Кому в Україні гарно живеться?

Кожному другому українцю не вистачає грошей для задоволення потреб у харчуванні та одязі — про це свідчать результати всеукраїнського соціологічного дослідження. 17% населення заявило, що воно ледь зводить кінці з кінцями, перебуваючи за межею бідності. У 32,5% опитаних коштів вистачає лише на їжу, з купівлею одягу та їжі виникають проблеми. На життя вистачає лише у 36,2% людей, але дорогих речей, таких як холодильник, телевізор і т.п., вони собі дозволити не можуть. Лише 1,7% населення вважають себе багатими та не відчувають матеріальних труднощів.

Таким чином, близько половини громадян України не мають коштів на раціональне харчування, а саме воно є головним фактором здоров'я людини. Перебуваючи в пригніченому стані, одержимі думками про те, як вижити, чим нагодувати дітей, де знайти роботу ін., люди доводять себе до хронічного стресу. Все це разом значно скорочує тривалість життя та породжує низку супутніх соціальних проблем, таких як алкоголізм, наркоманія, проституція. В капіталістичній Україні при помаранчевій владі суспільство різко розмежувалось на дуже багатих і занадто бідних, на мультимільярдерів та найманих робітників, які на мінімальну зарплатню намагаються вижити разом з такими ж жебраками-пенсіонерами.

За офіційними даними на початок 2008 року в Україні зареєстровано 130 найбагатших осіб, загальний статок яких перевищує 10 мільярдів доларів. Але це лише верхівка айсберга. Тих, чиї капітали перевищують сотні мільйонів доларів, зазвичай не знає ніхто — вони не афішують свого становища, перебуваючи в тіні та тримаючи свої мільйони в офшорних зонах за межами країни.

До офіційного переліку багатіїв увійшли лише ті, чиє право власності можна довести на підставі відкритих джерел. У їхніх руках знаходяться: металургія, машинобудування, енергетика, банки, торгівля, фінанси. В цих галузях економіки за рахунок економії на зарплатні чесних трудяг, “господарі” отримують надприбутки. Ось вони, найбагатші українські бонзи: Ренат Ахметов, в 41 рік його капітал складає 14 мільярдів 620 мільйонів доларів; Віктор Пінчук, зять Леоніда Кучми, в 47 років має 10 мільярдів 620 мільйонів доларів; Ігор Коломойський, в 45 років володіє 4 мільярдами 760 мільйонами доларів; Петро Порошенко, кум Президента Ющенка, в 42 роки має 1 мільярд 450 мільйонів доларів; Валерій Хорошковський в 39 років володіє 1 мільярдом 160 мільйонами доларів, голова державної митної служби; Леонід Черновецький, мер Києва, капітал складає 990 мільйонів доларів... Звісно, всіх на сторінках газети не перерахуєш. Середній вік українських багатіїв складає 40 років, не всі навіть мають 20-тирічний трудовий стаж, але...

“Маленькому українцю”, як називає Президент Ющенко рядових громадян, важко навіть уявити собі яким чином можливо заробити такі статки. До “незалежності” все це належало народові України, було надбанням робочого люду. За роки “самостійності” всі провідні галузі економіки опинились в руках шахраїв, які узаконили своє беззаконне право на власність. У народу відібрали те, що ним було створене, перетворивши “маленького українця” на безправну низькооплачувану робочу силу в руках злодіїв у законі. Величезні бариші потрапляють до кишень багатіїв, а людина праці зубожіє щодня, і, боячись перетворитись на “бомжа”, кидає сім'ю, їде світ за очі на чужину спробувати лихої долі заробітчанина. А вдома, ростуть як трава, безпритульні, зате забезпечені діти. Вже сім мільйонів українців працюють за кордоном, аби забезпечити своїх рідних шматком хліба.

Колись “на майдані” Ющенко заявляв, що бандити сидітимуть в тюрмах. Але минув час, а бандити з мільйонерів стали мільярдерами, до того ж любими друзями, кумами та сватами.

Ще Президент заявляв, що багаті поділяться з бідними. Наша землячка, пенсіонерка, свого часу опинившись в біді, звернулась до мільярдера Ахметова по допомогу. Вийшло як у Некрасова “бабуся Нинила у пана лісу на ремонт хати просила. Нема лісу й не чекай і не буде! — почула у відповідь Нинила”. Ситий голодному не товариш!

Пізніше ми всі волали: “Поверніть нам Юлю!” Повернули. Продукти харчування подорожчали майже вдвічі, пальне також, а приріст до зарплат і пенсій склав копійки.

Якось, виконуючи депутатські обов'язки, зустрів я в одному з вимираючих сіл свою давню знайому. Марія Сергіївна була колись відомою людиною, ланковою передової ланки по вирощуванню льону. Нині пенсіонерка, ледь зводячи кінці з кінцями на мізерну пенсію в 520 грн., ще примудряється дочку на ті гроші вчити. Але якою ціною?

— Влітку город та ліс годують, а взимку з запасів живемо. Сутужно, але виживаємо, — каже Марія Сергіївна. — Про себе вже не думаю, аби дитину на ноги підняти. Он племінниця працює домогосподаркою в Італії, сусідчина дочка в Англії посуд миє — не хочу для своєї дитини такої долі!

Я спробував поселити надію в її серці. Сказав, що настане час, і народ знову візьме владу в свої руки, скине панство погане! І Настя буде жити в новому суспільстві... Дав би Бог!

З болем в серці і гірким осадом в душі ми розсталися. А тим часом мільйони людей, які знаходяться за межею бідності продовжують голосувати за тих, хто довів їх до такого стану, за тих, хто пограбував країну. Люди перебувають в розгубленості та зневірі, легко піддаються обману, зомбуванню, піддаються на усілякі подачки та обіцянки. Доки при владі будуть олігархічні клани, не буде поліпшення умов життя для народу. Хоча влада завжди повинна бути від народу і для народу, а не від капіталу.

Старші покоління, які героїчними подвигами світового масштабу розгромили фашизм, звеличили славу Батьківщини, створили свого часу потужну соціалістичну державу робітників і селян. Її червоний прапор нікому не заплямувати! Червоний колір — це колір самого життя. Таке розуміння прийшло до людини ще на світанку історії.

У старослов'янській мові “красный” и “красивий” це однокорінні слова. Червоний — символ божої любові, мужності, стійкості і хоробрості. Навіть римські стратиги, коли перемагали, фарбували своє обличчя червоним.

Щодо помаранчевої символіки, то ще з часів Київської Русі люди вважали, що тим, хто використовує помаранчевий колір в житті та символіці, ні в якому разі не можна довіряти. Вони були певні, що цей колір означає лицемірство і хитрість. Не можна не повірити пращурам, особливо дивлячись на оточення Президента і Прем'єра, яке цілковито складається з хитрунів та лицемірів. Прочитайте біографії “нашистів” та “БЮТівців” — всі вони свого часу були активістами червоної доби, але після накопичення “зелених” у своїх карманах раптом змінили колір. Бо коли накласти на червоний колір мужності й боротьби зелений — колір американського долара, то й вийде помаранчевий напівтон зрадництва.

Життя триває, кольори змінюють один одного, і сьогодні кожен з нас повинен вирішити під яким стягом він іде по життю. Комуністи ідуть під прапором, який майорів над рейхстагом в 45-му. Тільки під червоними знаменами можна звільнитись від ярма кримінального капіталу та відродити народовладдя. Бо вже 17 років, як нас, довірливих, оббирають шахраї всіх рангів — від банкірів та авторів фінансових пірамід до політичних популістів.

М. БАБАЄВ

(депутат районної ради)