Ведмежі угоди

Договір про демаркацію (встановлення на місцевості) сухопутного кордону

Україна та Росія підписали договір про кордон ще 2003 року, однак у ньому не передбачили норму, що зобов’язувала б розпочати демаркацію одразу після ратифікації (договір ратифікували 2004 року). Понад п’ять років, які збіглися з президентством Віктора Ющенка, Росія всіляко зволікала з демаркацією. Зокрема, українська сторона призначила всіх своїх членів демаркаційної комісії, а російська не спромоглася призначити за цей час жодного. Врешті-решт Ющенко доручив українським прикордонникам самостійно позначати кордон. Тепер, схоже, сухопутний кордон між Україною та Росією буде офіційно демарковано.

Невирішеним, однак, залишається питання морського кордону, а саме його проходження Керченською протокою та Азовським морем, континентальним шельфом і виключною морською економічною зоною в Чорному морі. Тут міждержавний кордон ще навіть не лімітовано (не позначено на картах). Експерти побоюються, що за згоду Москви на демаркацію сухопутного кордону Києву доведеться заплатити поступками на морських теренах. Україна завжди наполягала на збереженні морського кордону по лінії адміністративного розмежування між республіками Радянського Союзу, тоді як Росія — на проведенні кордону за серединною лінією, що потягне за собою зміщення кордону на захід та північ.

Приставши на російські умови, Україна втратить не лише рибні ресурси та надра, а й контроль над Керченсько-Єнікальським судноплавним каналом, який пов’язує Азовське та Чорне моря. Сьогодні канал перебуває на балансі Керченського морського порту, а лоцманське проведення суден по ньому забезпечує державне підприємство “Дельта-Лоцман”. Щороку дохід від використання каналу іноземними суднами становить $80—100 млн. Проведення кордону в Керченській протоці серединою судноплавного фарватеру залишить на російському боці український острів Коса Тузла. В 2003 році росіяни навіть спробували втілити свої претензії в життя, розпочавши споруджувати дамбу до острова, однак зупинили будівництво буквально за 100 м до мети.

Угода між Міністерством освіти і науки України та Міністерством освіти і науки Росії про першочергові заходи з розвитку науково-освітнього співробітництва на 2010—2012 роки; Програма співробітництва між Міністерствами культури України та Росії на 2010—2014 роки

Обидві угоди загрожують русифікацією українського простору. Днями Ради керівників українських громадських організацій Росії заявили про постійний політичний тиск із боку органів державної влади РФ, що є гарною ілюстрацією того, як Росія збирається співпрацювати з Україною в галузі культури та освіти. Наразі окрім загальних напрямків співпраці точно не відомо, про що саме домовилися міністри освіти, але протягом двох тижнів перед підписанням “ведмежих угод” лунали заяви гуманітарного віце-прем’єра Володимира Семиноженка та міністра освіти Дмитра Табачника щодо вироблення спільного підходу до викладання історії в середніх школах. У гіршому випадку йдеться про написання спільних підручників, проте як мінімум ми отримаємо зросійщений кут подачі історії — це очевидно з того, як сьогодні президент та уряд прогинаються перед забаганками Москви.

Лунали заяви й про відкриття в Україні філій російських вищих навчальних закладів та запрошення на роботу до українських вишів російських педагогів. Причому першою жертвою русифікації можуть стати журналісти. Днями міністр Табачник заявив, що Інститут журналістики Київського національного університету ім. Т. Шевченка має вирішити проблему нестачі якісного вивчення російської мови (наразі в столичному виші для українських журналістів викладання ведеться тільки українською мовою). Аргументував же міністр таку необхідність тим, що в Україні чимало газет і журналів видають російською.

Окрім того, Дмитро Табачник вимагає налагодити підготовку в педагогічних ВНЗ учителів російської мови та відновити в усіх загальноосвітніх школах викладання російської мови й російської літератури мовою оригіналу. Не виключено також, що готуватимуть учителів за цими спеціальностями в вишах РФ.

Угода про міжбанківську співпрацю між ВТБ та Укрексімбанком

Угоду про співпрацю між двома фінустановами підписали голова правління Укрексімбанку Микола Удовиченко та голова правління російського ВТБ Андрій Костін. Співпраця двох банків із державним капіталом (усі акції Укрексімбанку належать урядові України, а головним акціонером ВТБ із часткою в 85,5% є уряд РФ) найближчим часом навряд чи матиме стратегічне значення. Укрексімбанк — основний фінансовий агент українського уряду з обслуговування міждержавних кредитних ліній, тому співпраця з іноземними банками для нього норма, а не виняток.

Але в підписаному документі є цікавий пункт, що стосується просування російського рубля в Україні: угода передбачає співробітництво в галузі розрахункових операцій, зокрема в національній валюті Росії, а також проведення спільних операцій на російському, українському й міжнародному фінансових ринках. За даними прес-служби російського банку, угода дозволить поліпшити інвестиційний клімат в Україні та сприятиме розвитку довгострокового кредитування. ВТБ, наприклад, не виключає можливості подальшого розширення присутності групи ВТБ на українському ринку. Понад те, найближчим часом фінустанова може надати кредит Міністерству фінансів України обсягом $500 млн для фінансування бюджетних цілей. По суті, Росія планує за рахунок України посилити роль рубля як основної розрахункової валюти на ринках СНД. Причому з певною вигодою для себе. Не виключено, що розрахунки між українським Нафтогазом та російським Газпромом теж проводитимуть у рублях. Щоправда, згідно з ратифікованою Верховною Радою угодою ціна на газ для України зафіксована в доларах США. Аби перевести всі розрахунки в рублі, необхідно вкотре переглядати газові контракти, а це вміють робити в Газпромі з зиском для себе.

Нещодавно дочірня компанія банку, ВТБ-Капітал, стала організатором випуску єврооблігацій України у 2010 році. До цього провідним організатором позик був CreditSuisseFirstBoston. Можна припустити, що рішення поміняти CSFB на ВТБ-Капітал було продиктоване бажанням залучити більше російських інвесторів до розміщення українських євробондів. Одначе на тлі російської експансії не може не насторожувати зосередження боргових зобов’язань України в руках Росії.

Заява  щодо придністровського урегулювання

 

Україна та Росія є учасниками переговорів із урегулювання придністровського конфлікту в форматі “5+2” (Молдова, Придністров’я, Росія, Україна, ОБСЄ — учасники, Євросоюз і США — спостерігачі), тож тенденція до підпорядкування української зовнішньої політики російському курсу посилює вплив Москви на ситуацію в Придністров'ї. В своїй заяві президенти України та Росії пообіцяли сприяти відновленню переговорного процесу й закликали Кишинів та Тирасполь “утриматися від односторонніх дій, здатних ускладнити ситуацію в регіоні та перспективи урегулювання”.

Прикметно, що заява президентів збіглася в часі з заявою верховного представника Євросоюзу з закордонних справ і безпекової політики, віце-президента Європейської Комісії Катрін Аштон, у якій вона привітала меморандум молдовського уряду про готовність співпраці у вирішенні придністровської проблеми. Від імені Євросоюзу вона висловила відданість ідеї відновлення переговорів у форматі “5+2” “без будь-яких додаткових умов і без будь-якої затримки, й повністю шануючи основоположні засади суверенітету та територіальної цілісності Молдови”.

На перший погляд, усі сторони демонструють готовність знову сісти за стіл переговорів, проте реальна ситуація складніша. Попередження російського та українського президентів про неприпустимість “односторонніх дій” явно стосувалося пропозиції виконувача обов'язків президента Молдови Міхая Гімпу підключити до переговорного процесу ще й Румунію. До того ж злагоджені дії Києва та Москви можуть поглибити інтеграцію Кишинева до контрольованого Кремлем простору СНД та пригальмувати співпрацю Молдови з ЄС на невизначений час. Не виключено також, що спільними зусиллями Україна та Росія можуть видворити спостерігачів ЄС із кордону невизнаної Придніпровської Молдовської Республіки, що посилить позиції Тирасполя в уже здавалося б замороженому конфлікті.

Заява з питань безпеки в Чорноморському регіоні

 

 

Президент Російської Федерації Дмітрій Мєдвєдєв назвав угоду щодо продовження оренди Чорноморського флоту запорукою гарантування стабільності та безпеки в Європі: “Збереження присутності нашої військово-морської бази — це як мінімум збереження того стану речей, який утворився достатньо давно, й це гарантія від бажання що-небудь перерозподілити в сфері європейської безпеки. Причому я в цьому випадку вже маю на увазі ефект не лише для України та Російської Федерації, а я кажу про всю Європу. Саме тому, до речі, на мій погляд, на нашу угоду з Україною про подовження терміну перебування чорноморської військово-морської бази в Севастополі була абсолютно спокійна реакція в Європі й у НАТО. Це мудро”.

Однак у тому, що ЧФ Росії є чинником стабільності в регіоні, є великі сумніви. “Чорноморський флот ніхто, крім Росії, не вважає фактором стабільності, — сказав Тижню голова парламентського комітету з питань національної безпеки та оборони Анатолій Гриценко. — Президент Мєдвєдєв далі продовжує свою логіку й каже, що це відповідь Росії на розширення НАТО. Як військовий організм Чорноморський флот не є силою, насправді потрібною Росії для захисту своїх інтересів. Вона має набагато ефективніші військові сили й засоби. Крім того, Чорноморський регіон поетапно демілітаризується, всі країни, які омиває Чорне море, беруть участь в операції BLACKSEAFOR. Плюс середземноморська операція із забезпечення контролю за незаконним розповсюдженням зброї масового знищення, міграцією та наркотрафіком ще на далеких підступах до Босфору і Дарданелл. І цих засобів достатньо, аби не говорити, що Чорноморський флот має гарантувати якусь стабільність”.

У спільній заяві президентів ідеться про розширення співпраці між ЧФ Росії та ВМС України. Не виключено, що наслідками цього в подальшому стане зростання присутності російських військ у Криму, зокрема підводних човнів у Балаклаві, про що вже говорять російські експерти. А також імовірність побудови ще однієї російської військової бази в гирлі Дунаю. Та найгірше в цій ситуації може полягати в тому, що українські ВМС потраплять у пряме підпорядкування до військового керівництва Росії.

Можливі майбутні угоди

З Адміністрації президента України вже поширюються повідомлення про ще 14 угод, підписати які заплановано найближчим часом. Які будуть угоди, поки не розголошують, однак, виходячи з підписаних у Харкові та Києві домовленостей, не важко здогадатися про що йдеться.

• Про делімітацію морського кордону

Україна може втратити значні території на Азовському й Чорному морях та контроль над Керченсько-Єнікальським каналом.

• Про створення спільного підприємства між Газпромом та Нафтогазом України

Україна може втратити контроль над газотранспортною системою та газовими сховищами.

• Про співпрацю в атомній промисловості та електроенергетиці

Україна може втратити контроль над родовищами урану та експортом електроенергії.

• Про співпрацю в космічній промисловості

Українська космічна галузь може втратити самостійність.

• Про співпрацю в авіабудуванні

Розробки українського авіапрому можуть просто передати росіянам без гідної компенсації. До речі, Російська Федерація вже пропонує... США провести спільні роботи з виробництва літаків Ан-124.

• Про співпрацю в суднобудуванні

Деякі українські корабельні потраплять під контроль російської “Об'єднаної суднобудівної корпорації”, яка не може завантажити і власних підприємств. Із Мінпромторгу Росії вже лунають заяви про зацікавленість у контрольних пакетах акцій близько десяти українських підприємств.

• Про добудову крейсера “Україна”

Майже готовий (на 95%) корабель перейде у власність Росії без гідної компенсації для України.

• Про використання національних валют під час проведення фінансових розрахунків

Росія сподівається перетворити рубль на одну зі світових резервних валют, тож Україна може стати частиною майбутньої “рубльової зони”.

• Про відмову України від власності СРСР за кордоном

Росія бажає відібрати в України майно за кордоном, яке лишилось у спадок від колишнього Радянського Союзу. Таку заяву зробив Владімір Кожин, керуючий справами президента Росії: “Наша позиція була й залишається незмінною: Росія прийняла на себе всі борги союзних республік і виплатила їх повністю. При цьому вся закордонна власність також переходила до РФ… Україна, як неодноразово говорили, погодилася з цим варіантом, потім передумала, потім там стала змінюватись влада, й попередня влада справді не хотіла обговорювати це питання, точніше обговорювала його так, що практично це дорівнювало нулю. Я думаю, Мєдвєдєв буде обговорювати це питання з президентом Януковичем і сподіваюся, що юридично воно отримає вирішення найближчим часом”.

Вітчизняні політики вважають порушення цієї теми проблемою, оскільки питання дотепер не врегульоване: тоді, коли Росія оголосила себе спадкоємицею всього, що було в СРСР — і активів, і боргів, — достатньої законодавчої бази не прийняли, тож коли Росія переводитиме його в практичну площину, Україні також доведеться відстоювати свій інтерес. Водночас “Україна вже все, що могла віддати, віддала, а Росія все, що могла, забрала, — наголошує Андрій Шкіль. — Щоправда, Україна зараз може віддати все, навіть будівлі, які купила нам українська діаспора. Сьогодні йде суперечка за кілька об’єктів, один із яких розташований у Парижі, біля ЮНЕСКО. Російські гарячі голови хотіли забрати в України представництво в ООН. Але жодних прав на них Росія не має”.

• Про координацію дій на зовнішньополітичній арені

Президент Російської Федерації Дмітрій Мєдвєдєв пообіцяв відстоювати українські інтереси на міжнародній арені: “Ми зацікавлені, щоб українська економіка розвивалася й на території близької нам держави зберігалася політична стабільність, щоб було нормальне економічне співробітництво. Ми готові допомагати в підтримці інтересів українських на різних майданчиках, включаючи майданчики Великої вісімки, Великої двадцятки і в міжнародних фінансових організаціях”.

Проте не всі в Україні покладають надії на безкорисливу допомогу північних сусідів по відстоюванню інтересів України за кордоном. Україна — самостійна держава, вона проводить самостійну зовнішню політику й не потребує інших засобів впливу на свою міжнародну позицію. В який спосіб і з якими повноваженнями може це робити Росія на засіданнях Великої сімки? Якщо у членів Великої сімки є інтерес до України, вони зможуть порозумітися з нами без посередників. Офіційно ця структура називається “Сімка”: сім плюс Росія. Запрошення туди — комплімент для самої Росії, адже коли порівняти рівень її економіки з рівнем економіки, наприклад, Голландії, то порівняння буде не на користь РФ. Швидше за все Росія в такий спосіб прагне продемонструвати, що Україна є територією російського впливу.

• Про подвійне громадянство

Перший заступник глави комітету Держдуми в справах СНД і зв'язків зі співвітчизниками Костянтин Затулін вважає, що Україна задля зручності росіян має запровадити подвійне громадянство: “Мене більше хвилює світовідчуття офіцерів Чорноморського флоту, які, прослуживши все життя в російському ЧФ, будучи громадянами Росії й залишаючись після виходу у відставку проживати в Севастополі, бо тільки там у них є житло, змушені переходити з російського громадянства в українське… Й вони змушені переробляти свої пенсійні посвідчення тощо. Чому б стосовно цих людей не домовитися про подвійне громадянство?”

В Україні тривалий час категорично виступають проти таких ініціатив. Цю позицію критикує зокрема Анатолій Гриценко: “Введення інституту подвійного громадянства створює дуже багато проблем, причому абсолютно практичних і реальних. Якій країні буде сплачувати податки громадянин, що має два паспорти, в якій армії він служитиме, коли існує обо­­в’язкова строкова служба. Чи може громадянин, котрий має ще один паспорт, обіймати відповідальну посаду в державних органах, отримувати доступ до державної таємниці, й хто платитиме йому пенсію?..”

Уляна ТИМЧУК