Паризький шарм українського сала

Бачити в закордонних магазинах вітчизняний товар — це не тільки заповітна мрія справжнього патріота, а й хороший стимул для нашої промисловості. На початку цього місяця Україна зробила перший крок, аби її продукція змогла продертися через бар’єри торговельних обмежень до західного споживача — вступила до Світової організації торгівлі. Тоді ж високі державні чиновники оголосили, що їхня наступна рожева мрія — увійти до зони вільної торгівлі з Євросоюзом. Минулого тижня український Президент Віктор Ющенко та комісар ЄС з питань торгівлі Пітер Мендельсон у Києві домовилися розпочати процедуру тривалого шляху, на який вітчизняні бізнесмени та економісти покладають дуже багато сокровенних надій.
Хочемо більше мільярдів!

Питання, яке спадає на думку першим — скільки часу триватиме процедура вступу. До СОТ, якщо хтось забув, наша країна йшла майже п’ятнадцять років!.. Увесь цей час брюссельські чиновники твердили, що ми такої високої честі не заслуговуємо, а їхні українські колеги ліниво доводили протилежне. “Нині дуже важко сказати, чи готові ми увійти до зони вільної торгівлі чи ні, — сказав  директор Центру економічного розвитку Олександр Пасхавер. — У нашій країні завжди так: поки не розпочали щось робити, завжди вважаємо, що не вийде. А потім із здивуванням з’ясовуємо протилежне. Метод “розпочнемо битву, а потім з’ясуємо, що із того вийде”, звичайно, не найкращий, але в нашій державі з її “низькоякісною” національною бюрократією по—іншому бути, на жаль, не може. Головним стимулом процесу вступу має стати членство України у СОТ. Статус члена цієї організації є гарантією, що наша економіка розвивається у ринковому напрямі”.

Конкретну дату, коли нам можуть дозволити без зайвих обмежень торгувати з Європою, різні експерти називають по—різному: від півроку до трьох. Причому першою цифрою оперують українські посадові особи, а другою — також посадові особи, але з Брюсселя. Відомий аграрний експерт Володимир Лапа в розмові з кореспондентом “України молодої” сказав, що схиляється до другого варіанта. “Незважаючи, що товарообіг з Україною займає близько одного відсотка всього товарообсягу країн Євросоюзу, європейці ставляться до перемовин із нашою державою дуже серйозно — із застосуванням відповідних методик, аналізу можливого впливу тощо. На жаль, наші чиновники ще не доросли до такого підходу”.

Як би не було сумно це констатувати, але Євросоюз для України значно важливіший, ніж Україна для Євросоюзу. Якщо ми для нього становимо всього лише один відсоток ділового інтересу, то для нашої держави цифра 32 мільярди доларів, якою оцінюють товарообіг на лінії “Україна—Захід”, відіграє істотнішу роль. “Це наш торговий партнер номер один”, — заявив Віктор Ющенко. А отже, інтеграція з Європою є для нас завданням номер один. За словами Президента, нинішній рік має стати “ударним” в епопеї з проведенням переговорного процесу. Задля досягнення великої мети Україна вирішила навіть посилити своє дипломатичне представництво в ЄС.

З іншого боку, три чверті інвестицій, які надходять до України, також мають європейське походження. Тому чим менше між нами бар’єрів, тим більше грошей можемо, цілком теоретично, одержати. Але й цим не вичерпуються переваги, які дає нам новий статус. “Лібералізація відносин в області руху товару, послуг, капіталу, в значній мірі — робочої сили, це той потенціал, який в найближчі роки, за оцінками різних експертів, може підняти на порядки інтенсивність наших відносин”, — наголосив Віктор Ющенко. У Міжнародному центрі перспективних досліджень ще торік підрахували, що зона вільної торгівлі сприятиме зростанню добробуту населення України від двох до семи відсотків.
Неліквід Європі не потрібен

Проте всі підрахунки, здебільшого, теоретичні. Бо на нинішній день не зрозуміло, який саме варіант зони вільної торгівлі обере наша країна — звичайний чи поглиблений. Пан Мендельсон висловився на цю тему дуже ухильно і дипломатично: “Ми поставили собі за мету підписати не просто поглиблену, а всеосяжну угоду. Це дуже амбіційне завдання, і нас чекає довгий і складний процес”. Натяк, що легкого шляху не буде, нам зрозумілий. Але от з формулюваннями виникає плутанина. Звичайна угода розповсюджується тільки на товари і послуги, поглиблена ж вимагає низки узгоджень у фінансових механізмах, вільний обіг робочої сили тощо. Експерти дуже сумніваються, що нашій державі, у якій стандарти ЄС ще й не почали впроваджуватися, дозволять зайти одразу так далеко.Найбільшим спотикання може стати саме вільний обіг робочої сили — від цього пункту була змушена відмовитися більшість країн, які вступали до ЗВТ.

Від вступу до зони вільної торгівлі, як і до СОТу, найбільше виграють експортери, перед якими відчиняться додаткові двері на привабливий ринок — металурги, хіміки тощо. Імпульс для розвитку може отримати і сільське господарство. “У Євросоюзі існують квоти на імпорт зерна. Якщо їх скасують для українських трейдерів, це буде хорошим стимулом для нашого селянина, — вважає Володимир Лапа. — А ось із тваринництвом ситуація виглядає дещо гірше: велика кількість вітчизняної продукції не відповідає євростандартам з якості, і тому на їхньому шляху вибудовуватимуть так звані нетарифні бар’єри. Аби зрушити ситуацію, необхідно проводити сертифікацію продукції, облаштовувати лабораторії. Причому цим має займатися не тільки бізнес, а й державні органи. Якщо ми цього не зробимо, то замість прибутків отримаємо конкурента в себе вдома”.

Час, аби виправити ситуацію, ми маємо: євросоюзівські чиновники зазвичай не поспішають ухвалювати свої рішення.
Що таке ЗВТ?

Зона вільної торгівлі — це тип міжнародної інтеграції, у рамках якої країни—учасники скасовують митні ставки, податки, збори та кількісні обмеження для взаємної торгівлі. За кожною країною—учасницею зберігається право на самостійне та незалежне визначення режиму торгівлі щодо третіх країн. Між країнами—учасницями зберігаються митні кордони та пости, які контролюють проходження товарів, що перетинають державні кордони. В більшості випадків умови зони вільної торгівлі поширюються на всі товари, крім сільськогосподарської продукції. Євросоюз вільно торгує, скажімо, з країнами Середземномор’я, Чилі та Мексикою.

Юрій ПАТИКІВСЬКИЙ,
Катерина СОЛОВЕЙ