Була б Людина, а Справа знайдеться

У серпні асоціація підприємств малого та середнього бізнесу Чернігівщини “Дія” відзначить свій десятирічний ювілей, і чим ближче знайомишся з керівниками підприємств, що входять до її складу, тим глибше розумієш, що випадкових людей серед них нема. Це неординарні особистості, здатні вирішувати будь-які проблеми, і життя засвідчило, що саме завдяки таким керівникам їхні підприємства витримали 90-і роки, і не просто витримали. Приклад ВАТ “Чернігівський завод металоконструкцій і металооснастки” свідчить, що, потрапивши у скрутне становище, розумна людина не скаржиться на обставини, а шукає шляхи виходу. А той, хто шукає, знаходить справу, користь від якої отримують люди, бо без них ніяке виробництво неможливе. Голова правління цього підприємства Володимир Євсієнко саме з таких.

Про минуле заради майбутнього

Історія заводу “МКМО” налічує вже понад півстоліття. Починався він як ремонтно-механічний завод Мінбуду України у серпні 1955 року. Фактично це були майстерні з ремонту будівельної техніки. І навіть через 20 років, вже після отримання нинішньої назви, підприємство було не дуже відоме у місті, хоча розташовувалось майже поруч із залізничним вокзалом, і працювали на ньому сотні людей. Мабуть тому, що заводів подібного профілю тільки в місті було декілька (хоча і різних відомств), і продукцію “клепали” однакову — металоконструкції та металеві форми для будівництва. Країна будувалась, і був попит, непогані доходи. Підприємство будувало житло для своїх працівників, і усі були задоволені. Втім, вже тоді були несміливі спроби диверсифікації виробів. Виготовляли мостові крани, опори для ЛЕП, але все це було в рамках планової економіки. У 1971 та 1977 роках пережили дві реконструкції, але вони сприяли тільки нарощуванню продукції для потреб будівництва.

Криза прийшла непомітно

Звичайно, ніхто не чекав, що планова економіка може “вмерти” так швидко, як це відбулося на початку 90-х. Першим постраждало будівництво. Щоправда вмирало не відразу, але і для майбутнього відродження знадобився час. Те саме чекало і на завод металоконструкцій. Хоча ще у 1992 році спробували виготовляти бурові вишки для нафтової промисловості, і небезуспішно. Але і нафтовики були тоді у кризі. Втім, керівники підприємства намагалися займатись усім потроху, і це дозволило зберегти завод. Хоча до 2000 року із 400 працівників залишилось 115, заборгованість по зарплаті сягала чотирьох місяців, цехи не опалювались.

Однак економіка почала оживати, в першу чергу — будівництво і нафтова галузь, а підприємство очолив новий керівник, Володимир Євсієнко. Був у його біографії епізод роботи в УВТЗ Об'єднання “Чернігівнафтогазгеологія”, і він чітко оцінив перспективи розвитку: головний напрямок — нафтодобувне обладнання, другий — металоконструкції і металоформи для будівництва. Допоміжний — товари ширвжитку.

Звичайно, орієнтири знайти нелегко, а реалізувати ще важче. Втім, сьогодні усе намічене стало реальністю. До 70 відсотків обсягу продукції займають бурові вишки, основи під них, ліфти для обслуговування вишок тощо. Виготовити це непросто, адже висота бурової вишки 53 метри, і важить вона 45 тонн. Сотні, тисячі деталей, і усе це йде у вагонах споживачу за тисячі кілометрів. Адже майже уся продукція йде на експорт, у Росію і навіть на морські платформи до В'єтнаму. А чого варті основи під вишки, вагою 63 тонни! У колишньому СРСР таке обладнання виготовляв лише один завод — у Баку. Але нафтовики кажуть — наші кращі.

Металоконструкції для будівництва теж вийшли на новий рівень. Недарма на будівництво складів сірки нового порту Усть-Луга (під Пітером) замовили наші конструкції — ферми завдовжки 72 метри в об'ємі 1500 тонн. І ще кілька цифр: вишка з основою коштує близько півмільйона доларів, а бурове обладнання, встановлене на ній, майже у 30 разів більше, дозволяє бурити свердловини глибиною до 6 кілометрів і витримує навантаження більше 300 тонн.

Право на життя разом із колективом

Володимир Олександрович Євсієнко не належить до “червоних директорів”. Очолив підприємство вісім років тому в майже 50-річному віці. Але йшов до цього усіма сходами і розумів, що право на життя треба завоювати. І багато чого залежить від колективу — чи йде він у ногу із керівником. Зі свого боку робить усе, щоб так було. Коли став директором, ночами думав, як віддати борги по зарплаті. Хоча Євсієнко людина жорстка, і не усе подобалось у кадровому плані, “великих потрясінь” не робив. Кадри оновлюються поступово, приходять молоді фахівці. Поступово оновлюється і обладнання та технології. Зокрема освоїли автоматичне зварювання під шаром флюс, придбали стрічкопильний верстат, лінії для різки металопрокату із кількома різаками тощо. Але є одна особливість, що не змінювалась ніколи — повага до людей, турбота про їхні умови праці і відпочинку. На підприємстві працює їдальня, де можна пообідати за 5—6 гривень (і працювала завжди). Працівники отримують спецодяг, проходять медичні огляди, увесь колектив є членом міської лікарняної каси, люди відзначаються до свят. Для стимулювання постійної роботи молоді запроваджено недержавне пенсійне страхування “АСКА-життя” за рахунок підприємства. Володимир Євсієнко розуміє, що кваліфіковані кадри — найбільший капітал, і вкладати кошти треба, насамперед, у них.

Аркадій СТЕЖЕРИНСЬКИЙ