Вибори: як розпізнати гру

В Україні знову вибори. Або змагання? На краще володіння політ технологіями, найбільш ефективне використання ресурсів, тощо. Не варто також забувати і про вміння стратегічно мислити і прораховувати всі ходи задля здобуття президентського крісла.

Ця стаття не має на меті прогнозувати результати перегонів. Її мета — запропонувати українському виборцю системний підхід до усвідомленого розпізнавання та розуміння гри під назвою “вибори”. Для цього пропонуємо читачеві озброїтися додатковими простими, але корисними інструментами — сценарного планування та коаліційного будівництва.

Вже зараз можна із впевненістю сказати, що доленосні перегони відбудуться у другому турі між Віктором Януковичем та Юлією Тимошенко. Але... на цьому полі є ще інші гравці, які відіграватимуть важливу роль у процесі і фіналі перегонів.

Саме у роботі з “другорядними” кандидатами і буде перевірено майстерність команди прем'єра та лідера опозиції прораховувати різні сценарії передвиборчої гонки та будувати стратегію об'єднання з найбільш перспективними партнерами, які потенційно можуть схилити чашу вагів на користь того чи іншого кандидата.

Це не є унікальною специфікою нашої країни — в той самий момент, коли ми пішли шляхом демократії і становлення багатопартійної системи, навички коаліційного будування та ведення переговорів мали стати чи не найголовнішою зброєю українських політиків.

Побудова сценаріїв ґрунтується на виборі критичних структурних факторів, що визначають тенденції розвитку ситуації. Для побудови сценаріїв виборчої кампанії фаворитів — Тимошенко та Януковича — ми вибрали два фактори, що, на нашу думку, будуть мати визначальний вплив на результат виборів: (1) коаліційні можливості кандидатів, або коаліційний потенціал; та (2) використання політтехнологічних ресурсів, включаючи і адміністративний.

Для того, щоб кожний кандидат міг правильно визначитися з можливими партнерами, необхідно проаналізувати, хто з них є природним союзником, хто — потенційним рекрутом, а з ким — союз неможливий.

Після цього можна визначити стратегії формування коаліції, де важливим є аналіз усіх факторів, що об'єднують і роз'єднують потенційних коаліціантів.

Щодо другого чинника — ефективного використання політичних технологій — можемо покладатися тільки на зовнішні ознаки: рекламне та інформаційне насичення у ЗМІ, час на телеканалах, агітація на вулицях, рекламні матеріали, піар ходи тощо.

Незважаючи на обмежені можливості аналізу даного чинника, можна у загальних рисах визначити його місце в кампанії кандидата методом виключення. Так, якщо коаліційний потенціал є обмеженим, ймовірність ставки кандидата на політтехнології, як останній ресурс для вирівнювання гри та відбору голосів тих, хто не визначився, є вищим.

Необхідно зазначити, що боротьба за голоси тих, хто не визначився, може стати вирішальною на час кампанії.

Один із засновників школи сценарного планування П'єр Вак визначав цей метод, як стратегічна розмова. Отже, пропонуємо читачам приєднатися до цієї розмови — поговорити про можливі сценарії розвитку передвиборчих кампаній основних кандидатів — Юлії Тимошенко та Віктора Януковича.

Можливі сценарії виборчої кампанії:

 

Для кожного з кандидатів, що пройдуть у другий тур, усі чотири сценарії є можливими, але вірогідність є різною.

“Не все те маєм, про що гадаєм”

Це сценарій низького коаліційного потенціалу та недостатнім рівнем використання політтехнологій. Єдине, на що можна претендувати при такій ситуації — це голоси традиційних прихильників, при чому частина їх потенційно може перетекти у табір опонента, якщо той ефективно використовує засоби виборчих технологій.

Власне цей сценарій скоріше характеризує ситуацію більшості кандидатів із другого та третього ешелону.

“Як слово не поможе, то і кий не дошкулить”

Цей сценарій передбачає ефективне використання політичних технологій та адмінресурсу, але коаліційний потенціал є низьким.

Передвиборча кампанія саме Тимошенко відбувається за цим сценарієм. У неї все гаразд із політтехнологіями та адмінресурсом, вона енергійно конкурує з Януковичем на ТБ та зовнішніх носіях.

Як свідчать дослідження, опубліковані на “Телекритиці” у рамках проекту “Моніторинг ролі ЗМІ та політичної реклами у виборах-2010” за період з 1 серпня по 20 грудня 2009 року, реклама Тимошенко на ТБ з'явилася 5584 разів (це приблизно їй коштувало 112 мільйонів гривень)

“За” Януковича ТБ агітувало 6729 разів (це приблизно дорівнює бюджету розміром 136 мільйонів гривень). При цьому за результатами аналізу ефективності реклами, тобто відсотку охоплення цільової аудиторії, за серпень-листопад Тимошенко випередила Януковича — її показники щодо триразового досягнення цільової аудиторії “18+” у містах “50 тисяч +” ненабагато нижчі за показники Януковича (82,34% проти 87,18%), при цьому вона витратила на чверть менше грошей.

Варто також нагадати, що у прем'єра є ще майже необмежений доступ до адміністративного ресурсу. І тут вона безперечно випереджає Януковича. Одним із її бонусів є можливість з'являтися на телебаченні не в рамках офіційної кампанії, а у новинах (до речі, Ющенко, також має у своєму розпорядженні цю можливість).

Цей ресурс Тимошенко використовує на всі сто. Крім того, за даними дослідження, що “Телекритика” проводила у рамках проекту “У-Медіа”, “Моніторинг дотримання журналістських стандартів...” “найбільша кількість матеріалів із порушеннями стандартів, що можуть свідчити про замовний характер, у новинах українських телеканалів, протягом 7-12 грудня були присвячені діяльності прем'єр-міністра та кандидата у президенти Тимошенко”.

Судячи з того, що за результатами двох тижнів у грудні Тимошенко вийшла на перше місце за кількістю виходів реклами та взагалі присутності на ТБ, можна припустити, що її команда усвідомлює — єдиний шанс перемогти — це максимально використати політтехнології.

Цей ресурс необхідний і для ще однієї суперцілі — перешкодити опоненту сформувати коаліцію. Таким прикладом може бути “качка” про таємний договір між Януковичем та Ющенком. Хто по-справжньому стоїть за нею, невідомо, але для команди Тимошенко розповсюдження цієї інформації вигідно.

Адже і Ющенко, і Янукович тепер активно спростовують цю інформацію, і таке спростування означатиме в майбутньому неможливість такого союзу. Ющенко просто не зможе переконати свій електорат підтримати Януковича — це виглядало б відвертим шахрайством.

За великим рахунком,, єдиний шанс для Тимошенко перемогти — це не дати Януковичу сформувати коаліцію, і перехопити частину голосів електорату, що голосував за кандидатів із другого ешелону у першому турі, та не збираються підтримувати Януковича у другому.

Якщо виборча кампанія Тимошенко йтиме за цим сценарієм, в неї будуть однакові шанси як на перемогу, так і на поразку. Але тільки за умов схожої ситуації у опонента. Але, судячи з усього, у Януковича на даний момент обставини складаються краще.

“Гуртом і батька легше бити”

Цей сценарій характеризується високою можливістю побудови коаліцій з іншими кандидатами, але при цьому низьким рівнем використання політичних технологій.

При такій ситуації є великі шанси отримати максимальну кількість голосів традиційних виборців та тих, хто підтримує кандидата(ів), з яким(и) є домовленість про створення коаліції. При цьому необхідно враховувати, що не всі голоси, віддані за “другорядників,” автоматично відійдуть тим, за кого вони агітуватимуть.

Для того, щоб визначити природних союзників та потенційних рекрутів Тимошенко та Януковича, можна було б почати з аналізу позицій та інтересів кожного кандидата на пост президента.

Вивчення передвиборчих програм найбільш перспективних кандидатів не виявило принципових розбіжностей — більшість з них складається з популістських заяв з подекуди прописаними конкретними пропозиціями.

Така подібність є вершиною айсберга. Реальні відмінності, а саме інтереси кандидатів та груп, що їх підтримують, глибоко заховані і навряд чи пересічний громадянин коли-небудь дізнається про них.

Виходячи з обмежень щодо аналізу інтересів, основними пунктами, за якими можна розглянути коаліційні можливості основних кандидатів із “другорядниками”, є потенційна політична вигода для останніх, їхні можливості політичного торгу, замішані на історії попередніх стосунків із фаворитами, а також їхні альтернативи вступу до коаліції.

Хто із найбільш “вигідних” кандидатів другого ешелону міг би допомогти лідерам перегонів здобути додаткові голоси? На даний момент це, безперечно, Тігіпко, Яценюк, Ющенко та Литвин.

Ющенко, скоріш за все відпадає, в обох випадках. Після розколу “помаранчевих”, він навряд чи захоче зв'язати свою долю з Тимошенко знову. Януковичу так само не вигідно “підставлятися”, особливо після славнозвісного скандалу з нібито раптово викритою змовою між ними.

Натомість найкраща альтернатива для Ющенка, вочевидь, це те, про що він заявив у Тернополі на початку грудня: домовитися про висунення єдиного кандидата від демократичних сил (мова йшла про сили Яценюка, Тягнибока, Гриценка та Костенка). Але ці переговори було розпочато надто пізно для того, щоб реально сподіватися на якийсь прийнятний результат.

Потенційним рекрутом для обох фаворитів міг би бути Яценюк. Але той вже визначився із своєю стратегією, або кращою альтернативою вступу до будь-якої коаліції. Наприкінці грудня в інтерв'ю каналу ТВi Яценюк сказав: “Ні до кого я прем'єр-міністром не піду... Що таке піти до когось прем'єром? Це продати голоси людей...”. Після такої заяви закликати свій електорат підтримати Тимошенко або Януковича було б рівнозначно політичній смерті.

Залишаються двоє — Тігіпко та Литвин.

Безумовно, за Тігіпка є сенс поборотися обом лідерам. Він активно набирає рейтинг на південному сході країни, частково відтягуючи електорат Януковича. Якщо після першого туру він закликає своїх виборців підтримати Тимошенко, вона не тільки отримає частину його електорату, але потенційно ще й може забрати частину голосів лідера ПР на півдні і південному сході.

Що Тимошенко може запропонувати Тігіпкові за таку “послугу”? Ймовірно, крісло прем'єра. На користь цього сценарію міг би свідчити і той факт, що Тимошенко та Тігіпко співпрацювали у різні часи у різних форматах. На час виборчих перегонів вони також не виступають один проти одного. Тобто, з точки зору “збереження обличчя” перед електоратом, Тігіпко начебто нічого не втрачає.

Питання, на яке Тігіпко мав би відповісти перед тим як йти до Тимошенко, таке: які існують альтернативи? Очевидно, що їх у нього дві — вступати в союз з Януковичем, або залишитися незалежним гравцем.

В листопаді, Янукович вже висловився, що після виборів “...і Тігіпко, і Яценюк...займуть гідне місце для служіння нашій державі”.

Отже, команда Януковича відчинила двері для можливих переговорів стосовно формування альянсу з Тігіпком. В той же час, він теж демонструє обережність і утримується від будь-яких різких коментарів на адресу Януковича. І навіть той осад, який міг залишитися у лідера ПР після того, як Тігіпко покинув його виборчий штаб у 2004 році, скоріш за все вже забувся.

На користь такого союзу також говорять результати опитування соціологічної групи “Рейтинг”, опубліковані 24 грудня. За його даними, найбільша кількість виборці (40%) позитивно ставляться саме до такої конфігурації влади: Янукович — президент, Тігіпко — прем'єр.

У випадку, якщо Тігіпко вибере незалежність, в нього залишиться єдина надія на майбутні парламентські вибори, і потім знову на президентські, аж через п'ять років. Так довго чекати навряд чи йому захочеться, тим більше, що виграш там ніхто не гарантує.

Оскільки Тігіпко видається практичною, бізнес-орієнтованою людиною, можна припустити, що він захоче отримати найбільші дивіденди за найкоротший строк. Є підстави думати, що він таки вступить в альянс, і ,скоріш за все, з Януковичем.

В коаліцію, яку Янукович міг би потенційно збудувати, гарно вписався би і Литвин. Електорату він багато не додасть, але дуже привабливо виглядає комбінація Янукович — президент, Тігіпко — прем'єр, Литвин — спікер.

У Литвина є свої альтернативи: домовитися з Тимошенко, або залишитися незалежним. Перший варіант, скоріш за все, не зацікавить прем'єра, з огляду на низьку електоральну підтримку Литвина.

Другий варіант — незалежність — не гарантує місце у владі. Якщо відбудуться перевибори до ВР, зовсім не гарантовано, що Блок Литвина набере достатню кількість голосів, щоб забезпечити собі крісло спікера парламенту знову.

Якщо ж він приєднається до Януковича у другому турі, він зможе сподіватися на збереження своєї посади. Але Литвину потрібні будуть гарні переговорні навички — адже Януковича треба буде переконати в тому, що такий крок буде вигідним і для нього.

Як бачимо, коаліційний ресурс Януковича видається більш сильним, аніж у Тимошенко. Він має високу вірогідність залучити до свого табору Тігіпка та Литвина, при тому, що Ющенко та Яценюк вибувають з цієї гри.

Загальна ситуація у Януковича на сьогодні виглядає найбільш перспективною. Можна сказати, що на даний момент він лише кілька кроків розділяє його із сценарієм “Країна мрій”.

“Країна мрій”

Цей сценарій характеризується високим коаліційним потенціалом та справним використанням політичних технологій і адміністративного ресурсу. Це є сценарій, який найбільш вірогідно забезпечить перемогу кандидата на виборах: він принесе голоси “своїх”, максимально перетягне голоси тих, хто ще не визначився, а також частину тих, хто підтримує інших кандидатів.

Навіть не звертаючись до арифметичних калькуляцій, очевидним є, що саме в цьому сценарії кандидат набирає найбільшу кількість голосів, при цьому максимально ослаблюючи конкурентні переваги опонента.

На сьогодні вірогідність Януковича опинитися у цьому сценарії є дуже високою. Ймовірність його повного переходу до верхнього правого квадрату, що забезпечить йому президентське крісло, залежатиме від того, наскільки якісно він проведе політичну агітацію через ЗМІ (так, щоб наблизитися або, навіть, перекрити присутність Тимошенко), як його команда впорається із дуже ймовірними атаками чорного піару з боку конкурента.

А також наскільки успішно він і його команда прорахують стратегію побудови і проведуть відповідні перемовини.

У Тимошенко теж є шанси перейти у цей сценарій, але їй буде важче, ніж Януковичу. Для цього їй обов'язково потрібно буде зберегти, і навіть збільшити, акценти на політтехнологіях, та не дати Януковичу використати свій коаліційний потенціал.

Варто буде також спробувати побудувати свою, хоч і невелику, але коаліцію, можливо із деякими представниками другого та третього ешелону. Вірогідність переходу у цей сценарій у Тимошенко є, хоча, як показав наш аналіз коаліційного ресурсу, не дуже висока.

Вибори — це не тільки змагання харизми. Це є іспит на те, як учасники перегонів та їхні команди здатні мислити стратегічно в ситуації високої політичної конкуренції, що є даністю у будь-якому демократичному суспільстві.

Крім того, на виборах політична гра не закінчується. І той, хто виграє, і той, хто програє, вийдуть на продовження гри з більшим або меншим потенціалом для співробітництва у майбутньому.

Тобто, в будь-якому разі навички коаліційного будування доведеться відпрацьовувати всім. Від цієї майстерності залежатиме успішність політичного життя всіх діючих осіб гри під назвою “українська політика”.

Єлизавета БАРАНЬ