Як Захід програє Росії енергетичні санкції

 Західні країни так завзято боролися з “нафтовими” диктаторами в Іраку, Ірані, Лівії та Венесуелі, що не помітили найбільшого серед них у себе під носом.

США, Британія та ЄС не просто десятиліттями купували російські нафту та газ, а й будували трубопроводи, витісняли інших імпортерів на користь Кремля, допомагали останнім опановувати технології видобутку і транспортування.

На другий рік великої війни в енергетичних санкціях проти Росії залишається безліч навіть не лазівок, а прірв. Запроваджені проти РФ нафтове ембарго та обмеження цін на чорне золото не працюють у повну силу, а горезвісний газ узагалі поза санкціями.

Санкційне протистояння дедалі більше стає схожим на перегони, у яких переможе той, хто буде на два кроки попереду суперника. Результат цього змагання — “на табло”: Росія зберігає своє головне джерело доходу, а енергетичні санкції ніяк не впливають на бажання Кремля закінчити війну.

Санкції спізнилися двічі

До 2014 року обслуговування глибоких нафтогазових свердловин в РФ майже повністю залежало від чотирьох американських компаній. Як розповів ЕП колишній співробітник російського підрозділу компанії Halliburton, іноді їм доводилося добурювати складні свердловини за місцевими підрядниками, бо ті не могли впоратися самотужки.

Отже, поставити росіян навколішки можна було ще у 2014 році, змусивши ці компанії піти з РФ. Однак на це не вистачило політичної волі. Впроваджені санкції виявилися недостатньо сильними, щоб завдати Росії значної шкоди, але їх вистачило, щоб змусити Кремль готуватися до справді серйозних ударів.

Після окупації Криму росіяни одразу ж розгорнули програму імпортозаміщення. Тоді, у 2014 році, їхні потужності могли забезпечувати лише 20% необхідного для обробки родовищ обладнання, а у 2019 році — уже 50%. Американські компанії продовжували обробляти російські свердловини та вирощувати в РФ спеціалістів з буріння в сучасних тренінгових центрах.

До 2022 року західні країни постачали обладнання та матеріали для переробки нафти. Щорічні контракти на мільярди доларів допомогли модернізувати російські нафтопереробні заводи та укріпити їхні позиції на цьому ринку.

Після окупації Криму Євросоюз не просто продовжив постачання нафти та газу з Росії, а наростив їх. З 2014 року по 2019 рік залежність ЄС від імпорту російського газу зросла з 37% до 45%.

Завдяки лобістам Москві вдалося розбудувати в Євросоюзі мережу підконтрольних газопроводів та змусити покупців забути про війну в Україні. Зрештою, російський газ зробили частиною “зеленого курсу” Євросоюзу.

ЄС, Британія та США фактично подарували агресору надприбутки. В останні роки перед великим вторгненням Кремль відкладав частину цих грошей у “Фонд национального благосостояния” (ФНБ). За цей час обсяг коштів у ньому сягнув 183 млрд дол. Зараз з ФНБ зокрема фінансують виробництво зброї та виплати військовим.

Навіть після відвертих злочинів під російським прапором західні країни не припинили годувати режим Путіна. Нафтосервісна компанія Schlumberger залишається бурити складні російські свердловини, японські фірми досі задіяні в СПГ-проєкті “Сахалин-2”, а на постачання газу не впроваджені жодні санкції.

Навіть ембарго на нафту відтермінували на рік та зробили виняток для однієї з гілок нафтопроводу “Дружба”.

Результати таких часткових санкцій суперечливі. З одного боку, доходи російського бюджету від продажу нафти та газу в травні 2023 року впали на 38% до 570 млрд руб. З іншого — порівняння з 2022 роком не зовсім коректне, адже ціни на нафту та газ тоді були на своїх історичних максимумах.

Попри втрату надприбутків, агресору досі вистачає грошей для фінансування війни. Дефіцит федерального бюджету в червні перевищив річний план і становив 2,6 трлн руб. Однак у Кремлі цього не помічають, адже ФНБ може перекрити цю суму кілька разів.

Російська нафта знайшла собі місце

Попри обнадійливі для світу прогнози аналітиків, з початку великої війни видобуток нафти в Росії впав лише на 5%. Виявилося, що покупці на російську сиру нафту є. Весь 2022 рік, поки ембарго G7 ще не набуло чинності, росіяни шукали нових клієнтів. У підсумку відбувся частковий обмін ринками: російська нафта пішла з Європи до Азії, а близькосхідна — з Азії до Європи.

Для Росії така переорієнтація обійшлася дорого. Час доставки нафти з деяких портів збільшився втричі, відповідно зросла вартість логістики. Нафту доводиться продавати із знижкою, щоб витіснити конкурентів та компенсувати клієнтам санкційні ризики.

Нафта російської марки Urals з початку великого вторгнення продається з дисконтом до еталонної марки Brent. Саме ця знижка, 20-30 дол за бар, не давала Росії заробити додаткові десятки мільярдів доларів під час війни в Україні.

Західні політики сподівалися, що світові ціни на нафту невдовзі впадуть і вартість Urals опуститься ще нижче та зажене бюджет РФ у глибокий дефіцит. Проте реальність виявилася іншою.

Чим глибше російська нафта проникає на азійський ринок, тим меншою стає знижка відносно Brent. На початку вторгнення вона становила 37 дол за бочку, а зараз — 19 дол. За останні п'ять місяців розрив скоротився на 40%.

Світові ціни не падають, бо Саудівська Аравія штучно скорочує прокачування та утримує вартість нафти на високому рівні. Зростання світових цін у поєднанні із скороченням дисконту призвели до того, що барель Urals з березня подорожчав на 35%. Зараз середня ціна російської нафти становить 67 дол за бар. Фактично це повернення до рівня грудня 2022 року, коли жодні санкції на нафту не діяли.

З цього випливає ще одна проблема: Росія дедалі частіше продає нафту дорожче за визначений поріг цін, що почав діяти взимку. За новими правилами, танкери позбавляють західних страхових полісів, якщо вартість нафти з РФ у контракті перевищує 60 дол за бар.

Таким чином країни G7 прагнули залишити доступ до російської нафти і водночас не дати Кремлю на ній заробляти. Однак за останні півтора року Росія створила тіньовий танкерний флот із старих 15-річних суден, страхування яким надають сумнівні компанії, сама РФ або її партнери.

Цей флот має змогу перевозити нафту в обхід західних обмежень. За підрахунками Київської школи економіки (КШЕ), Росія здатна таким чином перевозити половину своєї сирої нафти і третину нафтопродуктів.

“Цілком можливо, що частину російської нафти легально возять західні транспортні компанії за дозволеною ціною, а іншу частину возить тіньовий флот обхідними шляхами за вищими цінами”, — сказав ЕП аналітик КШЕ Борис Додонов.

За його словами, обмеження цін діє лише для суден, які виходять з російських портів. Якщо росіяни в Чорному морі перепродадуть свою нафту іншому трейдеру та перевалять вантаж на інше судно, то на нього санкції не діятимуть, а російська нафта спокійно попливе до замовника.

“Найчастіше росіяни просто маніпулюють ціною в документах. Наприклад, замовник платить втричі більше за транспортування, ніж реально витрачається на логістику. Тобто частина грошей іде в кишеню трейдерам, які пов’язані з російськими компаніями, а на папері ціна залишається 60 доларів за барель”, — підкреслив Додонов.

Дослідження КШЕ свідчить, що з моменту впровадження обмеження цін 16% російської нафти було продано дорожче за 60 дол за бар.

З нафтопродуктами ситуація ще складніша. На бензин, дизель та інші види преміального пального встановлене обмеження 100 дол за бар. Протягом останніх кількох місяців ринкова ціна не піднімалася вище цього порога. Тобто Росія від цього обмеження цін нічого не втратила.

Дірки в санкціях дозволяють ігнорувати не тільки обмеження цін, а й ембарго, яке країни G7 наклали взимку. Моніторингова група Інституту чорноморських досліджень та видання Blackseanews виявила, що європейські компанії систематично імпортують російську сиру нафту та нафтопродукти. З початку 2023 року група виявила 40 танкерів-порушників ембарго на сиру нафту та 67 — на нафтопродукти.

Ціни на російську нафту обмежують, але не можуть визначити рівень. Що відбувається?

Додонов вважає, що закрити всі ці дірки в санкціях можливо. Для початку потрібно знизити поріг цін на нафту та нафтопродукти. За підрахунками КШЕ, зниження ціни російської нафти лише на 10 дол за бар позбавляє агресора 10 млрд дол річного доходу.

Механізм обмеження цін треба змусити працювати. На думку Додонова, країни G7 неуважно стежать за гравцями на ринку, хоча мали б проводити розслідування, особливо щодо новостворених компаній, які перевозять російську нафту. Це має йти разом з більш суворими вимогами до подання документів про контракти з РФ.

Санкції до порушників механізму можуть бути суворішими, включно із заморожуванням активів та забороною перевозити будь-яку нафту по всьому світу. Зрештою, Захід може заборонити проходження через протоки небезпечних для використання старих 15-річних танкерів, які здебільшого перевозять російську нафту.

Газ не під санкціями

Санкції на газ росіянам обходити не потрібно, адже їх фактично нема. У 2022 році скраплений газ зі США вперше перегнав російський трубопровідний у постачаннях до Європи. Однак це сталося з волі РФ, яка скорочувала поставки. Євросоюз почав шукати альтернативи, будувати СПГ-термінали та заповнювати газосховища. Певний успіх у цьому є, однак блоку досі не вистачає 30 млрд куб м газу на рік для проходження зими. Його будуть імпортувати з Росії.

РФ залишає працювати газопровід “Турецький потік”, українську ГТС та СПГ-термінали, через які блакитне паливо потрапляє в ЄС. За даними дослідження “Мережі захисту національних інтересів ANTS”, поточними темпами у 2023 році Росія може поставити в Євросоюз 26,5 млрд куб м газу.

Це вп’ятеро менше, ніж було до вторгнення, однак і середня ціна з того часу зросла. У підсумку “Газпрому” вдається поповнювати бюджет РФ щомісячно на 100-150 млрд руб.

Навіть якщо з часом постачання трубами припиниться, у Росії залишаться суттєві потужності для експорту скрапленого газу, який можна доставляти в будь-яку точку світу. За даними Reuters, у 2022 році Росія продала 45 млрд куб м СПГ, половина якого зайшла в європейські порти. Це на 20% перевищило показник 2021 року. Надалі РФ планує нарощувати потужності СПГ-терміналів і стати четвертим у світі експортером.

“Світове споживання природного газу зростає, невдовзі він посяде другу сходинку після нафти в списку найбільш затребуваних енергоносіїв. Він вважається відносно екологічним і простішим у використанні за інші викопні ресурси. Природний газ також є важливою сировиною у виробництві пластмас та добрив, попит на які постійно зростає.

Зацікавлення російським газом зберігатиметься на всіх ринках, куди він може бути доставлений. Тож вважати, що зменшення імпорту природного газу з Росії безповоротне, не варто”, — зазначив ЕП доктор економічних наук, професор Олег Карий.

Якщо західні країни не закріплять заборону на російський газ та не посилять обмеження проти російської нафти, то рано чи пізно вони повернуться на ринок обхідними шляхами, звівши нанівець увесь прогрес за останні півтора року.

Матеріал створений у рамках проєкту АНТС “Російські активи як джерело відновлення української економіки”, що реалізується в співпраці з Національним демократичним інститутом (НДІ) за фінансової підтримки Національного фонду підтримки демократії (NED).

Богдан МІРОШНИЧЕНКО