Уряд “жжот”

Що це було?

Хід дискусії навколо української ГТС ведеться з двох позицій.

Перша — теорія змови. Карколомна, шахово-політична композиція Кремля та його київських поплічників, що має в підсумку і грошей додати, і путінський євразійський проект Україною доукомплектувати.

Друга — це зовнішньо-політичний абсурд у виконанні президентського оркестру. Іншими словами, недолугі, непрофесійні, алогічні і через це, дедалі більше, істеричні кроки влади, від яких не лише європейці з американцями, але й самі росіяни перебувають легкому заціпенінні.

Абсурд ситуації яскраво демонструють численні заяви спікерів Партії регіонів. Так, готуючи громадську думку, правляча партія вустами голови фракції і розпиналася, що українська ГТС — це металобрухт і врятувати її можуть лише газпромівські чарівники. Пізніше, той самий Єфремов висловив тривогу, що мовляв “загралися з національними інтересами” і по-господарськи наполіг на необхідності комерціалізувати трубу. Чого ж тоді ображатись на керівника Газпрому Міллера, який сказав, що нашій ГТС місце в музеї, а контракти з Україною є незмінними — він ретранслював сказане регіоналами та добре знає про зароблені Газпромом, за рахунок України, мільярди. Якщо перефразувати бородатий анекдот, “які керманичі така й змова”.

Мають рацію обидві точки зору. Влада вибудовуючи хитромудру схему привласнення ГТС, переоцінила свої стратегічні здібності та глибину братерських почуттів. В результаті перспективна прибуткова “тема” кількох можновладців перетворилась на величезну політичну проблему цілої країни.

Аж раптом концепція змінилася: виявляється, тепер Україна може відмовитись від закупівлі законтрактованих обсягів газу та нарешті знайшла альтернативу російському паливу. В прямому сенсі — під ногами.

Наше “чорне золото”

Вугілля!

Бери, що дає природа і не роби дурниць. Адже в Україні запаси вугілля є найбільшими серед корисних копалин. В перерахунку на горюче паливо, вугілля становить 95,4% від усіх енергоресурсів України.

Перед тим, як угледіти очевидне — необхідність злазити з “російської газової голки”, Янукович і команда позбавили Україну 19 тис. гектарів “золотої” кримської землі, прописали довічно в Криму ВМФ Росії, подарували їй членство в НАТО, довели до фактичного банкрутства НАК “Нафтогаз”, залізли в мільярдні борги, з політичними відсотками перед Росією, та відвернули Європу від України, підваживши шанси участі ЄС в модернізації української труби.

Але повернімося до вугілля.

Прем‘єр-міністр Микола Азаров, заявив, що Україна перейде на використання власного вугілля і замінить ним в енергетичному балансі дорогий російський газ.

Розвиваючи думку, міністр енергетики Юрій Бойко додав: “Ми плануємо за 5 років вийти з 20 млрд куб м газу власного видобутку на 27 млрд і, з огляду на програму енергозбереження й заміни газу на вугілля, ми плануємо, що будемо закуповувати російського газу через 5 років 12 млрд куб м”

Отже, Уряд рапортує, що з 1 січня 2012 року Україна зменшить об'єми закупівлі російського природного газу на 11,5 млрд куб м від минулорічних обсягів. У 2011 році Україна закупила близько 38,5 млрд куб м російського газу.

Рішення, зменшити споживання дорогого газу, через який Україна перебуває в постійній політичній залежності від Кремля, на українське дешеве вугілля — це не лише правильно, а настільки очевидно, що постає закономірне питання: “А чим ці “дєятєлі” займались раніше?” Останні 15 років вони безвилазно керують країною, переміщаючись з одного кабінету в інший.

Україна цього року видобула 81,8 млн тон вугілля. Півтори тони кам‘яного вугілля, в середньому здатні замінити за удільною теплотою, згоряння 1 000 кубометрів газу (бурого вугілля — 2 тони). Це означає, що нині Україна завдяки одному вугіллю видобуває енергетичний еквівалент майже 55 млрд кубометрів газу. Додайте сюди власний видобуток газу 20,1 млрд куб м і побачите, що Україна здатна, якщо не відмовитись, то істотно зменшити російський вплив на енергетичний баланс.

Хтось скаже: вугілля — застарілий енергоресурс. Проте, якщо вибирати між політичною ціною на російський газ та диверсифікацією, за рахунок власних джерел, відповідь може бути лише на користь політично незалежного, економічно обґрунтованого вугілля.

Якщо брати грубо, тонна вугілля коштує 100 доларів. Одну тисячу кубометрів газу може замінити 1,5 тонни кам‘яного вугілля — набігає150 доларів. А тисяча кубометрів газу коштує 416 доларів. Є сенс?

І прикладів правильності такого підходу безліч.

Завдяки вугіллю Польща купує у “Газпрому” у 3,5 рази менше газу, ніж Україна (10 млрд кубометрів на рік, при загальному споживанні 17 млрд), при тому, що економіка Польщі втричі більша за українську. При цьому, перекриваючи свої енергетичні потреби, насамперед завдяки вугіллю, якого видобуває майже вдвічі більше, ніж Україна — 170 млн тон. Між тим, майже 100% електроенергії в Польщі виробляється з власного вугілля.

Хто скаже, що економіка Польщі відстала? Навпаки, в ЄС її вважають зразком успішної модернізації. Під час кризи 2009 року Польща була єдиною державою ЄС, що демонструвала економічне зростання (на 1,7%) (http://project.ukrinform.ua/news/15704/), а не падіння. Україна, нагадаю, тоді показала падіння ВВП на 14,8%.

Польща навіть дотує свій вугільний експорт. Адже це значно розумніше і вигідніше, платити власним шахтарям зарплату, ніж закривати шахти, виплачувати допомогу по безробіттю, та ще й оплачувати зарплату працівникам “Газпрому” та всі амбіції компанії і Кремлю.

У ЄС теж зростає зацікавленість у використанні вугілля, хоча ще нещодавно вважали його надто брудним для навколишнього середовища. Але катастрофи на АЕС у Японії та танкерів з нафтою по всьому світові по новому розставляють пріоритети. Крім того, вугілля в країнах ЄС не бракує, їх видобувають у 13 державах з 27 членів ЄС. Ці ресурси відносно рівномірно розміщуються в Європі та світі, що зменшує загрозу енергетичних конфліктів. Світові запаси вугілля є найбільшими серед горючих копалин і у перерахунку на горюче паливо складають 66% їх загального обсягу. На нафту припадає 18%, на природний газ — 15%.

Інший приклад — Китай. Ця країна нині видобуває 3 млрд тон вугілля на рік, або 44% світових об‘ємів. Паливно-енергетичний баланс Китаю станом на минулий рік складався на 67% з кам‘яного вугілля, 21% — нафти і лише 3% — природного газу, решта — гідроенергетика і ядерна енергетика (http://tek-russia.ru/issue/articles/articles_13.html). У Китаї є плани довести частку природного газу до 10%, але на це підуть десятиліття.

Фактично, все економічне диво Китаю збудоване на місцевій вугільній енергетиці. Хто скаже, що китайська економіка, яка демонструє три десятиліття поспіль зростання на рівні 10-11%, і яка заполонила товарами світ, є неефективною?

Їхній “золотий газ”

Хоча представник “Газпрому” Олексій Міллер назвав наш час “золотим віком”, насправді ціни на газ на світових ринках впали до дворічного мінімуму. Тепла зима, високий рівень запасів і видобутку сировини в США, обвалили котирування газових концернів. Банкіри знижують прогноз середньої ціни на газ на 2012 і 2013 роки до рівнів, які набагато нижчі середніх цифр, закладених у бюджет російського “Газпрому”. Природний газ стрімко дешевшає. Нещодавно ціни опинилася на мінімумі з вересня 2009 року — $ 99 за одну тисячу кубометрів (http://minprom.ua/digest/85959.html). Загальну тенденцію дуже добре ілюструє графік цін на природний газ на біржі в Нью-Йорку (http://www.wtrg.com/daily/gasprice.html). І, виявляється, для того, щоб отримувати газ дешевше, ніж він обходиться самим росіянам, не треба ніяких знижок і ніяких флотів, треба просто збільшувати власний видобуток, розвивати енергозбереження та нові технології. Як результат, за 2011 рік ціни на газ у США впали на 32%. У січні таких низьких цін не було з 2002 року.

До речі, як заявляє джерело в уряді, в Україні тепла зима призведе до економії тільки комуненерго близько 1,5 млрд кубометрів газу (ще 0,5 млрд — економія населення).

Тим часом, Європа скоротить споживання газу на 44 мільярди кубометрів за підсумками 2011 р, через економічні проблеми і теплу зиму. Про це йдеться в останньому звіті Deutsche Bank. 44 млрд кубометрів — це 8% усіх обсягів споживання. “Ми прогнозуємо спад попиту на газ в 2011 році приблизно на 44 мільярди кубометрів, порівняно з минулим роком в семи країнах. Наполовину цей спад пов'язаний з погодою, а на іншу половина — зі споживанням в домогосподарствах, торгових і виробничих компаніях та на електростанціях. Нещодавнє опитування Reuters показало, що аналітики очікують надлишок газу на європейському ринку в 2011-2012 рр.. в 60 млрд кубометрів.

Це означає, що дорогий російських газ, тим більше з супердорогого “Південного потоку”, в Європі нікому не буде потрібен.

Невідворотність зміни цінової ситуації визнають уже і в самому “Газпромі”. “Газпром експорт” щойно досягла домовленості і підписала з декількома великими європейськими покупцями газу документи, які передбачають адаптацію ціни російського газу, закуповуваного за довгостроковими контрактами, до мінливих ринкових умов в країнах ЄС (http://www.gazeta.ru/news/business/2012/01/17/n_2168985.shtml). По суті, це означає зниження ціни на російський газ за довгостроковими контрактами — тобто те, чого домагається Україна.

Україна, разом із збереженням своїх транзитних можливостей, є в значно кращому становищі, з точки зору забезпеченості енергоносіями, ніж більшість держав Європи і світу. Як заявив голова Державної служби геології та надр Е. Ставицький — Україна за 7-10 років може збільшити власний видобуток вуглеводнів до рівня, який дозволить відмовитися від їхнього імпорту (http://dgs.kiev.ua/smi_about/51-ukrayina-maye-resursi-abi-cherez-7-10-rokv-povnstyu-zabezpechiti-sebe-gazom-naftoyu.html). Сьогодні на балансі в Держфонді корисних копалин приблизно 1,1 трлн куб м газу і близько 130-150 млн тон нафти з газовим конденсатом. Тож, за словами чиновників, Україна зможе повністю забезпечити себе газом і нафтою, виключивши закупівлю імпортних енергоресурсів. Основний потенціал для збільшення видобутку закладений в акваторії Чорного та Азовського морів. Умовно 2 / 3 приросту запасів закладено саме на шельфі — приблизно від 2 до 10 трлн куб м . Голосне питання — чому було не зайнятися цими проблемами 7-10 років тому? Тоді ж бо якраз прем‘єр-міністром був Віктор Янукович…

Про нас

Країні пощастило з корисними копалинами та не поталанило з толковими керманичами. Президентом Януковичем було сказано: “У газовому питанні Україні обрала основним шлях енергозбереження. Це означає, що ми будемо йти на заміщення газу різними енергоносіями. Друге — підвищення видобутку власного газу на території Україні, і третє — партнерські відносини з Росією”.

А, насправді, немає ні першого, ні другого, ні третього — жодна з заявлених цілей в 2011-му не було досягнута.

Енергоємність ВВП за підсумками року зменшиться не більш, ніж на 1%.

За два роки правління Януковича, власний видобуток газу зменшився майже на 5 %, видобуток нафти на 16%.

Не відбулося ані диверсифікації джерел енергопостачання, ані нарощування видобутку власних енергоносіїв з традиційних і нетрадиційних джерел.

А тим часом, у червні цього року влада списала 24 млрд грн боргу перед держбюджетом, а також відповідні взаємні борги підприємств ПЕК (переважно підприємствам Ахметова, Фірташа і Коломойського) за енергоносії.

Щедрість Януковича за кошт українського бюджету змогли відчути теплопостачальні підприємства, облгази, “Нафтогаз” та його дочірні підприємства. Списано борги за природний газ, пенями і штрафами підприємств ПЕК, борги за електроенергію станом на 1 січня 2010 року, податковий борг “Нафтогазу” та його дочірніх підприємств, а також окремі борги облгазів перед бюджетом

Виникає закономірне питання: навіщо взагалі була вся ця історія з переведенням на газ (з вугілля) котелень у 1990-х, яку подекуди здійснювали ті самі люди, що зараз обіцяють перевести їх назад?

Щоправда, українська вугільна сфера також далека від стандартів цивілізованого бізнесу. Але ці відносини хоча б не створюють зовнішньополітичного тиску та не загрожують національній безпеці, та суверенітету. Більшість проблем мають локальний характер, і їх вирішення — це питання ефективної антикорупційної політики та бюджетування.

Протягом останніх 10 років лише державні дотації на закупівлю вугілля становили понад 15 млрд доларів (не рахуючи списання боргів шахт). Більшість шахт України формально збиткові, але їхні власники роблять бізнес на державних дотаціях, які за “відкат” осідають у приватних руках.

Держава несе збитки, шахти несуть збитки, а хтось багатіє на дотаціях. У разі збільшення ролі вугілля в енергетичному балансі, шахти нарешті матимуть можливість на здоровій і регулярній основі отримувати реальну ціну за свій продукт. За рахунок сприятливих умов ринку, а не дотацій державного бюджету. Це, безумовно, оздоровлюватиме економічну ситуацію в галузі і в шахтарських регіонах в цілому.

Наразі, в той час, коли транзитні та видобувні компанії в усьому світі — демонструють рекорди прибутковості, а Москва успішно використовує власну газову монополію для розширення геополітичного впливу, український Нафтогаз з його унікальними сховищами та надпотужними магістральними мережами — майже банкрут, а українське суспільство не знає, як зберегти через таке господарювання та клептоманію влади, хоча б залишки державного суверенітету.

Це ж ким потрібно бути, щоб перетворити надприбуткову енергетичну сферу України (з усіма газопроводами та численними покладами) на ще одне ярмо на шиї платників податків? Просто професором чи членом “уряду професіоналів”?

Андрій ПИШНИЙ, член Полiтради, голова Комiтету партiйного контролю полiтичноi партii “Фронт змiн”