Як вистояти у війні на економічне виснаження

 Російсько-українська війна дедалі виразніше переростає у змагання за виснаження супротивника не лише на лінії зіткнення, але й у соціально-економічному, а відтак і політичному вимірі. Саме та сторона, котра перша не витримає цього тягаря, і змушена буде шукати невійськового виходу з протистояння, звісно ж ціною більших поступок зі свого боку. Тиждень уже звертав увагу на те, що уперше в нашій історії ми маємо можливість спиратися на потужну підтримку ззовні, що певною мірою урівноважує колосальну різницю потенціалу України та Росії. Проте за таких обставин важливо не допустити атрофування власної економіки та фінансової стійкості, адже це матиме довгострокові негативні наслідки.

Перетворення на державу, котра живе війною, перебуваючи на утриманні зовнішніх донорів — перспектива, можливо, героїчна, але вкрай небезпечна для нашого майбутнього. Світ уже має приклад Афганістану, який за півстоліття ніхто так і не зміг підкорити, і попри колосальні вливання фінансових ресурсів ця країна залишається бідною та економічно відсталою навіть на тлі найближчих сусідів. Тому важливо, щоб нашим національним пріоритетом був не лише перезапуск економіки, але й нарощування активності усюди, де це можливо в умовах війни. І зовнішня підтримка має цьому сприяти, а не шкодити.

Зупинити подальше стискання

У своєму нещодавньому інтерв’ю для The Economist міністр фінансів України Сергій Марченко заявив, що якщо війна продовжиться довше, ніж до кінця літа, то доведеться вживати “болючих заходів”, серед яких значне підвищення податків та різке скорочення видатків (вочевидь невоєнних). Хоча зовсім нещодавно голова комітету ВР з питань фінансів, податкової та митної політики Данило Гетманцев повідомляв про перевиконання у квітні плану наповнення бюджету на 2,5 млрд грн або на 6% і збільшення надходжень на 23% порівняно із показниками того ж місяця 2021 року. Втім, збільшення воєнних видатків та зменшення інших, зокрема митних надходжень усе ж призвело до того, що сукупний дефіцит держбюджету за оцінками Мінфіну зріс із 80,6 млрд грн у березні до 89,7 млрд грн у квітні.

Ще на початку війни Верховна Рада внесла зміни до законодавства, яке раніше забороняло НБУ кредитувати уряд, а правління НБУ ухвалило рішення про купівлю воєнних ОВДП. Однак потреба в коштах з часом зростала. Відтак, якщо у перші півтора місяці війни темп емісії був досить помірний (до середини квітня НБУ викупив воєнних ОВДП всього на 40 млрд грн), то останнім часом вона різко прискорилася. Лише з 20 квітня по 9 травня НБУ викупив ОВДП уже на 60 млрд грн, причому 9 травня — відразу на 30 млрд грн. Відтак ще до початку травня частка НБУ в усіх воєнних ОВДП перевищила 50% і продовжує швидко зростати. А настільки активний друк грошей Нацбанком не міг не позначитися не лише на споживчих цінах, які стрімко зростають, але й на вартості валюти, яка потрібна для закупівлі значних обсягів не лише військових, але й споживчих товарів. Попри зафіксований офіційний курс гривні на рівні ледь більше 29 грн за долар, реальний обмінний курс на чорному ринку наразі уже майже на 20% його перевищує. І це ще не межа.

У перші тижні після початку російської інтервенції Нацбанк переважно викуповував надлишок валюти, який вимірювався сотнями мільйонів доларів. Адже в країну все ще надходили кошти від здійсненого ще до початку російського вторгнення експорту, а список критичного імпорту, який був дозволенний до увезення в країну, навпаки виявився різко обмеженим. Однак ситуація стала змінюватися міроюу наростання логістичних проблем експортерів, збільшення потреб в імпорті як для військових потреб, так і внутрішнього споживчого ринку, що поступово відновлювався після шоку перших тижнів війни. Врешті, дедалі більше біженців в країнах ЄС також створювали дедалі вищий попит на іноземну валюту, розраховуючись зі своїх гривневих рахунків за фіксованим курсом в країнах евакуації.

В НБУ в таких умовах обрали тактику, ефективну для короткочасного дисбалансу попиту-пропозиції, однак не просто неефективну, але й шкідливу в умовах довгострокового девальваційного тиску. Продаж валюти НБУ із резервів зріс з $1,8 млрд у березні до $2,2 млрд у квітні. Причому у другій половині квітня показник перевищив $1,3 млрд всього за 2 тижні. Це дозволило призупинити, і навіть відкотити на певний час курс, який у середині квітня на чорному ринку уже сягав 35 грн за долар. Проте набраний темп спалювання резервів, який продовжувався і на початку травня, загрожував лише їх швидким і безглуздим спалюванням. Тож уже ближче до середини поточного місяця в Нацбанку зменшили обсяги інтервенцій, незважаючи на новий виток здорожчання валюти до тих таки 35 грн за долар і вище. За другий тиждень травня порівняно із першим тижнем місяця вони були майже на 40% меншими, однак все одно перевищили $0,35 млрд.

Попри те, що в умовах війни НБУ продовжує емісію гривні для покриття бюджетного дефіциту, там дедалі активніше наполягають на збільшенні залучення позик на внутрішньому ринку за рахунок коштів, накопичених банківською системою. Як аргумент наводиться той факт, що станом на 9 травня 2022 року ліквідність банків в національній валюті становила 227 млрд грн, з яких 183 млрд грн становили вкладення в депозитні сертифікати, 44 млрд грн — кошти банків на коррахунках. В іноземній валюті було накопичено $7,3 млрд. Однак банки будуть активніше готові купувати державні облігації лише за умови зростання відсоткових ставок, які наразі залишаються значно нижчими за рівень інфляції. Але це означатиме не лише збільшення вартості обслуговування позик для уряду, але й остаточну демотивацію банків кредитувати підтримання чи тим більше відновлення економічної діяльності в країні. А це лише зцементувало би порочне коло.

Натомість саме відновлення економічної активності є найважливішим завданням для поступового зменшення потреб у зовнішній допомозі для фінансування поточних видатків бюджету та повернення країни до самодостатності у майбутньому. Наприклад, нещодавно ЄБРР погіршив прогноз падіння економіки України через війну до 30%. Проте на усе більшій частині території країни є можливості для відновлення функціонування економіки. Йде усе активніше повернення громадян не лише в центральні регіони, але й, скажімо, до найсхіднішого з українських міст-мільйонників — Харкова. І якщо ще в березні бойовими діями були охоплені 11 регіонів, які за оцінками НБУ до війни формували понад 55% ВВП України, то наразі їхня кількість зменшилася до 6, де раніше формувалося лише близько 20% ВВП. Причому навіть у частині із цих регіонів левова частка виробництва товарів та послуг була зосереджена у великих обласних центрах, як от Харків чи Запоріжжя.

За даними НБУ, падіння економічної активності у порівняно спокійних областях пояснюється головним чином розривами ланцюгів постачання та виробництва, невизначеністю та збільшенням ризиків, відтком робочої сили за кордон чи у більш безпечні регіони. Кількість підприємств, які повністю зупинили діяльність, за даними НБУ уже в квітні зменшилася майже удвічі порівняно з початком військових дій (з 32% до 17%). Інша справа, що 60% працюють із завантаженістю нижчою від довоєнного рівня, зокрема для 23% з них показник впав більш ніж удвічі. Проте більшість негативних факторів у тилових регіонах та навіть віддалених від лінії зіткнення районах прифронтових регіонів може поступово нівелюватися заходами цілеспрямованої державної політики, залученням до економічної активності як внутрішньо переміщених осіб, так і тих, хто усе активніше повертається із-закордону. Особливо важливо підтримувати відновлення активності малого та середнього бізнесу, адже за даними ЄБА, кількість непрацюючих підприємств серед них хоч і зменшилася із 42% до 26%, проте все одно залишається значно більшою, аніж у середньому по економіці. А на повну потужність працюють лише 20%.

Правильні пріоритети

Пріоритетом економічної та податкової політики найближчим часом (якщо не до завершення війни, то бодай до її остаточного переходу у позиційну фазу) має бути саме підтримання, відновлення та розвиток економічної активності. Стягнення податків, особливо прямих, та нарахувань на заробітні плати не можуть бути на даному етапі пріоритетом, оскільки підривають та гальмуватимуть економічне відновлення. Податкові ж пріоритети мають зміщуватися у напрямку непрямих податків та податків на розкіш.

Водночас важливо робити ставку на покриття дефіциту бюджету за рахунок зовнішньої допомоги. Тим більше, що заяви західних високопосадовців, включно із міністрами фінансів провідних західних держав, свідчать про їх розуміння потреб України у значному фінансовому ресурсі для підтримання критичних потреб в умовах війни.

Понад те, останні заяви західних високопосадовців також дозволяють уже зараз активізувати переговори як щодо передачі для потреб України як частини заарештованих російських резервів, так і списання, можливо також за рахунок Росії, принаймні частини зовнішнього державного боргу самої України.

Це було зроблено у випадку Польщі після падіння там комуністичного режиму, коли становище цієї країни було значно кращим, аніж України зараз. Що заважає повторити той досвід цього разу у випадку України? Натомість це дозволить вивільнити значні фінансові ресурси замість обслуговування та погашення зовнішніх валютних боргів на фінансування поточних бюджетних потреб. І водночас мінімізує негативні наслідки девальвації гривні до більш збалансованого рівня, який не потребуватиме штучного підтримування шляхом безглуздого спалювання мільярдів доларів резервів щомісяця.

Україна все ще має сприятливе міжнародне тло для того, щоб спираючись на готовність Заходу до фінансової та військової підтримки, переконувати основних донорів у важливості не лише підтримки мінімального функціонування державного механізму та оборонних видатків, але й необхідності підтримання економічної активності на вільних від ворога територіях. А останнє неможливе без збереження і навіть принаймні часткової індексації ключових соціальних та бюджетних видатків, які забезпечують мультиплікаційний ефект в економіці. У перспективі це зменшуватиме потребу у тій таки західній допомозі, зменшуватиме втому суспільства від негативних соціально-економічних наслідків війни та наближатиме Україну до фінансово-економічної стійкості у майбутньому.

Олександр КРАМАР