Українська федерація

Запаморочена успіхами в реалізації своїх ініціатив Партія регіонів прагне про­­довжити експерименти над країною. Нещодавно віце-прем’єр-міністр із питань регіональної політики Віктор Тихонов заявив про можливе перетворення України на федерацію. Нинішня територіальна організація України, за словами віце-прем’єра, не дає змоги вирішувати наявні проблеми, які, мовляв, допоміг би подолати федералізм. Як стверджує Тихонов, президент уже поставив перед урядом завдання з децентралізації влади, і робота в цьому напрямі ведеться.

Пропозиції та позиції

Аргументи Тихонова: ідея федералізму для українців не нова, її активно просували Михайло Грушевський та Михайло Драгоманов. Прагнучи до Європи, Україна має враховувати європейський досвід розвитку регіонів. І не потрібно сприймати федералізацію як розділення країни: живе ж із федеративним устроєм Німеччина і не страждає при цьому від сепаратизму.

“Це просто більша фінансова незалежність регіонів, надання їм можливості формувати власний бюджет. Збираються податки: одна частина залишається на місці, інша надходить до державного бюджету. Сьогодні ж усе віддається до центру, потім за відкати, які вже досягли 15—20%, даються субвенції та дотації. Федералізація знищить корупцію, і саме це мав на увазі віце-прем’єр”, — пояснив Тижню ще один прихильник федералізму, депутат від ПР, заступник голови парламентського Комітету з питань державного будівництва та місцевого самоврядування Олександр Черноморов. Щоправда, конкретних законопроектів, спрямованих на федералізацію України до парламенту поки що не надходило.

Аналітики з цим не погоджуються. Задля розширення повноважень регіонів у фінансовій сфері федералізувати країну не потрібно. Достатньо реформи місцевого самоврядування — так званої децентралізації в унітарній державі.

“Децентралізація і федералізація — абсолютно різні поняття. Децентралізація влади — це просто перерозподіл повноважень на користь місцевих громад і місцевого самоврядування у сферах, що стосуються забезпечення життєдіяльності не держави, а громад”, — пояснює Віктор Чумак, директор політичних програм Міжнародного центру перспективних досліджень.

Федералізація ж означає перерозподіл територій, визнання нових територіальних утворень. Причому кожна з територій, що входять до федерації, має ознаки державності. У федеративній державі є дві системи вищих органів державної влади (загальнофедеративні та суб’єктів федерації), ухвалюються закони чи навіть конституції, що діють тільки на певній території. Суб’єкти федерації мають свої герби, гімни, столиці, громадянства. Доцільності в наданні такої широкої автономії українським регіонам немає — це призведе тільки до розпаду країни.

Становлення державності в Україні й, наприклад, у Німеччині, яку українські федералісти пропонують як взірець, відбувалося за різних умов та історичних обставин.

“Перехід від унітарної держави до федеративної — це просто безграмотність. Або вони (влада) не розуміють, що роблять, або хочуть зробити відкриття світового масштабу”, — каже Ігор Коліушко, директор Центру політико-правових реформ. “Федерація створюється, коли первинними є майбутні суб’єкти федерації, які потім підписують федеративну угоду й засновують федеративну державу. Отже, нам потрібно скасувати нашу державність, утворити суб’єкти федерації і тоді розпочати між ними переговірний процес”, — обурюється експерт.

Якщо вже українська влада хоче наслідувати країни Європи, варто було б звернутися до досвіду Франції — унітарної країни, що надала широкі повноваження місцевому самоврядуванню, не пропонуючи власним регіонам ознак державності.

В крайньому випадку за приклад для реформування місцевого самоврядування та надання йому більш європейського вигляду політологи пропонують брати Крим, який називається республікою, проте де-факто не є державним утворенням.

“Якби він називався автономною областю, це була б класика європейського самоврядування. Слово “республіка” і деякі її атрибути в Криму просто не відповідають цьому статусу, але обсяг повноважень фактично той самий, що в регіональному самоврядуванні”, — зазначає Коліушко.

Також не слід апелювати і до політичної думки українських громадських діячів початку ХХ століття, позиція яких формувалася в умовах відсутності української державності. Тим більше що, хоча і Грушевський, і Драгоманов, і багато хто з їхніх колег виступали за федералізацію, у це поняття вони вкладали інший зміст. Тоді йшлося про надання Україні широкої автономії як суб’єкту федерації в Російській імперії. На початку ХХ століття в таку можливість ще вірили.

Більше проблем, аніж вигоди

Окрім того, що ідея федералізувати Україну є суперечливою, вона створить безліч проблем і для самої партії влади. Янукович сьогодні прагне цілковитої централізації та концентрації влади у своїх руках. А федералізація — з наданням автономії регіонам і відповідно регіональним “князькам” — річ діаметрально протилежна.

Федералізація, що означатиме й укрупнення регіонів, призведе радше до феодалізації країни, а не до знищення корупції, вважає політолог Віктор Небоженко: “На деяких територіях об’єднаються мафія, органи влади та бізнес, це і буде федералізація від Партії регіонів”.

Зміна меж спричинить втрату певними місцевими елітами контролю над певними територіями, а відповідно й конфлікти. Можливо, поборники федералізації і не проти розсварити й послабити Захід країни, який не сприймає біло-синіх, але аналогічні процеси зачеплять і Східну Україну.

Проте й цим справа не завершиться. Пропагування федералізму, а тим більше спроби реалізувати такий сценарій можуть спровокувати сепаратистські настрої, і не завжди проросійського характеру, на що могли б сподіватися донецькі.

Якщо хтось і перейматиметься широкою автономією Криму, то передусім не прихильники ідеї “Севастополь — російське місто”, а кримські татари. “Росіяни не можуть стати поштовхом для федералізму в Криму. Це слухняна частина громадян із совковою ментальністю. Інша річ — татари”, — прогнозує Чумак. На думку експерта, сепаратистських настроїв слід очікувати також від русинів, а за умови грубого ігнорування інтересів Західної України — і на Галичині.

Отже, перш ніж змінювати державний устрій, Януковичу доведеться визначитися, хоче він бути президентом України чи Донецького регіону. Має глава держави враховувати і те, що наслідки практичної реалізації ідеї федералізму можуть коштувати йому і його команді підтримки частини електорату.

Зупинити Партію регіонів на шляху до федералізації країни може й суспільство. Згідно з Конституцією України зміна унітарного устрою держави на федеративний має відбуватися тільки за результатами Всеукраїнського референдуму. Особливої ж підтримки в суспільстві сьогодні ця ідея не має. Вона була дискредитована сепаратистськими закликами організаторів Сєверодонецького з’їзду народних депутатів та депутатів місцевих рад (одним із активних учасників якого був і сам Віктор Тихонов). За даними опитування, проведеного в лютому 2010 року Міжнародним агентством досліджень IFAK, лише 35% респондентів хотіли б бачити Україну федерацією. Ще 35%, за умови винесення цього питання на референдум, висловилися б проти. Утрималися б від голосування 16%, важко відповісти було 14% опитаних.

Далека перспектива

Що ж тоді змушує регіоналів знову збурювати дискусію навколо питання федералізації?

“Думаю, це спроба визначити температуру суспільства. Прощупування з приводу настроїв: готове суспільство сприймати цю ідею чи це викличе обурення”, — вважає Чумак.

Такі заяви можуть мати й іншу мету: привчати людей до того, що ідея федералізації — це цивілізований вихід із ситуації, коли в країні не бачать спільного минулого і спільного майбутнього. Нинішня партія влади, можливо, й не бачить. Питання в тому, чи мисляча частина політикуму і суспільства зможе протистояти цій короткозорості.

 

74% львів’ян та 51% донеччан вважають, що у жителів Східної та Західної України більше спільного, ніж того, що роз’єднує

88% львів’ян загалом позитивно ставляться до донеччан

79% донеччан позитивно ставляться до львів’ян

54% львів’ян вважають, що донеччани терпимо ставляться до їхніх поглядів

42% донеччан вважають, що львів’яни терпимо ставляться до їхніх поглядів і цінностей

Дані соціологічного опитування Research & Branding Group, проведеного 9—15 березня 2010 року, вибірка — 400 осіб у кожному з двох міст.

Аліна ПАСТУХОВА