“Упав камінь із душі”

Один із ветеранів металургійного гіганта Макіївки пригадав цікаву деталь. У ті роки, коли комбінат був гордістю і міста, і країни, його цехи постійно відвідували різноманітні делегації з усіх країн світу. А якось до мартенівського цеху завітав перший секретар Компартії України Володимир Щербицький. Під час спілкування з металургами високий гість випалив цигарку і механічно кинув собі під ноги. Але за якусь мить, перебуваючи від враженням від побаченого тут ладу й порядку, повернувся, підняв недопалок і кільканадцять метрів ніс його до урни.

Проте про цей візит тепер ностальгійно згадують переважно металурги поважного віку. А ось про недавні відвідини підприємства ще однією поважною гостею із Києва, мабуть, довго згадуватимуть і старі, і малі, і навіть найменші...

“Хто везе, тих і поганяють”. Або взагалі розганяють... Саме цю народну приказку в останній час згадували й переінакшували в півмільйонній Макіївці. Адже над найбільшим підприємством міста — металургійним заводом, що після багаторічної економічної та соціальної лихоманки тільки почав оживати й нарощувати виробництво, нависла загроза реприватизації й повернення ЗАТ “Макіївський металургійний завод” у державну власність для подальшого продажу на відкритих торгах.

Після такої приголомшливої для заводчан заяви голови Фонду держмайна України Валентини Семенюк, що з'явилася у пресі, тут уголос заговорили про “другу “Криворіжсталь” і, звичайно, подумки повернулися в недалеке й незавидне минуле власного підприємства. За останні десять років на металургійному комбінаті, що колись гримів на весь колишній Союз, змінилися семеро інвесторів. Вони приходили і перегодя йшли далі, а купа проблем у вигляді різкого зменшення виробництва, заборгованості із зарплати, очевидних злиднів, що обсіли працівників підприємства та їхні сім'ї, і навіть голодних запаморочень на робочих місцях, залишалися. Світло в кінці тунелю нарешті заблимало в 2004 році, коли сюди прийшов нинішній інвестор — компанія “Смарт-груп” росіянина Вадима Новинського — і на базі основних фондів колишнього комбінату було створене ЗАТ “Макіївський металургійний завод”.

Не обіцяючи золотих гір, новий власник відтоді почав чистити металургійні захаращені авгієві стайні і наводити лад. Ці зусилля швидко оцінили й працівники заводу, перед якими вже пройшла ціла череда інвесторів, що вже накивали п'ятами. Як колоритно згадує одна із заводчанок, уже згодом вони повірили в перспективність заводу: “Дивимось, інвестор почав латати дірки. Ага, значить, тікати не збирається, бо гроші сюди вкладає...”

Утім без песимізму не обійшлося й тоді. Саме це тепер нагадує підлеглим голова правління ЗАТ “ММЗ” Володимир Нечепоренко. “Коли півтора року тому я прийшов на завод, бачив у ваших очах безвихідь. І коли казав, що ми прийшли надовго, що хочемо зробити таке підприємство, яке увійде в першу десятку найкращих вітчизняних металургійних гігантів, багато хто іронічно посміхався. Мовляв, прийшли ще одні, які заберуть частину грошей і підуть собі... Сьогодні в усіх зовсім інший настрій. Бо, вважаю, ми таки дечого досягли, і тому у ваших очах з'явилася упевненість”.

Ще б не з'явитися отій упевненості, якщо вже за результатами минулого року тут нарешті збільшили виробництво за всіма показниками випуску: чавуну, сталі та прокату. А про заборгованість із зарплати тут згадують відтепер тільки у снах-жахах. Скажімо, у порівнянні із 2004 роком платню металургам підняли більше, ніж втричі, а про якісь затримки із її виплатою навіть не йдеться.

Всерйоз також тут узялися за відновлення і подальший розвиток донедавна занедбаного виробництва. Своєрідним керівництвом до дії стала прийнята “Програма технічного переозброєння і розвитку ЗАТ “ММЗ” до 2008 року”, в ході реалізації якої підприємство має вийти на якісно новий рівень роботи. Ось-ось тут розпочнеться будівництво нового прокатного стану, що завдяки автоматизації та електронному оснащенню стане найсучаснішим в Україні. Так само певні сподівання покладаються на будівництво в мартенівському цеху установки піч-кiвш, що дасть можливість випускати якісні марки сталі — ті, які користуються у споживачів значно більшим попитом. У планах також зведення сучасної домни, що відповідає всім екологічним вимогам і має солідні економічні показники — 150 тисяч тонн чавуну в місяць. “Це вже серйозні цифри і серйозна заявка, — каже Володимир Нечепоренко. — А завдання, яке стояло перед нами і досі стоїть,— вийти на виробництво 3 мільйонів сталі щороку. Так, ця цифра для багатьох несподівана, але за 2006-2007 роки ми повинні досягти такого показника”.

Звісно, що скептиків під час обговорення отих планів на майбутнє істотно поменшало. Бо за півтора року співпраці з інвестором заводчани переконалися в найголовнішому для себе: цього разу їх багатостраждальне підприємство ніхто не збирається кидати. Та тривога й небезпека несподівано замаячили з іншого боку — від Фонду держмайна України, звідки надійшла ота лиха звістка про можливість повернення підприємства в державну власність і у минуле, що його й досі тут прийнято проти ночі не згадувати. І ніби на підтвердження таких намірів на ЗАТ “ММЗ” приїхала спеціальна комісія перевіряльників.

Сказати, що під час роботи комісії в місті металургів вирували пристрасті, це нічого не сказати. Заводчан у їхньому прагненні відстояти право на нормальну роботу й нормальне життя підтримали всі шахти Макіївки, міська та обласна влади. Але “реприватизаційна сокира” таки зависла над трубами метзаводу і висіла аж до того дня, поки голова Фонду держмайна України Валентина Семенюк нарешті відгукнулася на запрошення колективу підприємства і приїхала сюди, аби особисто розтлумачити власну позицію.

На самісінькому початку зустрічі у прохолодному залі заводського Палацу культури було в той же час жарко від емоцій заводчан, які вони, щоправда, поки намагалися тримати при собі. Мабуть, це добре відчула й Валентина Семенюк, бо відразу заспокоїла присутніх. Зокрема, повідомила, що у відповідності до обов'язкового для діяльності ФДМУ контролю за виконанням інвестиційних зобов'язань, недавня перевірка аж ніяк не означає підступних намірів. “Це планова перевірка, і ми не маємо сьогодні якихось чорних задумів стосовно вашого підприємства. Для мене важливо — щоб підприємство пра-цю-ва-ло!”.

Стеля від гучних оплесків, слава Богу, не впала, і столична гостя продовжувала заспокоювати присутніх. Мовляв, після затверження на підприємстві плану санації, у відповідності до законодавства, ФДМУ до 2008 року здійснюватиме контроль за виконанням інвестзобов'язань. Тобто відповідні перевірки тут проводитимуть кожного кварталу. А щодо останнього, то серйозних порушень не зафіксовано. “Проведена перевірка, акт у мене вже на руках, засвідчила, що є невеликі відхилення, які потрібно, сівши за стіл переговорів, виправити. Це ті помилки, які завтра можуть мати погані наслідки саме для вас”.

Однією з похибок стало відхилення від норм законодавства щодо приватизації житла (закон чітко виписує необхідність передачі житла в комунальну власність, а потім уже місцева рада приймає рішення про приватизацію). Ще одне зауваження стосується погашення кредиту в сумі 200 мільйонів доларів, отриманого підприємством під гарантії Кабміну ще у 1994 році.

Певна річ, адміністрація підприємства готова виправити помилки. Причому поки йдеться переважно про “спадщину” попередників. Як каже заступник голови правління ЗАТ “ММЗ” Тетяна Пономаренко, приватизація відомчого житла проводилася з порушеннями тут ще з 1994 року, однак виправити ситуацію вони зможуть у найкоротші строки. “Ми беремо місяць для того, аби порушення виправити. Як саме, ми знаємо, тим більш що керівники міста підуть нам назустріч”.

А ось щодо давнього кредиту, то ситуація дещо суперечлива. Адже ЗАТ “ММЗ” хоча і створювалося на базі основних фондів ММК, не є правонаступником комбінату і, за словами Тетяни Пономаренко, не має заборгованості перед бюджетом чи позабюджетними й цільовими фондами. “У ході проведеної перевірки було підкреслено: всі інвестиційні зобов'язання виконані в повному обсязі. Адмінiстрація ЗАТ “ММЗ” ще раз детально вивчила план санації — погашення кредиту не входить до інвестобов'язків, передбачених планом санації”.

Зрештою, це суперечливе питання таки ще вивчатиметься й розглядатиметься за столом переговорів, причому за участі й обласної влади. Адже, як запевнив заступник голови Донецької обласної державної адміністрації Геннадій Гришин, під час зустрічі Валентини Семенюк із керівниками Донеччини була прийнята домовленість: жодне рішення не прийматиметься без погодження позицій сторін.

Зайве казати, що залишали присутні зал заводського Палацу культури з настроєм, протилежним тому, із яким сюди сходилися. Хоча більшість iз них так і не збагнула — що ж стояло за отими попередніми намірами Валентини Семенюк, про якi повiдомляли ЗМІ і якi спровокували перетворення півмільйонної Макіївки на розтривожений мурашник? А сама голова ФДМУ хоча категорично й не спростувала своїх слів, але висловила подив: “Я б хотіла подивитися цю заяву, хто її ініціював, хто казав...”

Утім, певне, найголовніше, що цього дня представники десятитисячного колективу рознесли по домівках отриману з перших вуст звістку про відсутність “реприватизаційних” намірів. А ще з полегшенням зітхнули не тільки заводчани та їхні сім'ї, а й, здається, чорні труби металургійного підприємства, дими з якого, немов оті міфічні Геркулесові стовпи, підпирають навколишнє небо.

Павло КУЩ