувалися в Європі. Північна ліга, — союзник Берлусконі у коаліції, — яка нещодавно взагалі піддала сумніву необхідність перебування Італії в ЄС, скаржиться, що країна “перетворюється на французьку колонію” (а ще ця політсила незадоволена поступливістю Берлусконі під час поглинання італійських компаній французькими і запізнілим рішенням Рима приєднатися до повітряних ударів по Лівії). Марін Ле Пен, лідерка праворадикального французького “Національного фронту” каже, що тільки вихід Франції з Шенгенської угоди може призупинити масову міграцію (ще вона хоче, щоб держава відмовилася від євро).

Суперечності виникають не лише через мігрантів із бідних країн, а й через довгождану свободу вибору місця проживання та роботи в ЄС для його громадян. Торік Саркозі серйозно посварився з Єврокомісією через депортацію циган до Східної Європи. У Нідерландах назрівають антипольські настрої: там погрожують депортувати приїжджих зі сходу, які не мають роботи понад три місяці. Впливовий політик Гірт Вілдерс, краще відомий виступами проти ісламізації, тепер узявся звинувачувати поляків у злочинності, пияцтві та відбиранні роботи в голландців.

Попри віру єврократів у мобільність робочої сили, Німеччина й Австрія скільки могли затягували скасування обмежень на працевлаштування громадян із країн-новачків Євросоюзу. 1 травня вони відкрили кордони працівникам із восьми східних країн, що стали членами спільноти 2004 року. Для румунів і болгар, які ввійшли до ЄС пізніше, обмеження діятимуть до 2014-го. На вимогу Берліна й Парижа цих двох країн не пускають до Шенгенської зони через їхню корумпованість і недостатньо ефективний прикордонний контроль.

І єврозона, і Шенген залежать від довіри до того, що кожна з країн—членів ЄС ефективно управлятиме державними фінансами й контролюватиме кордони. Коли довіра зникає, під загрозою опиняється інтеграція. Однак між цими двома проектами є різниця. Крах єврозони обернеться економічним ударом для всього клубу. А частіші прикордонні перевірки стануть просто трохи незручним доповненням, що ледь-ледь ускладнить життя на єдиному ринку.

З урахуванням усього сказаного, єдиний ринок — одне з найбільших досягнень ЄС та його “чотирьох свобод” руху: людей, товарів, послуг і капіталу. За це варто боротися. Отже, вирішити проблему міграції теж можна через посилення ролі Старого світу. Єврокомісія може не тільки уважніше наглядати за економіками Єврозони, а й ретельніше перевіряти, як контролюють кордони Шенгену (бо нинішня система колегіальної перевірки не надто ефективна). Крім того, ЄС потребує узгодженої системи відсіювання економічних мігрантів від справжніх біженців, щоб унаслідок величезних розбіжностей між національними законодавствами люди не кочували з однієї країни до іншої в пошуках притулку.

Крім посилення прикордонного контролю, Європі необхідно послабити зовнішній тиск на себе. Для цього слід налагодити співпрацю з країнами—експортерами мігрантів: вони повинні контролювати витік своїх громадян і приймати назад нелегалів. До арабської “весни” диктаторів фактично підкупляли, щоб вони дотримувалися відповідної політики. Тепер досягти таких фаустівських оборудок буде важче, адже північноафриканські правителі повалені (Туніс і Єгипет) або не виявляють колишньої дружелюбності (Лівія). Молоді арабські демократії можуть сподіватися на поліпшення умов: збільшення допомоги, лібералізації торгівлі та якогось рівня контрольованої законної міграції. Так найвигідніше торгуватися з ЄС.

Однак це не зупинить потоку мігрантів. А щойно виникне враження, що на європейських кордонах з’являються пробоїни, національні уряди домагатимуться можливості захистити рубежі своїх країн.

До речі

Європол попереджає про можливі негативні наслідки скасування візового режиму для Балканських країн. Про це йдеться в черговій доповіді Поліцейського агентства Євросоюзу. У ній, зокрема, зазначено, що злочинні угруповання з Балканського регіону, Туреччини і країн колишнього СРСР можуть скористатися перевагами вільного пересування. Як потенційні загрози такого типу названо можливе подальше спрощення візового режиму з Україною, Молдовою, Грузією та Росією. Експерти Європолу також рекомендують не квапитися долучати Румунію та Болгарію до Шенгенської зони.

The Economist, 2011