“Мінський” синдром Києва

Лукашенко хоче торгувати з Україною, а ми любимо... Саакашвілі

За підсумками минулого року, товарообіг між Україною та Білоруссю становив  2,5 млрд. доларів, а у нинішньому може реально досягти рівня 3 млрд. доларів. За результатами першого півріччя 2007 року в зовнішньоторговельному балансі Білорусі Україна посідає друге місце після Росії серед держав СНД і третє — після найбільших її партнерів (тієї ж Росії та Нідерландів). Щоправда, означені здобутки могли б бути значно більшими. Адже теперішній Київ усе ще не покидає спроб “демократизувати” режим Олександра Лукашенка. Мабуть, тому білоруська сторона вперто наполягає на наявності нібито значного міждержавного боргу України перед Мінськом, як це тривалий час робили киргизи. Напевно, з цієї ж причини білоруси не ратифікують підписану ще десять років тому угоду про демаркацію спільного державного кордону.

Посол України в Білорусі Ігор Ліховий: “Щоби виграти “майку лідера”, білорусам доведеться сильніше тиснути на педалі...”

Посол Ігор Ліховий, який донедавна опікувався культурою й туризмом в уряді Єханурова, воліє не загострювати наявні розбіжності: “Позитивній динаміці у взаємній торгівлі між двома країнами, — наголошує він, — сприяють тісні контакти, що історично склалися, взаємозв'язки між регіонами, прикордонними областями, окремими підприємствами та громадянами. А пріоритети в торгово-економічній політиці визначаються продуктивною роботою спільних груп із розвитку співробітництва в різних галузях промисловості, у паливно-енергетичному й агропромисловому комплексах, хімічній галузі. Нині в Білорусі діють 80 спільних підприємств з українським капіталом і майже 30 представництв українських компаній”.

“Тому, аби виграти “майку лідера” в наших економічних відносинах, білорусам доведеться сильніше тиснути на педалі, — вважає посол. — Що ж до проблеми боргів, то вона є найдавнішою та найбільш спірною темою білорусько-українських взаємин. Цю заборгованість, що утворилася на початку 90-х років, слід називати не державною, а корпоративною. Крім того, незрозуміла й конкретна її сума: три джерела називають три різні цифри”.

Утім, набагато актуальнішим називає Ігор Ліховий співробітництво двох держав-сусідок у сфері транзиту нафти та газу в Європу: “Україна й Білорусь — країни з великим транзитним потенціалом. Сьогодні наші газо- та нафтотранспортні можливості ставлять нас в умови особливої мобілізації”. Посол України підтвердив намір компанії “Нафтогаз України” відкрити в Мінську своє представництво.

Білоруські шини проти українських карамельок

Окрім перелічених, є й набагато “свіжіші” обопільні претензії. Обидві країни, наприклад, регулярно провадять одна проти одної антидемпінгові розслідування. Україна з певною пересторогою ставиться до білоруських шин і ворсових тканин, натомість “сябри” — до української... карамелі. Але проведення таких розслідувань, зрештою, можна виправдати загальносвітовою практикою: так країни захищають своїх виробників. Є недоробки й у науково-виробничій кооперації. У нас, на щастя, в певних галузях збереглися НДІ, конструкторські бюро, високотехнологічні виробництва. Але не секрет, що вони часто паралельно працюють над створенням практично однакової сільськогосподарської техніки. Співпрацюючи в цій галузі, можна було б із меншими витратами створювати нову агротехніку і в Україні, й у Білорусі, а також продавати її на ринках третіх країн.

МТЗ київської прописки

Основними споживачами білоруської продукції традиційно є Київ, Дніпропетровська та Київська області. Тому не дивно, що вагомим результатом ділового співробітництва Білорусі й України стало відкриття в Києві на заводі “Ленінська кузня” складання тракторів МТЗ, а на київському підприємстві “Міськелектротранспорт” — білорусько-українського тролейбуса. Є перспектива й для роботи над проектом створення автоагрегату на базі колісного тягача, виробленого Мінським заводом колісних тягачів, і кранів великої вантажопідйомності, що випускаються в Україні.

Сама ж Білорусь імпортує продукцію переважно з Донецької, Дніпропетровської та Запорізький областей. Перше місце тут займає металургійний комбінат “Запоріжсталь”. При доволі високій якості українська металопродукція через територіальну близькість виробника й споживача конкурентоспроможна. Насамперед підтримуються ділові зв'язки з Мінським автозаводом, Білоруським автозаводом і Мінським тракторним заводом. Але українському металоекспорту є куди зростати: наші металурги наразі “закривають” лише 15% потреб білоруських підприємств, хоча могли б набагато більше.

Розвивається й інше регіональне співробітництво. Сьогодні, до речі, вже діють угоди між Житомирською і Гомельською, Чернігівською і Вітебською областями, Івано-Франківською, Тернопільською, Луганською та Мінською областями, а також угоди між Мінськом і Києвом, Мінськом і Дніпропетровськом, Мінськом і Кривим Рогом тощо. Договори мають, як правило, рамкову структуру. Вони забезпечують тісну взаємодію регіональних ТПП, котрі, у свою чергу, залучають до співпраці ділові кола своїх регіонів, забезпечуючи їх інформацією про можливості підприємств. Далі спрацьовує бізнес-інтерес. Загалом же старі та нові міждержавні образи не сильно позначаються на настроях білоруського та українського бізнесу. Підприємці наших країн буквально рвуться в бій за свою частку власного та сусіднього ринків.

Щоправда, є ризик не вийти на очікувані три мільярди доларів товарообороту між країнами. Через цьогорічну посуху українські ріки обміліли, й вітчизняні ГЕС не працювали на повну потужність, тож Білорусь отримала в другому кварталі тільки 39% обіцяного імпорту електроенергії. Але це була форс-мажорна обставина. Тому партнери мають намір виконати обіцяне до кінця року й ще більше розширити співробітництво в енергетичній сфері в наступному. Крім того, українці розраховують на білоруський транзит і будівництво ліній електропередач, по яких можна постачати додаткову електроенергію не тільки в Білорусь, але й у Прибалтику.

Економіка чи політика?

Євросоюз останнім часом посилює свою жорстку політику щодо Мінська, а Литва й Україна, навпаки, намагаються надбати геополітичної ваги в Європі через демократизацію Білорусі й водночас не дати впасти обсягам товарообігу з нею. Звісно, багато в чому цю позицію визначає економіка. Чи буде ефект від м'якої демократизаційної політики України щодо своєї північної сусідки — ще велике запитання. Зрештою, який режим зараз більш демократичний — у “бацьки” чи в “любого друга” з Тбілісі, також суттєве запитання. Проте в Києві повинні розуміти, що викохувана Ющенком ідея Балто-Чорноморського союзу як економічної спільноти без повноцінної участі в ній Білорусі залишиться хіба що гарною ідеєю.

Ігор КАНДРАЛЬ

Ігор ГАЛУЩАК (Мінськ — Львів)

Довідка

Основними статтями імпорту українських товарів для Мінська є: чорні метали та вироби з них (32% загального обсягу), продукція агропромислового комплексу (21,8%), машинобудування (18,7%), хімічної промисловості (11,3%), мінеральні добрива (5,8%). Натомість Білорусь постачає в Україну машини, устаткування та засоби наземного транспорту (33,5% загального обсягу), мінеральні добрива (26,3%), продукцію хімічної промисловості (13,4%), чорні метали й вироби з них (8,2%), продукцію легкої промисловості (5,5%) та агропромислового комплексу (3,4%). У першому півріччі цього року взаємний товарообіг між двома країнами досяг рекордного показника — $ 1 271,7 млн. Порівняно з аналогічним періодом минулого року, він збільшився на 27%. При цьому в обопільній торгівлі для України склалося позитивне сальдо в розмірі 120,1 млн доларів.