Віталій Дем’янюк: ЄС усвідомив неадекватність “Газпрому”

На європейському енергетичному ринку відбуваються процеси, які будуть мати далекосяжні наслідки, в тому числі для України.

Єврокомісія звинуватила “Газпром” у зловживанні домінуючим положенням.

Про перспективи цього звинувачення, можливі наслідки для “Газпрому” та про те, як це може вплинути на Україну, розказав директор енергетичних програм Інституту суспільних досліджень Віталій Дем'янюк.

- Недавно Єврокомісія висунула офіційні претензії російському “Газпрому”. Європа підозрює його у зловживанні домінуючою позицією на європейському ринку. Що це означає для газового ринку?

— Ці претензії виникли не сьогодні. Їх формалізація, яка відбулася 22 квітня 2015 року, є результатом тривалого розслідування. Такі речі не роблять голослівно, а коли таки роблять, це спричиняє суттєві наслідки.

Публічне розслідування діяльності газової монополії почалося ще у вересні 2011 року. У чому суть основних претензій?

1. “Газпром” перешкоджав вільній транскордонній торгівлі газом між членами ЄС, щоб утримати необґрунтовано високі неринкові ціни на локальних ринках.

2. “Газпром” примушував своїх контрагентів застосовувати у двосторонніх контрактах “газпромівську” методологію ціноутворення, яка базується на формульній прив'язці до ціни на нафту та нафтопродукти.

3. “Газпром” пов'язував домовленості про постачання газу, умови яких були більш-менш прийнятні для покупця, з правом доступу до управління чи володіння газотранспортною інфраструктурою.

Єврокомісія закидає “Газпрому” порушення низки найбільш фундаментальних принципів функціонування європейського ринку газу, закріплених у європейському енергетичному законодавстві, у так званих Енергетичних пакетах.

Це означає, що ситуація буде розвиватися не у формі локальних половинчастих рішень і заходів. Будуть підтверджуватися й реалізовуватися згадані принципи, адже вони лежать в основі ринку. Їх порушувати не може ніхто. “Газпром” врешті покарають і змусять узгодити його поведінку з європейським законодавством.

- Після початку європейського розслідування щодо “Газпрому” Путін підписав указ, який забороняє стратегічним підприємствам надавати будь-яку інформацію або змінювати умови контрактів у разі вимог з боку органів іноземних держав чи міжнародних організацій без попередньої згоди російського уряду.

Це означає, що Росія свідомо “воює” з ЄС?

— Кроки російської влади, здійснені після початку розслідування стосовно “Газпрому”, свідчать, що і сам “Газпром”, і російська влада просто відмовлялися розуміти зміни на європейському газовому ринку.

“Газпром” спробував поводитися в Європі так, як у Росії, де компанія за своїми адміністративними можливостями майже не відрізнялася від держапарату. Російське керівництво показало, що “Газпром” — це не бізнес, а частина держапарату, з іншою, відмінною від комерційної, логікою дій.

Спроби шляхом внутрішніх нормативних актів посилити свої позиції на європейському ринку не дали результатів. Це так, ніби динозаври намагалися б запобігти зміні клімату шляхом особистого протесту. Динозаври вимерли.

“Клімат” на європейському газовому ринку невідворотно змінюється в бік створення умов, які не дозволять зловживати монопольним положенням, використовувати енергоносії як інструмент політичного тиску.

- У чому, на вашу думку, полягає стратегія “Газпрому” в Європі?

— Як не дивно, у “Газпрому” нема стратегії у класичному розумінні — стратегії комерційної компанії. Всі кроки, які здійснює “Газпром”, підпорядковані російській владі, а також умотивовані низкою приватних інтересів різних груп впливу.

Будь-яка комерційна компанія ніколи б не демотивувала свого основного покупця, яким була Україна. Компанія боялася б втратити найбільший ринок збуту, яким був український ринок для “Газпрому”, а також не намагалась би утримувати свої позиції на ринку шляхом тиску чи політичної корупції.

Російська  влада розглядає “Газпром” як інструмент геополітичного впливу. У період сприятливої кон'юнктури — високих цін на нафту і газ — усі збитки від такої стратегії покривали надходженнями, що зростали. Але як тільки кон'юнктура змінилася, очевидною стала неефективна господарська діяльність корпорації.

Вона виявила себе у падінні обсягу видобутку і реалізації газу, а також у неможливості розвитку нових видобувних та інфраструктурних проектів.

З-поміж найбільших провалів, які стали наслідком підпорядкування компанії геополітичним стратегіям Кремля, можна назвати заморожування розвитку Штокманського родовища і закриття будівництва “Південного потоку”.

“Газпром” і російська влада розраховували діяти на європейському ринку старими методами, досягаючи двосторонніх домовленостей з окремими учасниками ринку і країнами, а також намагаючись грати на окремих приватних інтересах.

Метою було зберегти максимальну монопольність через глибоке проникнення в інфраструктурні проекти, а також через наближення до кінцевих споживачів. На заваді стало європейське енергетичне законодавство, а тепер і створення європейського Енергетичного союзу.

Єврокомісія небезпідставно підозрює “Газпром” у використанні диференційованих цін для різних країн для формування лояльного ставлення, з одного боку, і для тиску на компанії та уряди, з іншого.

Країнам, які погоджувалися на “співпрацю”, пропонували знижки. Тим, хто відстоював принципи європейського газового ринку, штучно обмежували постачання чи завищували ціну. Такий спосіб дії “Газпрому” уже зазнає фіаско.

- Але європейські ринки — не єдиний пріоритет “Газпрому”. Чи не стане східний вектор порятунком для нього?

— Розглядаючи Європу, слід говорити про загальний європейський ринок газу, об'єднаний спільним законодавством та інфраструктурою. Вона дає змогу фізично переміщати обсяги газу з однієї локальної частини ринку в іншу.

У цьому одна з переваг європейського газового ринку. Європейці довго розбудовували цю інфраструктуру. Це запобіжник щодо локальних дефіцитів як засобів упливу на покупців з боку постачальників, передовсім — “Газпрому”.

Російське керівництво і “Газпром” декларують, що збираються збільшити постачання газу до Китаю. Вони це роблять для демонстрації: європейському ринку є альтернатива. Спробуймо оцінити її реалістичність та обсяги.

На китайський ринок газ можна постачати двома напрямками: західним і східним. Східний, у якому більше зацікавлений Китай, ускладнюється потребою значних інвестицій у будівництво газотранспортної інфраструктури протяжністю понад 2 500 км, а також у розвиток видобування газу у східному Сибіру.

Загальну вартість “східного” проекту оцінюють 55-75 млрд дол, не враховуючи коштів, потрібних для розвитку видобування у східному Сибіру.

Якщо вартість видобування і транспортування закласти у вартість газу, то виникають суттєві сумніви в економічній доцільності та окупності цього проекту. Особливо сумніви посилюються поточною і прогнозною динамікою вартості вуглеводнів, яка має чітку тенденцію до зниження.

Постачання через західний напрямок потребує менших коштів на інфраструктуру газогону “Алтай” і дозволяє брати газ з активних родовищ західного Сибіру. Планований “Газпромом” обсяг становитиме до 38 млрд куб м на рік.

Вказаний обсяг є співмірним з тим, який “Газпром” втратив на ринку України та інших країн східної Європи в силу своєї невиваженої політики. Причому на українському напрямку газотранспортну потужність не потрібно розбудовувати. Разом з тим, західний напрямок має низку обмежень для “Газпрому”.

По-перше, західні райони Китаю не надто промислово насичені з точки зору обсягу споживання газу.

По-друге, Китай має альтернативних постачальників — Туркменістан, а потенційно — Казахстан та Іран. Отже, “Газпрому” у цьому напрямку не вдасться виторговувати цінові преференції. Цей ринок буде “ринком покупця”, а не “продавця”.

“Газпрому” доведеться продавати газ з західного Сибіру за цінами, цікавими Китаю, замість того, щоби збувати його на найбільш ліквідному і привабливому стосовно ціни європейському ринку. Реалізація газу в Китай не зніме необхідності постачати його у європейському напрямку. На це впливають ще два фактори.

1. Стагнація російської економіки, що призводить до зниження темпів розвитку внутрішнього ринку газу.

2. Посилення конкуренції між “Газпромом” та іншими російськими компаніями, передусім “Роснєфтью”, “Новатеком” та “Лукойлом”, кожна з яких має свою видобувну і торгову програму і намагається здобути доступ до зовнішніх ринків.

Загалом ємність європейського газового ринку, його ліквідність та обсяги газу, які видобувають у Росії, локалізація видобувних площ не дозволять “Газпрому” з власної ініціативи суттєво скоротити постачання газу на європейський ринок.

- Що зараз відбувається з “Газпромом” у самій Росії? Його позиції як флагмана російського державного капіталізму похитнулися.

— Після розпаду Радянського союзу “Газпром” пройшов певний еволюційний шлях, хоча багато в чому ця “еволюція” має ознаки регресу. У 1990-х роках російська влада здебільшого розглядала його як державний гаманець, який поповнював бюджет, та як інструмент зовнішньополітичного “задобрювання”.

У 2000-х роках, у період зростання цін на енергоносії і формування агресивної зовнішньої доктрини, “Газпром” почали використовувати для економічного впливу, а пізніше — і для політичного тиску. Сьогодні це компанія, яка зважає на комерційну та економічну логіку тільки тоді, коли це не суперечить політиці російської влади.

Разом з тим, зберігшись як один з небагатьох цілісних виробничих комплексів з часів СРСР, “Газпром” законсервував усі вади неповороткої системи.

Як я вже зазначав, інші російські нафтогазові компанії розвивали власні програми, і зараз іде непомітна, але запекла апаратна боротьба за доступ до внутрішнього ринку (право розробляти родовища) і за вихід назовні, “до труби”.

Російська влада штучно утримує внутрішню ситуацію, але конфлікт закладений у саму модель функціонування внутрішньо-російського ринку. Його обсяги не зростають так, як очікували. “Газпром” втрачає його частинами.

Зараз і в найближчій перспективі внутрішній ринок Росії не в змозі компенсувати “Газпрому” обсяги реалізації, якби він захотів зменшити їх на зовнішньому ринку з метою тиску на зовнішніх покупців. Без значних економічних втрат для “Газпрому” такі кроки зробити буде неможливо.

- Трохи до історії стосунків “Газпрому” з Україною. Які їх основні етапи?

— В Україні “Газпром” діяв “пряником і батогом”. Причому “пряник” діставався корумпованим можновладцям, а “батіг” — споживачам і нашому держбюджету.

У період низьких цін на газ, коли треба було модернізувати енергетичний сектор, торгівля газом була “бізнесом влади”. Шалені бюджетні кошти йшли на газифікацію. “Газпрому” вдалося “посадити” Україну на газову голку.

Після Помаранчевої революції стосунки між Україною та Росією загострилися. Загострення йшли пліч-о-пліч з тиском з боку “Газпрому”.

Обмеження і припинення постачання газу. Спроби дискредитації України як надійного транзитера палива до ЄС. Вимоги про передавання в управління чи продаж газотранспортної системи. Спроби виходу на внутрішній ринок і перетягування на себе найбільш вагомих і платоспроможних споживачів.

- Ви керували газорозподільними мережами в Україні, зокрема, компанією “Газекс-Україна”, куди входили п'ять регіональних газорозподільних компаній сходу України. Ви бачили експансію “Газпрому”?

— Експансивна та агресивна поведінка “Газпрому” щодо України була менш вишукана, ніж методи, які “Газпром” намагався застосовувати у країнах ЄС.

Пригадую, під час газової кризи 2009 року через одностороннє припинення постачання газу в Україну з боку “Газпрому” для забезпечення східних регіонів газотранспортна система України уперше працювала у реверсному режимі.

Газ транспортували з наших сховищ на заході країни до східних областей. Наші компанії постачали газ у надзвичайно складних технологічних режимах. До честі українських газівників, це випробування і система, і люди пройшли достойно.

Також “Газпром” намагався заволодіти українською газотранспортною та газорозподільною інфраструктурою, вийти на кінцевих споживачів.

На той час група газорозподільних підприємств, якими я керував, належала російській компанії “Комплексні енергетичні системи”. Цьому холдингу також належала низка регіональних газорозподільних організацій у Росії.

З боку “Газпрому” у 2009 році надходили “ввічливі” пропозиції викупити ці компанії, в Україні та РФ. Російські таки продали. Продаж українських вдалося заблокувати завдяки зусиллям українського менеджменту, який був міноритарним акціонером, хоча це і призвело до розриву з російськими мажоритарними акціонерами.

“Газпром” як власник газорозподільної інфраструктури України зробив би украй складним реформування українського газового ринку відповідно до європейського енергетичного законодавства, а це для нас дуже важливо.

- Українсько-російська війна вплинула і на позиції “Газпрому” в Україні.  Як себе поводить “Газпром” зараз і які його переговорні позиції?

— Навіть у мирних умовах “Газпром” є інструментом економічної експансії російської влади. В умовах агресії його слід розглядати як одного з учасників гібридної війни, складова якої — війна енергетична.

Єврокомісія звинувачує “Газпром” у перешкоджанні вільній транскордонній торгівлі газом. Україна зіткнулася із спробами “Газпрому” зупинити реверсне постачання газу на український ринок. Задіяний весь перелік можливих агресивних дій, підкріплений потужною пропагандистською кампанією.

До прикладу, “Газпром” обмежував обсяги постачання газу з метою зриву транзитних зобов'язань України і її дискредитації як надійного транзитера. Також обмежував обсяги постачання на суміжні з Україною локальні ринки європейських країн, щоб зупинити заплановане реверсне постачання.

“Газпром” дискредитував будь-які спроби диверсифікації постачання газу в Україну. Росія чинить шалений спротив діям, спрямованим на розширення меж європейського газового ринку до східних кордонів України.

Такі перешкоди, я впевнений, будуть і в майбутньому. Мета “Газпрому” — не дозволити Україні вийти із стану невизначеності, пов'язаному з контрактами на постачання і транзит від 2009 року.

Перемовини стосовно постачання газу, які веде українська сторона з “Газпромом”, останній навмисне форматує у “пакетний” спосіб, який дає йому можливість у будь-який момент вийти з переговорного процесу.

Ціноутворення у цих перемовинах базується на формулі з прив'язкою до нафтового “кошика” із застосуванням знижки, яка не є комерційною знижкою, а оформлена як зменшення експортного мита для “Газпрому” рішенням уряду Російської федерації. Таку знижку можна скасувати у будь-який момент.

Між іншим, це ще раз підтверджує: ціна, яку Україна платить за російський газ, не має нічого спільного з ринковою, навіть із знижкою, оскільки джерелом її формування є не угода суб'єктів господарювання, а регуляторний акт уряду РФ.

“Газпром” тільки відкладає питання обов'язкового обсягу закупівлі газу за принципом take or pay. Компанія зберігає собі потенційну можливість звинуватити українців у невиконанні контракту, щоб вимагати штрафи.

На мою думку, ми маємо ризик, що “Газпром” на початку осені під будь-яким надуманим приводом вийде з перемовин, різко обмежить чи зупинить постачання газу, спровокує зрив наших транзитних зобов'язань, повернеться до ціни на газ без знижки та вимагатиме платити штрафні санкції за недобір контрактних обсягів.

Мені дуже хотілось би, щоб цей сценарій не реалізувався, але передісторія дій “Газпрому” щодо України свідчить про його високу ймовірність.

- Яка роль Єврокомісії у тристоронніх перемовинах ЄС — Росія — Україна? Як ви оцінюєте схвалення “зимового газового пакета” у жовтні 2014 року?

— Потрібне не “пакетне”, а принципове вирішення стосунків з “Газпромом”. “Пакетні” рішення сьогодні можна узгодити, а завтра переглянути.

Роль Єврокомісії вирішальна, оскільки жодних гарантій у двосторонніх перемовинах ми дістати не можемо. Навіть якщо вони й будуть, то тактика і стратегія “Газпрому” не самодостатні, а підпорядковані гібридній війні. Отже, гарантії можуть бути відкликані у будь-яку мить.

Участь Єврокомісії забезпечить нам “парасольку” європейського газового ринку, європейського газового законодавства, європейських принципів ціноутворення.

Єврокомісія гарантуватиме екстрений реверс додаткових обсягів, якщо “Газпром” обмежить або припинить постачання. Так само вона зніме з нас відповідальність за транзит газу у разі порушення зобов'язань з боку “Газпрому”.

Аналіз показує, що “Газпром” не обійдеться без реалізації газу на європейському ринку і не зможе за власною ініціативою суттєво скоротити обсяги постачань.

Разом з тим, країни ЄС чітко усвідомили: поведінка “Газпрому” неадекватна. Створення Європейського енергетичного союзу та формування його стратегії спрямовані на мінімізацію негативних наслідків від можливих дій “Газпрому”.

Мета України — щоб і ЄС, і ми самі, передовсім шляхом реального реформування газового ринку, здійснювали незворотну європейську енергетичну інтеграцію України. Тоді постачання газу в Україну і наші транзитні потужності будуть розглядатися у контексті загальноєвропейської енергетичної безпеки.

Володимир КАРАГЯУР