Як врятувати євро

Грецька фінансова криза поставила під сумнів саме існування євро. При створенні цієї валюти багато хто хвилювався щодо її тривалої життєздатності. Коли все пішло добре, про ці побоювання забули.

Але тепер постало питання: як вести регулювання, якщо частина єврозони схильна до сильного несприятливого шоку?

Фіксація процентних ставок і делегування монетарної політики Європейському центральному банку ліквідувало два основні засоби, за допомогою яких уряди стимулюють свої економіки, щоб уникнути рецесії. Що ж могло б їх замінити?

Нобелівський лауреат Роберт Мандел свого часу виклав умови, за яких єдина валюта могла б працювати. Тоді Європа не відповідала цим умовам, не відповідає вона їм і зараз.

Усунення юридичних перешкод для переміщення робочої сили створило єдиний ринок праці, але мовні та культурні відмінності унеможливили такий рух в американському стилі.

Більш того, у Європи немає способу допомогти країнам, які зіткнулися з серйозними проблемами.

В Іспанії рівень безробіття складає 20%, а серед молоді — більше 40%. До кризи країна мала фінансовий профіцит, а після кризи її дефіцит зріс на 11% ВВП.

За законами ЄС, Іспанія зараз повинна скоротити свої витрати, що, ймовірно, посилить безробіття. Розвиток її економіки сповільнюється, покращення у її фінансовому секторі можуть бути мінімальними.

Здавалося, грецька трагедія переконає стратегів, що євро не досягне успіху без активнішого співробітництва, включаючи фінансове сприяння. Однак Німеччина, частково віддзеркалюючи думку народу, відмовилася допомогти Греції.

Для багатьох людей у Греції та за її межами таке ставлення було незвичним: на порятунок великих банків витрачені мільярди, а порятунок країни з населенням 11 мільйонів жителів став табу!

Було очевидно, що допомогу, якої потребувала Греція, не варто називати дотацією. Фонди, видані таким установам, як AIG, швидше за все, не будуть повернені, а позика, видана Греції під розумні відсотки, була би погашена.

Серія неясних обіцянок, які повинні були заспокоїти ринок, не принесла успіху. За прикладом США, які 15 років тому зібрали допомогу для Мексики від МВФ і “великої сімки”, ЄС поєднав програму допомоги за участю Фонду. Питання у тому, які умови будуть нав'язані Греції, і наскільки сильним виявиться негативний вплив.

Для невеликих країн ЄС урок зрозумілий: якщо вони не знизять свій бюджетний дефіцит, існує великий ризик спекулятивної атаки і маленька надія на допомогу від сусідів з болісними і непродуктивними обмеженнями бюджетних витрат. Поки європейські країни вживають таких заходів, їх економіки будуть ослабленими, що матиме неприємні наслідки для глобального одужання.

Корисно було б розглянути проблеми євро з точки зору глобальної перспективи.

США скаржилися з приводу активного сальдо торгівельного балансу Китаю, але активне сальдо Німеччини у відсотках від ВВП ще більше.

Припустимо, що євро був встановлений так, щоб торгівля в єврозоні залишалася збалансованою. У цьому випадку активне сальдо Німеччини означає, що решта Європи має негативне сальдо. І факт, що ці країни імпортують більше, ніж експортують, підриває їх економіки.

Вашингтон скаржився з приводу відмови Китаю дозволити обмінному курсу його валюти вирости відносно долара. Але система євро означає, що обмінний курс у Німеччині не може збільшитися щодо обмінних курсів в інших країнах єврозони.

Якби обмінний курс справді збільшився, Німеччині було б важче експортувати, і її економічна модель, заснована на сильному експорті, зіткнулася би з великими проблемами. У той же час, решта Європи експортувала би більше, ВВП зріс би, а безробіття б знизилося.

Німеччина, як і Китай, розглядає свої високі доходи і вміння експортувати як чесноту, а не як ваду. Але Джон Кейнс вказав, що профіцити ведуть до слабкого глобального сукупного попиту. Країни, що мають позитивне сальдо, негативно впливають на своїх торгівельних партнерів.

Справді, Кейнс вважав, що саме країни з позитивним сальдо набагато більше загрожують світовому процвітанню, ніж країни з дефіцитом. Він навіть рекомендував запровадити податки на країни з позитивним сальдо.

Соціальні та економічні наслідки нинішніх приготувань будуть неприйнятними. Країни, чий дефіцит збільшився внаслідок глобальної рецесії, не повинні силоміць залучатися у це смертельне шоу — як була залучена Аргентина десятиліття тому.

Одним із пропонованих рішень для цих країн є створення еквіваленту девальвації — загального зниження заробітної плати. Це, я вважаю, недосяжно, і наслідки цього неприйнятні. Соціальна напруга зросла б неймовірно. Це ілюзія.

Є інше рішення: вихід Німеччини з єврозони або поділ єврозони на два регіони. Євро був цікавим експериментом. Однак, як і більшості попередніх механізмів обмінного курсу, які розвалилися, коли спекулянти атакували британський фунт у 1992 році, євровалюті для виконання цієї функції бракує інституційної підтримки.

Існує третє рішення, яке може здатися Європі найбільш вдалим: проведення інституційної реформи, включаючи реформу фіскальних структур. Це слід було зробити ще в момент запровадження євро.

Для Європи ще не пізно зробити ці перетворення, дотримуючись ідей солідарності, які лежали в основі створення євро. Але якщо Європа не може цього зробити, то, мабуть, краще визнати поразку і рухатися далі, ніж платити високу ціну у вигляді безробіття і людських страждань заради економічної моделі, яка дала тріщину.

Джозеф СТІҐЛІЦ,
професор Колумбійського університету,
лауреат Нобелівської премії з економіки