Вибухи у Дніпропетровську: закритість та некомпетентність влади здійняли хвилю паніки

Версій про вибухи у Дніпропетровську не висуває хіба що лінивий, якщо такі в Україні ще є. Певна річ, що події спричинили гострі суперечки з опозицією. Оливи до вогню долили висловлювання деяких депутатів від Партії регіонів щодо потреби розширити повноваження силових структур, щоб знищити тероризм у зав’язку.

Прикметно, що тоталітарніше режим, то небезпека вибухів, убивств з політичних чи бізнесових мотивів не лише не зменшується, а навпаки зростає. І за всемогутності КДБ у СРСР навіть шановному Лєоніду Ільічу довелося пережити кілька прикрих моментів через стрілянину біля Кремля. Тож річ не в повноваженнях, а у тім, як вони втілюються та яка мета поставлена перед компетентним органами.

Не обговорюватимемо, зокрема через брак інформації, цих версій. До того ж офіційних коментарів наразі немає. І саме з цього і розпочнемо власний аналіз.

Заяви керівників СБУ та МВС про те, що оприлюднення версій може завадити проведенню оперативно-слідчої роботи, не витримують жодної критики. Не треба мати надвисокі аналітичні здібності, щоб на пальцях однієї руки перерахувати всі, зокрема, й ті, які відпрацьовувати не мають жодних намірів.

Якщо навіть і хочуть дезінформувати виконавців та замовників, то кращого способу, ніж оприлюднення версій, а серед них і хибних, не вигадаєш. Так вчиняють поліцейські всього світу, коли розслідують теракти. І навіть у тому випадку, якщо є письмові чи інші свідчення цілей та вимог терористів. Адже вони також займаються дезінформуванням й інколи успішно. Які таємниці від українського народу хочуть приховати, прикриваючись якоюсь шкодою для роботи слідчих. Перше, що спадає на думку, — це лише свою безпомічність і некомпетентність.

Однак водночас постає запитання, як діють у демократичних країнах, стикаючись із проблемою тероризму? Насамперед інформують населення. Одразу оприлюднюють офіційну інформацію про те, що сталося, до речі, й про версії розслідування. Причому ці відомості надходять безперервно. В Лондоні після вибухів у метро одразу сповістили населення, журналістів, особливо телевізійних, детально інформували про дії влади. Насамперед з метою запобігти паніці.

У Дніпропетровську було все навпаки. Саме внаслідок браку офіційних відомостей населення охопило хвилювання. У таких випадках чутки заповнюють вакуум, якого, до відома власників численних дипломів представників влади, природа не терпить. Так звані очевидці розповідали про десяток вибухів, стрілянину, введення до міста військ (байдуже яких саме) та й узагалі про військовий стан. Чи то від перевантаження, чи то через короткотривале відключення, проте мобільний зв'язок та інтернет працювали з перебоями, що посилило паніку.

Люди кидали роботу, щоби відвезти дітей додому, забрати з дитсадочків та шкіл. Їхня адміністрація з цілком очевидних причин не відпускала дітей самих, без супроводу дорослих. Основним джерелом інформації про ситуацію в місті став інтернет, в якому люди шукали відповідей, а знаходили на форумах лише чутки, одна жахливіша за другу.

А БТР на центральній площі міста? Припустімо, що це була всього-на-всього підготовка до навчань. В такому разі цілком логічним є запитання, чому навчання, пов’язані з Євро-2012 відбуваються в місті, де чемпіонат не проводитиметься? І якщо навіть у цьому є хоч якийсь сенс, то людям слід пояснити це і тоді, можливо, запитань не виникатиме. Хоча це надто сумнівно та підозріло.

У перші години після трагедії влада повелася розгублено, непрофесійно та некомпетентно. Свідченням є її дії щодо урн. На проспекті Карла Маркса всі урни були ретельно обстежені й одразу вилучені, а відтак розбиті вщент. У Дніпропетровську і без того проблем з чистотою не бракує, а відтепер на головній магістралі величезного міста немає куди кинути обгортку від морозива. А надворі літо, спека. Начебто вирішили одну проблему, вмить породивши іншу, санітарну. У Парижі також ставалися теракти. Вибухівку закладали у сміттєві баки на вулицях. Той що? Їх оглянули, утім, з вулиць не прибрали. Це вкотре підтверджує те, що ухвалюються прямолінійні рефлекторні рішення. Які, крім того, на користь справі не йдуть.

Тут варто віддати належне медикам. Якраз вони діяли професійно та злагоджено. Карети швидкої прибули за кілька хвилин, першу медичну допомогу надавали одразу на місцях, тих, хто сильно постраждав, швидко евакуювали, інфраструктуру у лікарнях підготували, що і дало змогу уникнути жахливих наслідків. Так само діяли і працівники МНС. На щастя, для них там роботи було мало.

Крім того, зауважимо і швидкі дії рядових міліціонерів. Вони миттєво кинулися огороджувати урни по всьому проспекту. На жаль, їм забракло ледь не хвилини до того, як стався другий вибух, однак багатьох вони встигли відвести від зони ураження, постраждалих було значно менше. Четвертий вибух узагалі обійшовся без жертв.

Знову-таки порівняймо з Лондоном, Парижем чи Мадридом. Проспект у Дніпропетровську був перекритий понад 35 годин. У перерахованих вище містах дороги перекривали на лічені години. Лише вхід до метро у Лондоні був заблокований трохи більше. Може, у зв’язку з приїздом президента? Так кажуть принаймні.

А тепер про політику. Навіть якщо підтвердиться кримінальна версія, то з неї випливають політичні висновки. Це у Нью-Йорку в 1920-х роках банди стріляли та з’ясовували стосунки поза будь-якою політикою, вагу мав лише бізнес, хай і кримінальний. У нас усе інакше.

Замало заяви Пшонки про те, що ситуація в місті під контролем. Багато хто з містян так не вважають та надалі бояться. За себе, дітей, близьких. Якщо влада не надає інформації, вона нею або не володіє, або приховує її. Звідси й випливають конспіративні версії. І що більше від них безпідставно відхрещуються, то більшою є недовіра.

А якщо до влади немає довіри, то це і є найбільша політика. Якщо влада некомпетентна, непрофесійна, діє, не ґрунтуючись на аналізі, а виключно емоційно, то і це — політика.

Хто призначав цих людей на високі та середні посади у Києві та регіонах? З чиєї вини у відповідних структурах бракує фахівців? І чому слідчі насамперед взялися за членів ВО “Свобода”? Обрали найлегший шлях — знайти винуватців саме там. Чому не взялися за регіоналів? Адже версія про те, що в місті багато груп впливу невдоволені розподілом ресурсів, приходом донецьких, та поділом сфер впливу. І якось дивно, але невдоволення панує саме серед членів Партії регіонів. Відкидати таку версію немає жодних підстав. Підірвали ж урну біля центрального універмагу в Дніпропетровську півроку тому. За деякими даними, ніхто у тій справі навіть не був допитаний, але свободівцями займалися і тоді. Чи пов’язані ці події, наразі невідомо. Однак підозри лише посилюються.

І це також політика. З якоїсь причини справа не була ретельно розслідувана. Забракло професіоналізму, що цілком імовірно, чи не схотіли після заяв тодішнього голови Валерія Хорошковського про те, що в Україні тероризму немає. Виявилося, що таки є. Якщо Хорошковський був некомпетентним тоді, то чому нині йому довірили такі відповідальні посади? З політичних міркувань. І так можна казати про багато кого у владних київських кабінетах. Про регіональні навіть не йдеться. Тут усе значно гірше.

Не схотіли розслідувати тоді — отримали тепер. Не приїдуть уболівальники з Європи. То й байдуже. Кому треба були гроші від Євро-2012 — той уже їх розпилив. А далі хай хоч і трава не росте.

Уже цілком очевидно, що влада в Україні втрапила у дуже серйозну кризу системного характеру. Якщо в Адміністрації президента вважають, що все якось саме вирішиться, то вони помиляються. І провал чемпіонату з футболу — це чергове підтвердження того, що не варто за всяку провину києм у спину.

Некомпетентність і непрофесійність породжують агресивність, виникає спокуса застосовувати силу, насамперед адмінресурс. Перші ознаки такого сценарію розвитку подій ми вже спостерігаємо. Однак це не шлях до успіху, а пряма дорога до поразки. Нищівної. І вдруге вже після 2004—2005 років на ноги вже звестися не вийде.

Юрій РАЙХЕЛЬ