Утримати мир

Вони досі крокують на парадах. Гордо випростані, несуть свої медалі, вшановуючи пам’ять бойових товаришів, які полягли в численних боях у різних куточках Європи. Щоправда, ветеранів, яким ми завдячуємо перемогами в битвах під Сталінградом, на теренах Нормандії або на руїнах Берліна, лишилося небагато, серед них чимало прикутих до інвалідних візків і тих, кому вже за 90. Цього року відзначається 70-та річниця Дня перемоги в Європі. Для чоловіків і жінок, які воювали за свободу Європи, ця частина світу змінилася до невпізнанності.

Друга світова лишила по собі важливу спадщину, яка досі дається взнаки. Жорстокість нацистської влади й жахіття концентраційних таборів навчили нас, що дотримання прав і свобод людини має важливе значення. Як наслідок — 1949 року було створено Раду Європи. Ця організація зі штаб-квартирою в Страсбурзі нині включає 47 країн. 1950 року її члени підписали Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод. Страсбурзький суд — вищий апеляційний орган із прав людини для всіх країн-підписантів, який забезпечує спіль­­ний європейський правовий простір, що охоплює 850 млн осіб.

Інша спадщина, яка дісталася нам від 1945 року, — це загальна згода стосовно того, що в майбутньому європейські держави ніко­­ли не повинні воювати між собою. Тодішні високопосадовці по­­ста­но­­вили об’єднати провідні країни Західної Європи для зміцнення політичних зв’язків у межах економічної спільноти, що згодом мала перетворитися на своєрідний політичний союз. Це рішен­­ня стало основою утворення, відомого нині як Європейський Союз. Усе починалося з угоди між Францією та Німеччиною про заснування Європейського об’єднання вугілля і сталі, яке мало запобігти будь-якому політичному та економічному суперництву між країнами. Пізніше, 1957 року, було створено спільний ринок, до якого ввійшли шість основних членів: Франція, Німеч­­чина, Італія, Бельгія, Нідерланди та Люксембург. Секретаріат і штаб-квартира організації розмістилися в Брюсселі.

Сім інших європейських держав, зокрема Велика Британія, Австрія і скандинавські країни, утворили альтернативну Європейську асоціацію вільної торгів­­лі. Континент розколовся на два табори, та поступово більшість зголосилася до повного членства у спільному ринку, який невдовзі став називатися Європейським Економічним Співтовариством. Згодом економічна асоціація переросла в дещо більше, перейменувалася на Європейський Союз і поставила собі за мету створити політичну спілку. Протягом ос­­тан­­ніх 20 років, після падіння комунізму, ЄС прийняв до свого скла­­ду держави Східної Європи і нині включає 28 країн-членів.

Друга світова війна мала ще кілька важливих наслідків: зміцнення позицій Радянського Союзу, утвердження комунізму на Сході континенту, розкол Німеччини та Європи, а також початок холодної війни. Ідея Сталіна щодо запобігання майбутній військовій загрозі від Заходу та прагнен­­ня політично домінувати над сусідніми країнами на практиці означали організацію Москвою низки революцій і переворотів: у Польщі, Угорщині, Чехословаччині, Болгарії, Румунії, Югославії. Водночас ішлося про військову присутність СРСР в усіх цих країнах, звільнених від нацистів радянською армією. У результаті переворотів у Східній Європі запанували комуністи, і на території кожного із сателітів Крем­­ля було утверджено тоталітарну диктатуру.

Західну Європу дедалі більше непокоїв радянський експансіонізм. Сталін намагався порушити повоєнні домовленості щодо окупації Німеччини: влаштував блокаду Західного Берліна, пробуючи витіснити звідти союзників. Однак успішно організований Берлінський повітряний міст 1948 року продемонстрував, що тверда позиція Заходу може змусити Москву відступитися. За підтримки американців, які вбачали в Радянському Союзі націленого на світове домінування військового суперника, західноєвропейці вирішили створити союз колективної оборони, щоб захиститися від росіян. Історичну угоду було підписано в 1949-му — вона й стала основою Північноатлантичного Альянсу (НАТО). У головному її положенні йшлося про те, що напад на одну із країн-членів організації решта сприйматиме як агресію проти всіх, тож усі вони прийдуть на допомогу будь-якій державі, котрій загрожує вторгнення радянських військ.

Протягом наступних 40 років холодна війна загнала Європу в глухий кут. Комуністичні уряди утворили Організацію Варшавського договору — радянську альтернативу НАТО. Раз по раз прагнення людей до свободи виливалося у спонтанні повстання, які жорстоко придушувала місцева влада за підтримки СРСР (1953 року — у Східній Німеччині, 1956-го — в Польщі та Угорщині, 1968-го — в Чехословаччині). 1961 року у Східній Німеччині було зведено Берлінський мур, що мав запобігти втечі німців на Захід. Берлін розділився на два міста. Спроба польської профспілки “Солідарність” повалити комуністичну владу мало не призвела до ще одного вторг­нення радянських вій­ськ, натомість поляки самі проголосили у себе воєнний стан.

Ситуація змінилася лише після приходу до влади Міхаіла Ґорбачова. Польща знову була в перших лавах спротиву, і, коли стало очевидно, що Москва не втручатиметься, почалися стрімкі зміни. До 1989 року вся Східна Європа повстала проти комуніз­­му. Кульмінаційним моментом було листопадове падіння Берлінського муру. Комунізм більше не мав майбутнього у Східній Європі. 1991 року він зазнав краху в самому Радянському Союзі — після спроби перевороту проти Ґорбачова. Східна Європа раптом стала вільною, Німеччина об’єд­налась, а країни, що довго були відрізані від сусідів на заході, змогли відновити історичні зв’я­з­­ки. Європа знову стала єдиною — в політичному й культурному плані. Мільйони людей перетинали кордони.

Східноєвропейці довідалися про масштабні зміни, що відбулися на Заході після 1950-х років. Він як ніколи розбагатів. У світі лідирувала західнонімецька промисловість. Попри слабеньку владу, процвітала Італія. Іспанія і Португалія позбулися фашистської диктатури. Франція і Велика Британія втратили свої імперії, що призвело до болісних політичних наслідків, та водночас їхні традиційні суспільства пережили модернізацію. Населення Західної Європи масово переміщалося із сіл до міст і тішилося істотними перетвореннями в галузях освіти й охорони здоров’я. До середини 1980-х років більшість країн розробила програми соціального забезпечення, що передбачали допомогу у зв’язку з безробіттям, та системи охорони здоров’я — безкоштовні або оплачувані через страхування.

Ще однією важливою зміною був розвиток свободи особисто­сті. Класова нерівність стала менш помітною, а освітні й кар’є­рні можливості — відкритими для всіх. Людям не бракувало грошей на купівлю автомобілів: кількість власників автівок зросла в 10 разів. Європейці почали більше подорожувати; завдяки розвитку туризму мільйони їх проводили літні відпустки в інших країнах. Іспанія щороку приймала 40 млн іноземних туристів.

У 1980-ті роки східноєвропейці, окрім того, відкрили для себе наслідки сексуальної революції, через яку пройшов Захід у 1960-х. Зникли традиційні поняття й табу. Дошлюбні статеві стосунки стали нормою для молоді. Вільний доступ жінок до протизаплідних таблеток суттєво змінив їхнє ставлення до сексу: тепер вони менше боялися завагітніти. У рекламі, кіно, на телебаченні та в театрі автори регулярно зверталися до сексуальних тем. Попри протест деяких церков, у багатьох країнах легалізували аборти (щоправда, з певними умовами). Гомосексуалізм, який колись вважався злочином у більшості країн Європи, став законним, і молоде покоління толерантно ставилося до людей нетрадиційної орієнтації. Понад те, до 2010 року чимало країн, зокрема Велика Британія, Франція та Іспанія, відомі традиційними соціальними устоями, прийняли закони, що легалізували одностатеві шлюби.

Протягом 70 років Європа стала іншою з огляду на демографічні зміни. До Великої Британії, Німеччини та Франції прибули мільйони мігрантів з Африки, Карибів й Азії — більшість приїхала шукати роботу в 1960-х. Індійці, араби, турки та інші представники етнічних меншин, що колись рідко зустрічалися в містах Європи, нині становлять май­­же половину населення деяких країн. У зв’язку із цим подекуди виникають напруженість і протести, однак більшість західноєвропейських суспільств стали багатокультурними. Навіть у Скандинавії, яку колись населяли блондини північноєвропейського расового типу, тепер мешкає чимало темношкірих громадян.

Ветерани війни можуть побачити прогрес у багатьох сферах життя Західної Європи. Однак майбутнє ризикує виявитися не таким уже й оптимістичним. Європі доведеться витримати економічне суперництво з Азією й урі­­зати щедрі соціальні програ­­ми. Чимало людей розчарувались у Європейському Союзі, поширюється місцевий націоналізм. У багатьох країнах, особливо у Великій Британії та Іспанії, зміцнюють позиції сепаратистські рухи. Мусульманське населення Європи нині сягає близько 15 млн осіб. Утверджуються радикалізм і екстремізм: континент мусить протистояти хвилі глобального тероризму. А головне — Європу, особливо колишні радянські республіки та країни Організації Варшавського договору, знову три­­вожить загроза російського націоналізму, що відроджується. Отримати “ди­віденди миру”, на які європейці сподівалися після падіння Берлінського муру, може виявитися не так уже й просто.

Нинішні ветерани воювали за свободу і краще життя в Європі. Вони подарували європейцям 70 років миру, кардинальних змін і розвитку. Та чи вистоять цей мир і процвітання перед лицем нових загроз?

Майкл БІНІОН