Україна: І все-таки вона крутиться

Іміджмейкери основних кандидатів, Тимошенко, Януковича та Яценюка, змагаються в мистецтві оформлення плакатів. А виглядає на те, що вибір уже зараз передбачуваний.

“Наша країна була б зовсім чудовою, якби не політики”

Я проїхав майже тисячу кілометрів територією України: із Києва через Волинь, Кременець, Бучач до Івано-Франківська і далі до Львова. Усюди майорять плакати до січневих президентських виборів.

Біле тло, а на ньому тільки чорні й червоні літери: “Вони балакають, вона працює”, “Вони обіцяють, вона працює”, “Вони сперечаються, вона працює”. На деяких плакатах іще красуються тематичні дописки: “Всупереч кризі пенсії без затримок”, “Всупереч кризі створено стратегічний запас газу, будемо з теплом!”, “Знищено газову мафію”, “6,5 млн. людей отримали свою 1000 грн. Повернемо кожному”.

Траса Київ — Житомир. Хихочемо при вигляді чергових версій “про неї”. Деякі плакати настільки великі, що висять над усією чотирисмуговою швидкісною магістраллю, яку ремонтують до Євро-2012. “Але найважливіше, що “вона” працює”, — сміється поет Олександр Ірванець.

“Вона” — це Юлія Тимошенко, п’ять років тому лідер Помаранчевої революції, а тепер уже протягом двох років український прем’єр-міністр. Українці не називають її на прізвище. Кажуть (і пишуть) “Юля”, “вона”: “Ющенко сказав, Янукович заявив, а Юля…” (я й сам так пишу, але редакторки нашої “Священної” замінюють мені слово “Юля” на “Тимошенко”. Щоб не звучало патріархально).

Якщо це патріархальний звичай, то Тимошенко свідомо ним послуговується. Виборчу кампанію вона будує на тому, що не має прізвища. Використовує свою красу — гіпнотизує нею не тільки прихильників і колег, а й противників. І вбиває виборцям у голови, що “вона” — одна-єдина.

Із цього покепкувала маргінальна Селянська партія України, яка висунула контркандидатку для Тимошенко, трудівницю-колгоспницю на ймення… Лідія Вона. Деякі розгублені виборці можуть переплутати її з прем’єром без прізвища…

“Вона”, мачо та Янукович

Виборча кампанія прем’єр-міністра Тимошенко йде повним ходом, хоч офіційно розпочнеться в середині жовтня. Конкуренти поводяться так, ніби ще не повернулися з відпустки.

Віктор Ющенко, який бореться за переобрання, меланхолійно вітає з плакатів співвітчизників із Днем незалежності, що відзначається 24 серпня.

Колишній прем’єр-міністр Віктор Янукович каже “Вислухаю кожного” і просить, щоб дзвонили до нього за безплатною інформаційною лінією.

А наймолодший із претендентів Арсеній Яценюк на плакатах, оформлених у вигляді коміксу, оперує банальностями на кшталт “Країну врятує боєздатна армія”, “Країну врятує освічена молодь”, “Країну врятує продуктивне село”.

Колишній депутат Львівської міської ради Орест Друль, експерт проекту “Західна аналітична група”, так накреслив українську передвиборчу мапу: “Для того, щоб знову переміг Ющенко, мало би статися диво”.

Рейтинг Ющенка в опитуваннях останнім часом дещо покращився — після листа російського президента Дмітрія Медвєдєва, який звинуватив Київ у псуванні відносин із Москвою. Патріотично налаштована Галичина вибухнула гнівом. Але 10-12% підтримки, переважно на менш впливовому заході країни, — замало, щоб думати про ще п’ять років президентства.

Арсеній Яценюк, попри неповні 37 років [так у тексті], уже побував міністром економіки, главою МЗС, спікером парламенту і ще кілька місяців тому розцінювався як “темна конячка” виборів.

Однак він припустився серйозних помилок, і сьогодні, згідно з опитуваннями, у нього радше немає шансів дійти до другого туру. “Невідомо, навіщо Яценюк став єдиним з основних кандидатів, який залучив до своєї виборчої кампанії спеціалістів із Росії, — каже Орест Друль. — Ті розробили йому кампанію абсолютно не в нашому стилі”.

Російський стиль політичного маркетингу — це перетворення політиків на мачо, “мужиків”, копій прем’єр-міністра Владіміра Путіна, який може сказати грубість, розповісти непристойний анекдот або сфотографуватися на коні з голим торсом. Але в Україні такі прийоми вже не діють. Решта основних кандидатів користуються послугами спеціалістів-іміджмейкерів зі США.
Замість того, щоб показати Яценюка європейським інтелектуалом, російські піарівці намагаються переконати виборців, що яйцеголовий окулярик флегматичного темпераменту, який розмовляє англійською та вчився у Гарварді, — політичний борець. До того ж Яценюк перегнув палицю з обіцянками. В одному виступі він сказав, що мріє, аби Україна перебувала в союзі держав “від Карпат до Владивостока”, а в іншому відмовився дати чітку відповідь щодо членства в НАТО.

Тому реальна боротьба скоріше за все точитиметься між прем’єр-міністром Юлією Тимошенко та колишнім прем’єр-міністром (двічі) Віктором Януковичем, лідером опозиційної Партії регіонів. “Ставлю на те, що перший тур виграє Янукович, а другий Юля, — каже Орест Друль. — Янукович, хоч і лідирує наразі в опитуваннях, зі своїм кримінальним минулим у Донецьку і спробою фальсифікації результатів виборів п’ять років тому, напередодні Помаранчевої революції, — не може бути обраний у другому турі. Навіть скептики у вирішальному турі голосуватимуть за Юлю, як за менше зло”.

А криза закінчується

Набагато тривожнішим є песимістичне — а, може, реалістичне? — передчуття моїх співрозмовників, що незалежно від виборів у їхній країні мало що зміниться. Про те, чи врешті щось зміниться на берегах Дніпра, чи розпочнуться якісь потрібні реформи, чи наблизиться країна до стандартів ЄС, я спитав колишнього керівника “Громадського радіо” (відповідника польського TOK FM) Тараса Кузькова: “Старий, ти ставиш мені одне й те саме запитання уже десять років. Причому з неослабним оптимізмом віриш, що відповідь може бути ствердною. Я б не був настільки впевненим у цьому”.

Такий діагноз підтверджує один із найвідоміших українців у світі, економіст і бізнесмен, член престижного Римського клубу, професор Богдан Гаврилишин: “Проблема цих виборів у тому, що незалежно від того, хто на них переможе, нічого не вказує на перелом”.

З іншого боку, Гаврилишин заспокоює, що не станеться також і нічого поганого: “Це надто велике спрощення — називати Януковича проросійським політиком. Він, звичайно, розмовляє і думає російською, але коли був губернатором Донецької області, не допустив туди жодного інвестора з Росії. Янукович — єдиний кандидат, готовий учитися. Це зовсім не такий політик, як кілька років тому. Тож нема чого драматизувати, коли він і справді за кілька місяців здобуде владу”.

“Наша країна була б зовсім чудовою, якби можна було виключити з неї політичний клас”, — зітхає Володимир Мостовий, головний редактор тижневика “Дзеркало тижня”, а також зять іще одного кандидата в президенти Анатолія Гриценка, колишнього міністра оборони, який, однак, не має жодних шансів.

Мостовий має рацію. Але окрім недолугої політики в Україні все не так погано, як звикли думати. Економічна криза, що на початку року завдала дуже сильного удару країні, потихеньку закінчується. Уже не чути про масові звільнення, урізання зарплат, занепад підприємств, пакети заощадження, дефолти банків. Курс валюти, хоч вона істотно знецінилася порівняно з минулим роком, досить стабільний. Банки виплачують гроші без проблем.

Змінюються також українські міста, що, як не дивно, краще видно у провінції, ніж у центрі. Цього року Львів відвідають 2 млн. туристів — на 40% більше, ніж рік тому. Будуються нові готелі, ремонтується дедалі більше старих будинків. Львівська стара частина щораз більше виглядає, як гарне європейське місто. “Туризм нині — мабуть, найкращий бізнес у Львові, — каже тамтешній публіцист Володимир Павлів. — На кожному кроці відкриваються нові кнайпи. І вони дедалі кращі, дедалі різнорідніші. З’являються кав’ярні без алкоголю, шоколадниці, кондитерські, а раніше власники протягом багатьох років твердили, що без алкоголю бізнес не буде рентабельним”.

Більше, краще, швидше

Хоча з польської точки зору українські справи виглядають погано, на берегах Дніпра не зменшується капітал симпатії до Польщі. Незважаючи на те, що в нашій країні про це майже не згадують. Польща для українців — наочний приклад того, що трансформація від соціалізму до вільного ринку, від комунізму до демократії може бути реальною. Про цю правду говорять не політики, а пересічні громадяни, науковці, митці, журналісти. Багато з них, отримавши стипендії, побували в Польщі. У кількох українських університетах, зокрема в Острозі, Івано-Франківську, Києво-Могилянській Академії польська — друга після англійської найпопулярніша іноземна мова, яку вибирають студенти. Ректори скаржаться, що їм бракує кваліфікованих викладачів і, якщо знайдуться охочі, вони були б зацікавлені взяти на роботу когось із Польщі.
Дрібніші університети в Україні роблять ставку на співпрацю з польськими закладами, щоб підняти свій рівень і зробити свою пропозицію більш привабливою. Проректор ВНЗ в Івано-Франківську — доцент Ігор Цепенда, чудовий політолог і водночас український дипломат у Варшаві з багаторічним стажем. “Я закликаю польських партнерів до спільної реставрації довоєнної астрономічної обсерваторії “Білий Слон” на горі Піп-Іван у Карпатах, — каже він. — Це перлина архітектури 30-х років, а його бетонні стіни й досі в непоганому стані. Можна повернути цьому місцю колишню славу та функціональність. В іншому місці наші етнографи знайшли рештки відомого будинку Станіслава Вінценза, співця Гуцульщини. Ми б хотіли відбудувати цю оселю і повернути їй довоєнний вигляд, створити базу для студентів з обох країн, які могли б там разом навчатися, відпочивати, знайомитися й руйнувати стереотипи”.

Проекти рушаться насамперед через брак коштів, але таких людей, як Цепенда, в Україні більшає. У них є бажання, вони працюють, не марнують енергію, діляться ідеями і врешті знаходять кошти. І о диво — на відміну від ситуації кілька років тому — їм багато що вдається, влада вже не вставляє їм палиці в колеса, як колись, коли будь-яка активність видавалася підозрілою. “Може, менше, ніж хотілося б, але, попри складні умови, в Україні дещо вдається зробити, — каже львівський історик, професор Ярослав Грицак, директор Інституту історичних досліджень у місцевому університеті, один із тих, у кого давно є бажання. — Такі люди, як я, вже не борсаються на самоті в морі байдужості. Нас тепер більше і ми займаємо серйозніші посади, маємо підтримку в різних інституціях. Це непоганий прогноз для України, хоча хотілося б, звісно, більше, краще, швидше”.

Марцін ВОЙЦЕХОВСЬКИЙ

Перевод — Inozmi