Євроінтеграція: вітчизняний законопроєкт про оцінку майна списаний із російського закону?

Та навряд чи народні обранці читали цей законопроєкт, який писав під час керування Фондом держмайна Дмитро Сенниченко (нині — втікач). Виявилося, що багато положень цього документа елементарно скопійовано з аналогічного закону Російської Федерації (Федеральний закон від 29 липня 1998 року №135-ФЗ “Про оціночну діяльність у Російській Федерації”). А тепер законопроєкт намагаються ухвалити в українському парламенті. Фонд держмайна навіть створив Експертну раду з питань оціночної діяльності, пріоритетом №1 якої є адвокація законопроєкту №7386. 

Сканкопія закону

Автори документа — за впровадження в Україні складання іспитів практикуючими оцінювачами що три роки. Навіть термін — три роки — скопіювали. Це аналогічно тому, як після успішно закінченого університету від вас вимагали б що три роки підтверджувати кваліфікацію. Такого немає в жодній країні ЄС, у США чи Канаді. Тільки в агресора, котрий у такий спосіб дає змогу заробляти корумпованим чиновникам. Іншого пояснення такої вимоги немає.

А складання іспитів для підтвердження кваліфікації передбачається в навчальному центрі, який створить сам Фонд. Ну, треба ж і нашим чиновникам на чомусь заробляти. Про незалежність тут говорити марно, фактично це — добір “своїх” і допуск їх до ринку. От тільки до якості оцінки, її неупередженості це не має жодного стосунку.

Монополізація ринку навчання через створення підконтрольного Фонду навчального центру чомусь не призвела до перевірок із боку Антимонопольного комітету. Нічого дивного, адже законопроєкт внесли народні обранці, а не державна структура — Фонд держмайна. Тож погодження в Антимонопольному комітеті вдалося уникнути. Аналогічно обійшлися без погодження в решті міністерств і відомств, які використовують оцінку в своїй діяльності.

Скопійовано з російського закону також обов’язкове членство в саморегульованих організаціях оцінювачів (порушення Конституції) й обов’язкові вимоги щодо таких організацій.

Звісно, чиновники в Україні й у минулому часто-густо переписували законодавство країни-агресора, але зробити це сьогодні, коли йде кровопролитна війна... А потім зареєструвати такий законопроєкт і намагатися його “проштовхнути” — це просто за межами розуміння.

Складається враження, що агенти РФ покинули Україну, та їхня справа з максимальної уніфікації українського законодавства із законодавством РФ і далі живе. Адже, маючи скопійоване законодавство, простіше потім “відбивати” претензії України в міжнародних арбітражних судах... Ось така специфічна інтеграція до ЄС.

Зарегульовані організації

А ще законопроєкт передбачає створення Експертної ради при Фонді державного майна. Але для чого? Адже таку раду вже створено. Та й навіщо таке прописувати в законі? Звісно, згідно із законопроєктом, головою Експертної ради є голова ФДМУ. Хто б сумнівався. Тобто йдеться про Експертну раду, що має консультативно-дорадчу функцію і яку очолить чиновник. І він радитиме сам собі? Чи йому радитимуть те, чого він сам хоче? Про незалежність такого органу говорити не доводиться. І знову все як у агресора...

Законопроєкт, порівняно з чинним в Україні законом, пропонує для визнання статусу саморегульованої організації збільшити кількість оцінювачів із 250 до 500. Хоча це теж не має жодного стосунку й до якості оцінки, й до уникнення шахрайської та/або замовної оцінки. Проте дає змогу знов-таки монополізувати певні процедури навчання й отримання замовлень на оцінку.

Водночас у розвинених країнах взагалі немає таких вимог, а членами організації є тисячі оцінювачів. Так, у Американському товаристві оцінювачів, яке об’єднує представників різних дисциплін, понад 5500 членів, у Інституті оцінки (США) — близько 23 тисяч членів, які займаються оцінкою комерційної та житлової нерухомості. І, до речі, для оцінки нерухомості в США потрібні лише ліцензія або дозвіл на діяльність.

Звісно, в США немає вимоги щодо кількості членів у жодній із цих організацій, як немає їх у Канаді чи Європі. У демократичних країнах держава взагалі не втручається в такі питання. А от у Росії є обмеження: там вимога для визнання саморегульованої організації — 300 оцінювачів, тобто в цьому питанні ми РФ навіть переплюнули.

Шахрайство Трампа

Водночас автори законопроєкту не помічають явних недоліків чинного закону про оцінку й навіть не намагаються їх уникнути в законопроєкті. Приміром, це факт видачі кваліфікаційного свідоцтва державним органом — ФДМУ. Ніде в світі (окрім РФ) держава не видає кваліфікаційних свідоцтв, а лише ліцензії, тобто дозволи на провадження діяльності. В законопроєкті ж не тільки збережено такий підхід, а ще й запропоновано надавати такі свідоцтва іноземним спеціалістам, які мають кваліфікаційні свідоцтва від своїх незалежних приватних професійних організацій (не від урядів).

Ніхто не каже, що іноземні спеціалісти не розбираються в оцінці, але ніде в світі країни не відкривають так просто ринки професійних послуг для іноземців: британці не зможуть працювати в США, якщо не отримають кваліфікації та членства в США від однієї із приватних оціночних організацій. Невже нам до такої міри байдужі власні спеціалісти? Мені невідома жодна інша країна, що так легковажно ставилася б до своїх спеціалістів і власного ринку.

Ще одне: законопроєкт зберігає чинну на сьогодні систему, коли дозвіл на оцінку видається компанії СОД (суб’єкт оціночної діяльності), в якій працює оцінювач на постійній основі. Такий підхід насправді віддає оцінювача в рабство компанії. Водночас за оцінку фактично відповідає фізична особа — оцінювач, а юридична особа знімає вершки з процесу.

Тема є досить болючою. В професійних колах довго обговорювали іншу систему — директором оціночної компанії має бути саме оцінювач, а краще, щоб він був і серед засновників аналогічно тому, як це є в аудиторів. Нічого з цього не запропоновано в законопроєкті.

Інший підхід — це коли дозвіл на роботу отримує сам оцінювач, і це виключає проміжну ланку у вигляді компанії. Але в запропонованому законопроєкті й про таке немає навіть натяку.

У законопроєкті №7386 не працює належним чином навіть пропозиція щодо використання Міжнародних стандартів оцінки (МСО), визнаних у багатьох країнах світу. Ідея, звісно, правильна, проте її застосування шкутильгає на обидві ноги — в наступному реченні після згадки про МСО зазначено, що Міжнародні стандарти оцінки застосовуються лише в разі відповідності нормам чинного законодавства.

Не має вирішення в законопроєкті й іще одне надважливе питання — перенесення відповідальності з оцінювача на власника, як це є, приміром, у США.

Коли в Америці розглядали шахрайство Трампа з пентхаусом у Нью-Йорку, нікого не цікавив оцінювач майна, — обвинувачення пред’явили власникові, тобто Трампу. За бажання власник завжди може знайти висококваліфікованих спеціалістів для здійснення оцінки, а не звалювати відповідальність на оцінювача, якому він або гарно заплатив, або “приставив ножа до горла”, — хтозна?

***

Як бачимо, до справді проблемних питань у авторів документа руки не доходять. Законопроєкт потребує суттєвого доопрацювання й обговорення з незалежною оціночною спільнотою, щоб норми нового закону покращували ситуацію на ринку, а не просто створювали штучні монополії для збагачення чиновників. 

Євген ПАНЮШКІН, економіст, сертифікований оцінювач з 2000 р.