Безгаззя для коксу благо?

Про це він заявив на прес-конференції в інформаційному агентстві “Новий міст”. Просто не змогли гнучко зорієнтуватися в непростій ситуації і піддалися загальній паніці перед фінансовою кризою. Як не дивно, але їм дав змогу отямитися газовий скандал. Ціни, хай навіть захмарні, на цей природний енергоносій їх безпосередньо не зачіпають, бо мають при виробництві свій газ — коксовий. Не позичати їм і пари, й жодного кіловата електроенергії на стороні не беруть. Деякі заводи, як, скажімо, Баглійський та Дніпропетровський, де встановлені турбіни, ще й когось могли дострумлювати. інша є побічна продукція, але вона погоду в прибутках не робить. Адже щоб з'явився попит на той же германій, потрібна вже не газова, а, перехрестимося, справжня війна. Бо використовується він тільки при виготовленні приладів нічного бачення.

А ось на основний продукт, кокс, замовлення несподівано зросли під час російсько-українського конфлікту. Металургам знадобилося його набагато більше, аби замінити відсутність природного газу. На кожну тонну чавуну — додатково 38 кілограмів коксу. Відтак підтримали й українських шахтарів. На вугілля утворився навіть певний дефіцит. Бо його більше з відомих причин стали споживати й наші ТЕС. Але зараз, коли ожила газова труба, на імпортне вугілля, може, й не поглядатимуть.

Тому прогноз для наших коксохіміків такий, що перспектива у них хоч і не така бадьора, як у першому кварталі минулого року, але краща, ніж до наступу кризи.

Звичайно ж, багато залежить від металургів. Замовлення в них знизилися на відчутні 43 проценти. Експортне орієнтовані (мали 81 процент) вони втратили чимало ринків збуту. Впали ціни на їхню продукцію, які невпинно й балувано зростали до минулого серпня. Але фактично впали на подушку. Бо такими були лише два-три роки тому. Тож не треба впадати в розпач, а зважено аналізувати реалії дня.

Зараз Анатолій Старовойт готується до поїздки в Київ, де збиватиметься баланс галузі. Попередньо планується виробництво 19,4 мільйона тонн чавуну, а відтак і 11,2 мільйона тонн коксу. Але є й більш вагомі прикидки. Чавуну може знадобитися 22 мільйони. Серйозні наміри, приміром, у залізничників, яким потрібно 5 тисяч нових вагонів, як відомо, є що замовити суднобудівникам.

Погано тільки, що наша металургія сьогодні наполовину напівфабрикатна і не готова відразу перебудуватися в напрямку внутрішнього ринку. Це видно навіть на побутовому рівні: спробуй-но на базарі відшукати вітчизняні цвях чи шуруп. Але якщо серйозно підійти до справи, то перепрофілюватися під насущні потреби можна досить швидко. Як кокс для домни, тут потрібен оптимізм.

Василь ЧУБ