Їхні і наші

Українському флоту далеко до американського — і за кількістю, і за якістю, і за габаритами суден та умовами служби. Наші моряки відповідають: кількість і габарити — не голов­не, бо ж і завдання різні, а над якістю й умовами — працюємо. На другий день після відкриття українсько—американських морських навчань “Сі Бриз—2008” журналістам запропонували відвідати американський ескадрений міноносець “МакФол” та український корвет “Луцьк”, які в очікуванні активної фази навчань відпрацьовують базову підготовку в Одеському порту, діляться досвідом один з одним та колегами ще з 14 країн—учасниць навчань.

Оцінити розміри компактного на вигляд міноносця “МакФол” можна лише піднявшись вузеньким трапом на його палубу. “Машина” має 505 футів (приблизно 152 метри), вертолітний майданчик на кормі, а на її борту служить майже триста чоловік екіпажу. Американські моряки радо презентують свій корабель і охоче розповідають про нього і про себе. Командор Тімоті Шорр — капітан корабля — привітав гостей і дозволив спілкуватися з будь—ким із команди, яка просто роїлася на палубі, виконуючи повсякденні корабельні обов’язки. Що перше кидається в очі — не озброєння, якими рясніє “МакФол”, і навіть не український прапор, за головними морськими законами піднятий на головній щоглі, а чистота й укомплектованість на палубі та у каютах. Нічого ніде не бракує. Палуба корабля має спеціальне нековзке покриття, трапи міцні й нехиткі, і все припасовано до свого місця.

У навчаннях “МакФол” виконуватиме функцію загального забезпечення, а взагалі він призначений для війни на воді, під водою, протиповітряної та радіоелектронної боротьби. Судно входить до ударної групи авіаносця “Теодор Рузвельт”.

Американські матроси та офіцери зовсім не схожі на кровожерних натовських потвор із карикатур у газеті “Комуніст”. Вони усміхнені й життєрадісні, сиплять дотепами на адресу начальства і, вже тихше — з приводу українських дівчат—журналісток. На кораблі, однак, служать і 42 жінки, котрі, як нам розповіли, виконують роботу без жодних пільг, нарівні з чоловіками. Всі моряки говорять чітко й голосно, ясно і довершено формулюючи думку. В американській армії цього вимагають.

Як запевняє капітан Шорр, в Одесі його команді подобається: “Майже всі мої люди вже ходили у звільнення, і по поверненні я чув від них лише позитивні відгуки. Особливо це стосується ресторанів і шопінгу”.

Охочі до шопінгу американські матроси можуть собі це дозволити, адже заробляють 20 тисяч доларів на рік, а найменша офіцерська платня — 40 тисяч доларів. Аби стати офіцером, треба чотири роки провчитися у Військово—морській академії, як лейтенант Том Адамс, бойовий офіцер та відповідальний за зв’язки з громадськістю на кораблі. Щороку з 45 тисяч охочих академія зараховує 14 тисяч студентів — майбутніх офіцерів ВМС США.

“МакФол” — перше призначення уродженця штату Монтана Тома Адамса, він служить тут уже рік. А в середньому перший контракт американські моряки укладають на чотири роки, а щоб мати військову пенсію, треба відслужити 20 років. “Житло випускникам академії дають одразу після першого призначення на корабель”, — розповідає Том. Отож своє він уже отримав. Ніяких доплат і “понаднормових” морякам за “Сі Бриз” не платять, це — звичайна служба.

Учора на кораблі відбулися показові навчання із гасіння пожежі від гелікоптера, який гіпотетично, звісно, впав на вертолітний майданчик. За діями американців спостерігали по черзі українські, а потім грецькі та турецькі моряки.

Український корвет “Луцьк” — судно ледь не втричі менше за “МакФол”, та це нічого не означає, бо, на відміну від масивного “американця”, маневрений і швидкий “Луцьк” покликаний знаходити і знищувати підводні човни. Це судно одне з перших увійшло до складу новостворених ВМС України та одне з перших, які було добудовано вже за часів незалежності. На відміну від американської команди, з екіпажу “Луцька” взялися поспілкуватися з нами лише капітан Георгій Бреєв та його помічник, а на палубі, окрім вахтового біля трапа, не було майже нікого.

В українських ВМС, “Луцьк” — один із найкращих. Він постійно доукомплектовується новим обладнанням, бере участь у міжнародних навчаннях і операціях, так що ті, хто потрапив сюди на службу, — щасливці, вони не “киснуть” у портах, а мають нагоду чогось навчитися. “Минулого року наш корабель брав участь в операції НАТО “Активні зусилля” в Середземному морі, проводив патрулювання у визначеному районі й огляд підозрілих суден”, — розповідає капітан Бреєв. Судно пройшло перевірку на сумісність зі стандартами НАТО й отримало першу категорію. “Більшість наших систем було визнано повністю сумісними, деякі частково сумісними, — розповідає капітан. — Ми постійно дооснащуємося, нещодавно, наприклад, встановили систему супутникового зв’язку”

Доукомплектовується судно і професійними кадрами: з близько сотні чоловік екіпажу, наразі 60 відсотків — контрактники, і цей відсоток росте. Зарплата матроса, однак, складає лише 1000 гривень, про негайне забезпечення житлом, звісно ж, і не йдеться.

Та українські моряки гіршими за американців себе не вважають. “Нам є чого вчитися одне в одного, наші офіцери постійно проходять стажування за кордоном, а іноземні відвідують наше судно, — каже капітан Бреєв. — А те, що ми не так потужно оснащені, то це через складну економічну обстановку, все ж ми над цим працюємо. Немає такого: “кращий” корабель чи “гірший”. Корабель має клас і відповідні завдання. Корвет “Луцьк” свої завдання виконує”.

Роль “Луцька” у навчаннях “Сі Бриз” активніша, ніж у “МакФола”. Українське судно виконуватиме як бойові зав­дання, так і перевезення вантажів у рамках гуманітарної операції, згідно з тематикою цьогорічних маневрів.

Олег СНІГУР