Вигнання держави з регіонів

Скасування Конституційним Судом реформи від 8 грудня 2004 року — це, вочевидь, ще не кінець змін, запланованих правлячою Партією регіонів. Одразу після рішення КС її очільники заявили про потребу в подальших реформах — “необхідність удосконалення системи місцевого самоврядування”. Проекти таких змін, які ПР розробляла ще з 2003 року, передбачали системну зміну влади на місцевому та регіональному рівнях, зокрема ліквідацію місцевих державних адміністрацій в областях і районах та їх заміну виконкомами обласних і районних рад.

Автори проектів ставили за мету ліквідувати місцеві державні адміністрації, їхнє місце мали посісти обласні та районні голови й відповідні виконавчі органи. Ради повинні були обиратися загальним прямим голосуванням й очолюватися головуючими, яких обирали самі депутати.

Проте головуючого не треба плутати зі стереотипізованим статусом голови ради. Головуючий, за проектом, — лише спікер, який організовує роботу ради. Обласні й районні голови, відповідно до проекту, мали обиратися загальним прямим голосуванням, тобто планувалися як абсолютно незалежні інститути. Саме за поданням голів передбачалося затверджувати склад виконавчих комітетів рад, до компетенції яких входили виконавчі повноваження.

З метою забезпечення підконтрольності органів регіонального самоврядування проект Конституції, розроблений Партією регіонів, мав запровадити інститут урядового уповноваженого.

Згідно з проектом урядовий уповноважений призначається та звільняється президентом за поданням Кабінету Міністрів. Він є “представником Кабінету Міністрів на територіях областей, міст Києва та Севастополя” (його діяльність не передбачалася на території Кримської автономії), відповідальним перед президентом і підконтрольним та підзвітним Кабміну.

Вплив урядового уповноваженого на систему регіонального самоврядування, відповідно до проекту, міг бути реалізований через проведення місцевого референдуму з питань дострокового припинення повноважень обласних, Київського та Севастопольського міських, районних голів рад через призупинення дії актів органів регіонального самоврядування — рішень обласних, Київської та Севастопольської міських, районних голів відповідних рад та виконавчих органів регіонального самоврядування — з одночасним зверненням до суду щодо визнання їх невідповідними Конституції, законам України, іншим актам Верховної Ради, президента й Кабінету Міністрів та їх скасування. Рішення ж самого урядового уповноваженого може скасувати президент або Кабмін.

Насправді заміна місцевих держадміністрацій виконкомами рад у нинішніх умовах може призвести до фактичного виведення з-під контролю органів державної влади цілих регіонів. Особливо це стосується регіонів-донорів та міст обласного значення, що не залежать від дотації вирівнювання. Оскільки послаблюється виконавча дисципліна, пов’язана з обмеженими можливостями як скасування актів органів місцевого самоврядування, так і застосування органами державної влади заходів дисциплінарної відповідальності до голів виконавчих комітетів рад. Така ситуація в нас уже була, коли низка обласних рад не делегували повноваження обласним державним адміністраціям.

Можна виокремити й інші недоліки заміни місцевих державних адміністрацій виконкомами в сучасних українських реаліях:

1) заміна місцевих державних адміністрацій виконкомами фактично віддає владу на місцях фракціям політичних партій. Це означає, що регіональна політика щонайменше десяти великих регіонів буде цілковито віддана проросійським силам;

2) ліквідація МДА може породити явища, що загрожуватимуть національній безпеці, створити нові лінії внутрішньодержавного конфлікту, підігріти сепаратистські настрої. Варто зауважити, що найбільшою перешкодою розгортанню сепаратизму в Кримській автономії у середині 1990-х, у Східній Україні 2004 року стали районні державні адміністрації та територіальні підрозділи центральних органів виконавчої влади;

3) ліквідація держадміністрацій з одночасним наданням повноважень виконавчим комітетам рад об’єктивно послабить позиції вищих органів державної влади, тож можна прогнозувати, що у впливі на регіони і президент, і Кабінет Міністрів будуть змушені використовувати ресурс силових територіальних органів центральних органів виконавчої влади (СБУ, МВС, ДПА). А це означає можливість задіювання крайніх форм упливу на представників місцевої влади: порушення кримінальних справ, податкові перевірки тощо;

4) місцеві державні адміністрації з оновленим статусом у формі представництва інтересів уряду чи президента були б компетенційно слабким, неефективним органом, заходи якого можна або взагалі ігнорувати, або блокувати через інститут судової влади. Приклад такого компетенційно слабкого органу — представництво президента в Автономній Республіці Крим.

Інакше кажучи, заміна місцевих державних адміністрацій виконавчими комітетами рад — це шлях до всевладдя місцевих князьків, до ще більшого розбалансування влади в Україні. А отже, допустити такої “реформи” не можна. Тому українське суспільство має запропонувати власні конституційні зміни.

Андрій ДУДА