Юлія Аносова: “Дзвінки про те, що за кордоном пропав родич, ми отримуємо регулярно”

-      Наскільки вразливими є українські біженці в загальному контексті торгівлі людьми? Можливо, Вам відомі якісь конкретні факти?

—       Офіційних цифр стосовно таких постраждалих поки що немає, однак злочини даної категорії мають високу латентність і кількість кримінальних справ, яка ведеться в Україні стосовно торгівлі людьми, не відповідає кількості постраждалих навіть у мирний час. Якщо ми говоримо про часи війни, то сьогодні в органів державної влади трохи інші пріоритети, більш термінові справи, і ресурси розподілено інакше. Разом з тим, ризики є більшими, і чим вищий ризик, тим більша кількість постраждалих. Якщо ми говоримо про якісь конкретні ризики, то це — воєнні дії, багато людей втратили домівку, роботу, близьких... Це люди, які перебувають у зовсім інших умовах, ніж у мирний час.

-      Чи відомі Вам випадки якихось можливих зловживань ситуацією з біженцями? Часто бачу в соцмережах застереження, адресовані біженцям, що закликають до пильності. Наскільки це слушні перестороги? Чи відомі випадки, коли біженці виїздили за межі України та зникали?

—       Застереження дійсно слушні. У такі часи завжди збільшується кількість осіб, які готові нажитися на чужому горі. Я можу навести приклад роботи моєї організації. Я є юристкою громадської організації “Ла Страда — Україна”, ми надаємо консультації через Національну гарячу лінію із запобігання домашньому насильству, торгівлі людьми і гендерній дискримінації. І якщо до війни у нас практично не було дзвінків, у яких би абонент скаржився на те, що їхній родич пропав за кордоном, то нині такі дзвінки ми отримуємо регулярно. Дійсно, люди зникають. Поширеними також є ситуації трудової експлуатації. Людина не зникає, але працює в поганих умовах, платня не виплачується, або коли біженцям пропонують житло в приватному порядку, і це проживання треба відпрацьовувати. Наприклад, треба готувати, прибирати або й доглядати за родичами похилого віку. Тобто зрозуміло, що ніякого трудового договору для цього немає, а отже це є експлуатація. Більше того, коли люди їхали, вони не знали, що умовою проживання стане така робота.

-      Наскільки Росія спричинилася до поглиблення цієї проблеми? Яка приблизно пропорція звернень до Вас стосовно тих людей, які поїхали за кордон у західному напрямку, та тих, хто або сам виїхав у бік Росії, або його туди вивезли насильницьким способом?

—       Тут я маю трохи пояснити, якою була ситуація до війни. У нас було чимало постраждалих на території Росії. В більшості випадків йшлося про втягнення до злочинної діяльності та трудову експлуатацію. Вербували цих людей на території України, обіцяли їм легальну роботу в Росії, вони приїздили, і там їх змушували працювати кур’єрами, розповсюджуючи наркотичні речовини. В результаті таких громадян України засуджували в Росії як торговців наркотиками, але вони були постраждалими, оскільки цим людям погрожували. Тобто мова про ситуацію з торгівлею людьми, але вони ще й були засуджені. Це — до війни. Якщо ми говоримо про окуповані території, до 24 лютого, то там дуже частими були факти трудової експлуатації, наприклад, у шахтах. Люди там без належних документів, роботи недостатньо, тому трудова експлуатація на тих землях процвітала. З 24 лютого додалися інші форми: наприклад, дітей та молодих людей вербують для того, щоб вони відстежували пересування техніки, чергували на КПП... Тобто мова про різні види експлуатації, пов’язані з активними бойовими діями, зокрема і використання у збройному конфлікті.

-      Існує якась юридична можливість допомогти таким людям? Україна щось може зробити, попри війну?

—       Тільки в тому випадку, якщо вони зможуть звідти, з окупованої території, виїхати. Тоді для них є спецалізоване законодавство, відповідні служби, куди вони можуть звертатися, проходити реабілітацію, діставати психологічну, юридичну підтримку. Якщо ми говоримо про ситуацію до війни, наприклад, коли українців втягували у злочинну діяльність, а потім засуджували за відповідні злочини в Росії, то держава піклувалася про те, щоб таких людей переводили, щоб вони могли відбути покарання на території України. Проблема окупованих територій — це відсутність встановленого правового режиму, який дозволяв би співпрацю, переведення в якомусь офіційному порядку. До початку нової фази війни 24 лютого це ще якось можна було це робити, а от з окупованими територіями від самого початку окупації то було неможливо.

-      Нині росіяни вивозять багато людей з окупованих територій силою. Це можна назвати викраденням. Але чи існують бодай якісь механізми, що дозволяли б дізнаватися, де ці люди? Доводилося чути, що посередником може виступати Червоний хрест. Це правда?

—       Існують громадські організації на території Росії, на жаль, я не можу назвати, які саме, які співпрацюють з певними українськими структурами і навіть органами влади, вони переправляють людей через нейтральні країни. Тобто люди виїжджають з Росії, наприклад, до Естонії або Грузії, й потім їдуть далі. Але це досягається дуже значними зусиллями без жодної налагодженої процедури. Хочу також закцентувати увагу на тому, що коли людей перевозять насильно, це більш серйозний злочин, ніж звичайна торгівля людьми. Оскільки ці викрадення організовує держава, себто Росія, то тут уже мова про воєнний злочин.

-      Нещодавно у Франції відбувся судовий процес над особами, які експлуатували українських прибиральниць. Йшлося про некоректну оплату праці. Чи існують у Вашій практиці подібні випадки?

—       У моїй практиці як юристки були справи щодо трудової експлуатації українок за кордоном. До речі, частина європейців досі асоціюють Україну з постачанням дівчат для сексуальних розваг, але насправді за останні роки склалася ситуація, коли більше 90% випадків експлуатації за кордоном громадян України — як чоловіків, так і жінок — це саме трудова експлуатація. В українських правоохоронних органах також існували стереотипи, що від трудової експлуатації потерпають переважно чоловіки, а від сексуальної — жінки. Тому важче було домогтися відкриття кримінальної справи про трудову експлуатацію, якщо йшлося про жінку. Також до війни держава була досить активна в справах, коли йшлося про втягнення громадян до злочинної діяльності, правоохоронні органи та консульства допомагали постраждалим і могли допомагати в судових процесах. Якщо все це організовувалося великими злочинними угрупуваннями, українська влада шляхом міжнародної співпраці могла допомогти домогтися справедливості в тій країні, в якій це відбулося. З досвіду роботи моєї організації, до війни, ми працювали з декількома випадками трудової експлуатації, і в жодному з них, на жаль, нам так і не вдалося домогтися відкриття кримінального провадження та надання статусу потерпілих. У більшості випадків то були жінки, молоді дівчата.

-      Чи існує якийсь сталий відсоток справ стосовно сексуальної експлуатації, відповідно до всіх решти? Якщо немає статистики, можливо, є якісь символічні приклади?

—       Приблизні цифри правоохоронних органів та громадських організацій розходяться. Громадські структури в 2020-2021 роках констатували 90-95% постраждалих від трудової експлуатації, решта — інші (не лише сексуальне рабство, але також втягування до злочинної діяльності, використання у збройних конфліктах тощо), загальна кількість ідентифікованих цими організаціями постраждалих була приблизно півтори тисячі осіб. За цей же період органи влади розслідували 200-250 кримінальних справ, і в них відсоток постраждалих від сексуальної експлуатації був десь 40%. Решта, відповідно, — від трудової та інших форм. І знову ж таки, серед постраждалих від сексуальної експлуатації переважали жінки, від трудової — чоловіки. Також надзвичайно низьким є число осіб, які фактично притягаються до відповідальності. Так, зазвичай за рік це 20-30 засуджених за торгівлю людьми, із них лише декілька осіб — до реальних термінів ув’язнення.

—       До Вашої організації звертається по допомогу багато дівчат?

—       Звертаються... До війни це було досить актуально: трудова експлуатація молодих дівчат, до 25 років, часто навіть з вищою освітою. Вони їхали в інші країни, часто — до держав Близького Сходу або до Туреччини, Іраку, і на жаль, ставали об’єктами такої експлуатації. Але коли вони повертались, органи влади не надавали їм статусу постраждалих. Ми їх підтримували, деякі справи тягнуться досі. І до речі, це ще одна проблема, пов’язана з бойовими діями: суди затягують розгляд справ. Всі коректні терміни порушувалися багато разів. Період карантину через COVID-19 також вплинув на затягування, плюс нині суди завантажені іншою роботою. Щодо дітей, то безпосередньо до війни з такою проблемою до нас не зверталися. Але під час війни у нас з’явилися повідомлення про зниклих дітей, дівчат 17 років.

-      Вони опинилися на окупованих територіях чи виїхали за кордон у західному напрямку?

—       До нашої організації з питань торгівлі людьми зараз переважно звертаються ті, хто виїхав на Захід. Що стосується окупованих територій, досить важко встановити спілкування. Тобто в людей є більш нагальні потреби, тож вони навіть можуть не ідентифікувати себе як постраждалих. Запити звідти, які надходять до нашої організації, переважно стосуються питання: як виїхати?

-      Чи є якась історія успіху з практики Вашої організації, коли вдалося скарати винних, довести до кінця судове розслідування, відновити справедливість?

—       В нас є досвід успішного оскарження відмови у статусі постраждалого від торгівлі людьми. Що стосується покарання винних, то як я вже відзначала, це досить складний процес, і правоохоронні органи не надто охоче розслідують такі справи, особливо якщо немає запиту та налагоджених каналів співпраці з іноземними колегами. А це є необхідною умовою успішності такої справи, коли злочин стався за кордоном.

 Я можу казати лише про свій досвід, я працюю 3,5 роки. Якщо до нас зверталися постраждалі, ми передавали їх до адвокатів і не завжди відстежували, як складався розгляд. Є справи, якими займалася особисто я. Вони досі не розглянуті, але я знаю, що перед тим, як я почала працювати в “Ла Страді”, відбувалися успішні оскарження, коли в судах відмовлялись надавати статус постраждалих. Я є також зовнішній експерт системи ISFM і даю це інтерв’ю в рамках їхнього проекту “Наука убезпечити себе”. Проект спрямований на поширення інформації про торгівлю людьми серед біженців, насамперед дівчат від 13 до 23 років. Значна частина їх зараз виїжджає за кордон і потрапляє в ситуацію вразливості.

Юлія Аносова, к.ю.н., юристка ГО “Ла Страда-Україна”. Близько трьох з половиною років працює в сфері запобігання гендерно-зумовленому насильству, торгівлі людьми та гендерній дискримінації. Має досвід супроводу справ постраждалих від торгівлі людьми в Україні, написання моніторингових та аналітичних звітів, законопроєктів, проведення лекцій для спеціалістів та студентів вищих навчальних закладів з питань запобігання та протидії торгівлі людьми. 

Алла ЛАЗАРЕВА