У Пекіні побував ще один високий іноземний гість: побачитися з Сі Цзіньпіном приїжджав Олександр Лукашенко. Останні місяців два лідери Китаю та топові китайські дипломати проводять зустріч за зустріччю. Сильний контраст із минулим роком, коли на міжнародній арені їх майже не було видно. Але в обох випадках дії КНР визначені однією й тією ж самою подією — російським вторгненням в Україну. Просто спочатку в Пекіні вичікували, сподіваючись, що успішний результат настане без їхньої участі (і без жодних витрат з їхнього боку), а тепер надолужують згаяне, намагаючись мінімізувати неминучі втрати. Тому й діалог ведуть із країнами, прямо чи опосередковано залученими в нинішню війну.
Із початком російського вторгнення Сі опинився в невигідному становищі. Росію відкрито підтримати він не міг, справедливо побоюючись економічних санкцій Заходу. Але й дати їй програти — теж не варіант: у протистоянні зі США сам на сам жодних шансів на успіх у Китаю не буде. Через рік війни ці ввідні для Пекіна не змінилися, зате становище Москви помітно погіршилося. Китаю доводиться їй підігрувати: і його мирний план, у якому жертва агресії та агресор зрівнюються, і критика Заходу за “розпалення війни” сьогодні на руку Росії.
Більшість дипломатичних кроків Пекіна зараз підпорядковані цьому завданню. Китай намагається сформувати третю силу у війні, коаліцію “нейтральних” країн, передусім на “глобальному Півдні”. Звертаючись до європейців, Пекін заграє з політичними силами, котрі прагнуть помиритися з Росією, повернути все до довоєнного “взаєморозуміння” з Москвою. А таких сил не бракує, хоч вони й не завжди виставляють свою позицію напоказ. Такі дії мають, за задумом Пекіна, змінити загальний міжнародний клімат, зробити його сприятливішим для російського режиму та більш вигідним — для китайського.
Кроки Сі назустріч Лукашенкові містять додаткові ризики для нас. У цьому випадку Китай створює можливість надавати Росії пряму підтримку. Навряд чи йдеться про поставки озброєння через Білорусь. У нинішній конфронтація з Росією (та тими, хто стане за її спиною) Захід дедалі більше спирається на логіку воєнного часу, коли все вирішує наявність політичної волі, а не відсутність сумнівів у юридичній обґрунтованості та дипломатичній доцільності. Тому замаскувати військову допомогу Москві в такий простий спосіб і прикритися відсутністю прямих поставок у Китаю не вийде. Американці повною мірою скористаються цим приводом, щоб ударити з допомогою економічних санкцій, та ще й найближчих союзників по антикитайській коаліції підтягнуть — британців, австралійців, японців. Ці країни ще до війни довели готовність виступати проти Пекіна спільним зі США фронтом. Напевно американцям пощастить і Європейський Союз переконати приєднається до таких санкцій, як це вже сталося з Іраном: у десятому пакеті санкцій ЄС упровадив заходи проти іранських постачальників зброї для російської армії.
Але варто остерігатися менш очевидного втручання. Пекін може збільшувати закупівлі російської продукції, частково роблячи це через Білорусь; може збільшити обсяг інвестицій у промисловість Мінська, яка зараз дедалі більше переходить на військові рейки і працює фактично в російських інтересах. Нещодавно Лукашенко озвучив низку заходів, спрямованих на зростання виробництва військової продукції, тих-таки дронів-камікадзе та розвідувальних безпілотників. У реалізації таких планів Мінську не вдасться обійтися без поставок китайських комплектуючих, і прихильність офіційного Пекіна — ключ до вирішення цього завдання. Частина закуплених комплектуючих може взагалі опинитися на російських військових підприємствах. Звісно, такий малий внесок Китаю перемоги Росії не принесе, але дозволить їй протриматися довше, та й додасть упевненості розгубленим російським елітам. І тоді підвищаться шанси посадити сторони за стіл переговорів, заморозити конфлікт, не дати Росії програти, — саме така мета Китаю в цій війні.
Здавалося б, чим таке втручання Китаю відрізняється від прямих поставок зброї, чим воно безпечніше для Пекіна з погляду ризиків нарватися на масштабні санкції? А річ у тому, що Китай уміло грає на суперечностях Заходу та Півдня, враховує інтереси країн Африки, Азії, Латинської Америки. Останні не сприймають конфлікт так само, як ми, як наші союзники. Пряму підтримку війни, агресію проти суверенної країни більшість їх не приймає. Тому такі важливі і впливові країни як Бразилія або Індонезія в лютому голосували в Генасамблеї ООН за виведення російських військ із нашої землі. Але санкції проти третіх країн, які обмежують торгівлю (а саме такими будуть будь-які обмеження на поставки невійськової продукції Китаєм у формально невоюючу Білорусь) ці держави сприйматимуть як порушення суверенітету незалежних країн, як вияв неоімперіалізму з боку Заходу, як прагнення обмежити їхні права. Для цього є чимало історичних причин і не менше підтверджень у світовій політиці останніх десятиліть.
Захід не може ігнорувати такий стан речей. Власне, лідери Франції й Німеччини, Італії і Великої Британії останнім часом у контексті нинішньої війни дедалі частіше згадують про необхідність діалогу з Півднем, про важливість розуміння і поважання інтересів та поглядів незахідних країн. На цьому тлі карати Китай за неочевидні порушення вони навряд чи ризикнуть, щоб не посилити позиції Пекіна у світі за межами Заходу. З тієї ж причини навіть США діятимуть обережно: адже досі Вашингтон так і не вжив жодних заходів проти країн Півдня, які збільшують товарообіг із Росією.
Пекін намагається грати напевно. Після невдалого року війни Білорусь і Росія готові прийняти положення молодшого партнера Пекіна, що дозволить Сі не відволікатися від власної стратегії і думати про те, як переконати партнерів діяти в інтересах Китаю. А невдалі спроби Заходу заручитися підтримкою більшості країн Півдня зроблять опонентів терпимішими до майбутніх китайських кроків. У такій ситуації Китай спробує зіграти свою гру.
Китай — не на боці Росії, він їй не союзник. Принаймні не в справжньому сенсі цього слова, коли союзники поділяють інтереси один одного та протистоять спільним загрозам. Але виживання нинішньої антизахідної Росії йому вигідне, воно відсовує битву з Заходом самого Китаю. Неважливо, в якому стані буде Росія, головне — щоб російський режим і далі відтягував на себе ресурси противників. Китай повернувся на авансцену світової політики не для того, щоб урятувати Росію, — він зробив це, щоб утримати її як буфер між собою та США. І Китай надасть Москві таку підтримку, якої має вистачити для досягнення цієї мети. І тому, хоч Китай і не демонструє ворожості до України, його політика для нас — це ймовірне затягування війни та ще більші жертви, на які доведеться в цій війні піти.
Віктор КОНСТАНТИНОВ, доцент інституту міжнародних відносин КНУ імені Тараса Шевченка
Что скажете, Аноним?
[13:40 26 ноября]
[11:40 26 ноября]
14:30 26 ноября
14:10 26 ноября
13:00 26 ноября
12:30 26 ноября
12:20 26 ноября
[16:20 05 ноября]
[18:40 27 октября]
[18:45 27 сентября]
(c) Укррудпром — новости металлургии: цветная металлургия, черная металлургия, металлургия Украины
При цитировании и использовании материалов ссылка на www.ukrrudprom.ua обязательна. Перепечатка, копирование или воспроизведение информации, содержащей ссылку на агентства "Iнтерфакс-Україна", "Українськi Новини" в каком-либо виде строго запрещены
Сделано в miavia estudia.