Від огірків до ракет

“Огірки, після вживання яких люди вмирають, …погано пахнуть”. Як внесок в історію відносин РФ із Європою це навряд чи зрівняється з Достоєвскім чи Турґєнєвим. Але таким гострим коментарем з приводу спалаху смертельної кишкової інфекції в Німеччині, на який Росія відреагувала забороною імпорту овочів з Євросоюзу, Владімір Путін лаконічно підсумував історію відносин, що за два десятиліття пройшли шлях від сповненого ентузіазму зближення через недовірливу озлобленість до виснаженої терплячості.

Минулого тижня лідери ЄС і РФ збиралися на саміт у Нижньому Новгороді. Європейські чиновники кажуть, що заборона імпорту овочів, яку вони розглядають як обурливу надмірну реакцію, порушує правила СОТ, до якої Росія сподівається вступити до кінця 2011 року. Зі свого боку, Кремль хоче ліберальнішого візового режиму для росіян, які подорожуватимуть до Європейського Союзу.

Однак мало хто сподівається на прогрес навіть у таких дрібних питаннях. Нещодавні саміти здебільшого пройшли марно. Багато чиновників не відвідують цих дворічних зборів. Редактор журналу “Россия в глобальной политике” Фьодор Лук’янов каже, що раніше уважно спостерігав за ними, а тепер там немає на що звернути увагу. За словами Ендрю Вілсона з Європейської ради міжнародних відносин, одна з проблем полягає в тому, що “наднаціональний” підхід ЄС, де спільні позиції узгоджуються заздалегідь, не влаштовує росіян, які воліють мати справу безпосередньо з національними лідерами чи навіть компаніями. У будь-якому разі позицію Євросоюзу часто підривають окремі країни, які обстоюють власні інтереси й відкривають Росії шлях до розділяння і володарювання, особливо в питаннях енергозабезпечення.

Росіяни вбачають у Європі джерело корисних технологій і один із напрямків для відпочинку. Російські еліти проводять там свій час і скуповують нерухомість. Однак РФ більше хоче, щоб її порівнювали з іншими країнами БРІК, чиї економіки швидко розвиваються, а не старою склеротичною Європою. “Європа вже не єдине джерело натхнення для модернізації Росії”, — каже Лук’янов. Половина обсягу всієї торгівлі в РФ залежить від ЄС, однак за минулий рік торгівля з Китаєм зросла вдвічі.

У європейців і росіян мало назбиратися чимало тем для розмов. З огляду на те, як кілька країн ЄС, зокрема Німеччина, незадоволені атомною енергією, російський газ може знадобитися їм для компенсації дефіциту, хай навіть лише тимчасово. Системна корупція в Росії та антикорупційне законодавство на Заході зупиняють європейських інвесторів. Інше питання — сусіди, зокрема Україна, Білорусь і Грузія. Європа обурилася заявою Кремля про свою “виняткову сферу інтересів” на території колишнього СРСР, але мало зробила, щоб РФ припинила всюди втручатися. Тенденція поширення європейських інститутів і цінностей у східному напрямку, що спостерігалася після холодної війни, поступилася експансії на Захід російської корупційної та автократичної моделі.

З огляду на побляклі перспективи приєднання України і Грузії до НАТО європейська інтеграція може виявитися найкращим способом підтримання довготермінової безпеки в регіоні. Натомість Україна з її 46-мільйонним населенням, схоже, тільки втомлює Брюссель. Грузію розглядають як проблему Америки. Білорусь ще більше віддалилася від ЄС після того, як її президент-диктатор Аляксандр Лукашенка посилив репресії після фальсифікованих грудневих виборів.

У ЄС мало хто тепер розглядає членство будь-якої з цих країн у союзі як стратегічну мету. Росія не оминає нагоди цим скористатися. Україна опирається, принаймні таке складається враження. Грузію постійно тероризують російські спецслужби. Але на давніх радянських кордонах вплив РФ не закінчується. Кремль має тісні зв’язки з певними європейськими політиками, зокрема італійським прем’єром Сільвіо Берлусконі та колишнім німецьким канцлером Ґерхардом Шредером.

На початку 1990-х Росія прагнула стати нормальною європейською державою. Нині вона від цієї мети далі, ніж будь-коли раніше. Хоч як парадоксально, Кремль вірить, що зараз відбувається зближення ЄС і РФ. Не тому, що країна прийняла європейські цінності, а тому що вони виявилися такими гнучкими.

Переклад — “Український тиждень”