Том Купер: “Поки Антонівський залізничний міст через Дніпро працює, не варто думати про якийсь вихід росії з Херсона”

 Після невеликої перерви Том Купер повернувся, але перш ніж відновити поточні звіти, пропонує значного обсягу роздратований пост із відповідями на найчастіші питання, які йому зараз адресують. Головна думка така: Захід недооцінює ситуацію в Україні: озброєння треба більше, допомоги треба більше. Притрушено сарказмом.

Всім привіт!

Оскільки упродовж останніх кількох днів я отримую купу питань — приватно, але від кількох представників медіа — то я “перерву” свою “паузу” у звітах про події війни в Україні.

Випадково склалося, що цей матеріал виходить 24 липня: поки значна частина людей рахує дні війни, я рахую місяці — і виходить, що сьогодні виповнюється 5 місяців від моменту, коли йолоп у кремлі розпочав агресію проти України.

Тепер моє традиційне застереження: усім фанам йолопа у кремлі — на росії та за кордоном — хочу сказати: не хвилюйтеся, усе відбувається згідно плану його 3—14-денної “спеціальної військової операції”. Немає причин для хвилювання, тож можете просто далі не читати. Дякую за увагу.

Усім іншим хочу сказати: за останній десь тиждень на полі бою не відбувалося “значних” події (звісно, крім того, що купу людей за цей час було вбито, знівечено тощо…). Отже, сьогодні дам відповіді на кілька питань, які мені ставили за останні кілька днів — зокрема, стосовно всяких міфів, які різні джерела поширюють у ЗМІ та соцмережах (в Україні та за кордоном).

П: Ширяться чутки про те, що західні партнери мають намір передати Україні передові винищувачі-бомбардувальники: такі як Дассо “Рафаль”, Єврофайтер “Тайфун”, SAAB “Гріпен” тощо?

Значна частина ций історій — зі сфери “замків у небі”. Україна може отримати вживані американські реактивні літаки — на шталт Ріпаблік А-10А Сандерболт ІІ [штурмовик, також відомий як “бородавочник”, бо його кулемети роблять “бррррр” — перекл.], може навіть Локхід—Мартін F-16C “Файтін Фалкон” — але я маю сумніви, що якісь із європейських держав-членів НАТО зроблять такий крок першими.

Щодо причин: наразі, США мають власні причини, через які вони розглядають доставку реактивних літаків до України (першочергово через прибутки: щойно Україна отримає такі літаки, вона буде “зав’язана” на США на роки і навіть десятиліття наперед, тож буде змушена платити — так чи інак — за відповідне навчання, запчастини, озброєння та всілякі інші суміжні послуги). Не тільки США, але й європейським членам НАТО досі бракує розуміння того, що мародери путіна вже значною міррою розтерзані й не зможуть перемогти Україну, що вже казати про якусь серйозну конвенційну загрозу країнам НАТО у Європі. Відповідно, європейці досі так бояться, що зосереджуються на переозброєнні власних збройних сил (“замість того, щоб” відправляти важку зброю до України — аби вона поставила на затії путіна хрест).

Ба більше: і США, і європейським країнам-членам НАТО бракує промислової потужності для постачання будь-яких “нових” бойових літаків Україні у найближчі, скажімо, 2—3 роки. Оскільки наразі немає урядів, які були б “готові послабити власні збройні сили”, надіславши Україні якісь наявні літаки (ви лиш подивіться, як Болгарія та Словаччина упиралися відправці своїх старих МіГ-29 і Су-25), то це означає от що: у кращому разі, “просто зараз” НАТО “не може” зробити щось краще, ніж надати Україні якісь вживані літаки — або А-10, або/та F-16, що знаходяться на зберіганні у місцях на кшталт AMARG [велика база зберігання літаків та ракет у пустелі штату Арізона — перекл.] у США.

Дозвольте мені тут також додати, що я достатньо старий, щоб пам’ятати, як хорвати у 1991 р. поширювали подібні чутки від час сербського вторгнення (зокрема, під час Битви за Вуковар, а також на початку 1992 р.). Тоді хорватська преса “повнилася” повідомленнями про “анонси, прогнози та аналіз ефекту” від постачання усіх можливих бойових літаків, що були тоді на озброєнні НАТО (як от F-16, Дассо “Міраж 2000”... в одній зі статей навіть згадували британський “Гаріер GR.Mk 7” — вона навіть має бути десь у мене в архіві. Я розумію, чим вмотивовані такі “чутки”, але по суті (як і раніше) усе це — ніщо інакше як “видавання бажаного за дійсне” з боку певних “журналістів”. Зважайте: Хорватія так і не отримала жодних натівських реактивних літаків — тоді і ще багато років потому. Насправді, за 20 років, коли Хорватія спробувала придбати вживані F-16 в Ізраїля, то Трамп заблокував угоду. Лише торік хорватам вдалося замовити “Рафалі” у Франції у суто “комерційній” угоді… (і, до речі, поставки цих “Рафалів” ще не розпочалися).

Натомість, у 1994-му Хорватія — впотай — купила десь 40 МіГ-21 в України. І на додачу ще деталі та озброєння. Ці літаки здійснювали бойові вильоти під час остаточного визволення частин країни, окупованих сербами.

Однак, це було давно, ще у 90-х: тоді (Східна) Європа була насичена старою совіцькою зброєю, тож знайти таку велику кількість літаків було — відносно — “легко”. Ба більше: сербські збройні сили у Хорватії були доволі слабкі, тож 21-ші МіГи, про які йде мова, були цілком ефективними. 25-30 років потому ми живемо у зовсім іншому світі: на цьому континенті немає “запасних повітряних сил”, а системи ППО та авіація рф — то зовсім інша історія, порівняно з калібрами. Навіть якщо Україна має гроші на те, щоб “щось десь собі купити”.

У підсумку: хіба що США надасть Україні щось в рамках отого “типу-ленд-лізу”; інакше літаків не буде.

П: Чи знищення Антонівського мосту під Херсоном (на першому фото) означає “кінець” окупації росією Херсонщини і змусить росіян вийти з цієї частини України?

Мені прикро, що хтось має такі ілюзії.

Перше і головне: думати, що хтось може змусити путіна піти з Херсона “просто так” (тобто всього лише вбивши кількох його генералів, знищивши запаси боєприпасів чи кілька українських мостів) — це безмежно наївно. Боротися з путінською росією — це все одно, що боротися з міфічною гідрою: відрубаєте одну голову, залишиться ще 15, і поки ви зайняті боротьбою з ними, замість відрубаної вона вирощує нову…

Антонівський міст просто пошкоджено. Певне, [відбулось] близько двох десятків попадань. Однак конструкція досить міцна, щоб витримати і тому міст робочий. Ймовірно, за останні 4-5 днів українці продовжили обстріли ряду інших автодорожніх мостів на Херсонщині. Наприклад, Дар'ївський міст — на річці Інгулець, що сполучає Херсон з Новою Каховкою — уражено (шість акуратних разів підряд); можливо, вони влучили і по мостах у Єлизаветівці, Галаганівці та Новотимофіївці [все — Миколаївська область — перекл.]…

Однак… ех.. я так часто звертаю увагу на це, що не розумію, чому досі багато хто не може збагнути: основою російської логістичної системи є залізниці. Залізниці та потяги, пані та панове: ось що доставляє росармії припаси. Чому? Тому що коли росіяни воюють, вони завжди воюють роблять це з розмахом: один вантажний поїзд може перевезти 5000 тонн вантажу. Тепер подумайте, скільки вантажівок потрібно для того, щоб перевезти стільки… візьміть до уваги розмір Російської Федерації; зверніть увагу, що “навіть” США і НАТО “масово перевозять” свою броню залізницею. Чому б тоді росіянам перевозити свої запаси на вантажівках...? Це відбувається лише на завершальному етапі: коли вони розподіляють боєприпаси з передових складів по бойових частинах.

Читайте також: Путінський культ мертвих. Коротко про суть “русского мира”

Без сумніву, навіть швидкий погляд на будь-яку хорошу карту України миттєво продемонструє: все, що зробили росіяни за останні три місяці, це просунулись від наявних залізничних вузлів уздовж доступних залізничних ліній.

Тому: розраховувати на те, що знесення одного автомобільного мосту зараз призведе до чогось типу в Херсонській області “все зміниться” ігноруючи ключовий залізничний міст… та ну… закочує очі

Замість того, щоб мріяти про наслідки, які росіянам завдасть пошкодження Антонівського автодорожнього мосту, запитайте себе: чи хтось бере до уваги Антонівський залізничний міст….?

Ах так… той забутий міст, кілька кілометрів вище по Дніпру, по якому везуть масу постачання для підрозділів росармії у Херсонській області…

Ні, ніхто не бере його до уваги. Дехто лише обговорює чи можуть росіяни побудувати поруч понтонний міст .

…нічого не поробиш: поки Антонівський залізничний міст через Дніпро працює, не варто думати про якийсь вихід росії з Херсона.

Чому?

Не лише тому, що більшість досі не розуміє як працює логістика російської армії, а й тому, що зруйнувати такі консольні мости, як цей, надзвичайно важко. Так, навіть за допомогою “високоточних” боєприпасів, бо вони мають тенденцію “пролітати крізь конструкцію”, не завдаючи жодної шкоди. Якщо є якісь сумніви, запитайте ветеранів ВПС США про їхній досвід взаємодії з мостом Пола Доумера у Північному В’єтнамі чи росіян про їхні спроби пошкодити міст біля Затоки, на півдні України  

Нарешті, припинення поставок росармії не допоможе закінчити війну “декількома” ударами. Насправді цей процес, не варто припиняти, або, принаймні, потрібно регулярно повторювати. Це означає: знищувати по “15, 20, 30 складів боєприпасів і 5 штабів” на тиждень — це “приємно”, але також це та вправа, яку потрібно повторити й щотижня. Росіяни напевно — і швидко — відбудували їх десь в іншому місці, а тим часом заново завезли припаси (бо Антонівський залізничний міст залишився цілим), і тепер все потрібно повторити. Так само, як вони будують понтонні мости біля всіх обстріляних українською артилерією автомобільних мостів на Херсонщині… чи систематично ремонтують усі підбиті українцями залізничні мости…

Саме так і варто вести такі війни і саме тому такі вправи ніколи не закінчуються: їх треба повторювати знову, і знову, і знову…

…особливо враховуючи, що знищення тих всіх складів боєприпасів, штабів і пошкодження кількох мостів у районі Херсона вимагало такої кількості зусиль від невеликих українських сил М142 та артилерії, наданої НАТО, що це дало росіянам можливість поремонтувати надзвичайно важливий залізничний міст у Куп’янську-Південному, зруйнований майже місяць тому. Тобто Українцям не вистачило “ХІМАРСів” і далекобійних 155-мм гаубиць, щоб хоча б “перешкодити”, але точно не “спинити” ремонт такого важливого для росіян об’єкту, і [при цьому — перекл.] підривати мости в Херсонській області, все відразу, одночасно. Результат: за кілька днів росіяни можуть повністю поповнити свої сили на Донбасі.

….з чим ми повертаємося до “боротьби з Гідрою”….

П: ...пов’язане з попереднім (а саме, з тим фактом, що в українців поки що замало передових реактивних систем залпового вогню та артилерійських установок) — насправді це не так запитання, як проблема, яку мене попросили розглянути кілька українських знайомих. Ідеться про найпотужнішу російську зброю попередніх чотирьох місяців: “пару”, що складається з безпілотника “Орлан-10” та самохідної гаубиці 152-го калібру “Мста-С”. 

Як, ви ніколи про це не чули? Що ж, не дивно. В Україні багато говорять про цю “пару”, уже два місяці місцеві військові експерти її обговорюють — але українською мовою; та й для західних медіа це “недостатньо ефектна тема”, “нічого доброго”, “забагато технічних деталей”, “цікавої історії з цього не зробиш”. Тому ми на Заході просто її ігноруємо.

Ні, звісно, то тут, то там вигулькне експерт, який починає розповідати, що на полі бою в Україні домінує російська артилерія — але деталей не дочекаєтесь. 

А факти ось які: від моменту відступу з північної України і зосередженні військ на Донбасі та Херсонщині, від початку розгортання “фронтальних боїв” росіяни застосовують для аерофоторозвідки велику кількість безпілотників “Орлан-10”. Ці апарати пов’язані з артилерійськими установками за допомогою “автоматичної тактичної системи керування” — вона дуже нагадує українську “Кропиву”, про яку я розміщував статтю десь два місяці тому (наш переклад). 

Проблема в тому, що (на відміну від перших 2-3 місяців війни) тепер росіяни “штампують” “Орлани” у великих кількостях: ці безпілотники складаються з частин, які легко купити на Заході та в Китаї. Росіяни застосовують “Орлани” у високих концентраціях над порівняно невеликими територіями зіткнень — для того, щоб вистежувати українську артилерію. 

У результаті українці мають дві великі проблеми. 

Перша: у них немає зброї, якою можна боротися з “Орланами”. Безперечно, переносні ракетно-зенітні комплекси (Martlet, “Стінгер” або “Стріла”) достатньо ефективні, але їх мало. Легкі протиповітряні установки мають надто низьку дальність (“Орлани” переважно літають на максимальній висоті 1000-1500 метрів), та і їх мало теж.

Друга: у росіян є не тільки ціла купа “Орланів”, а й ще більше гаубиць “Мста-С”, і ще стільки само реактивних систем залпового вогню БМ-27 “Ураган” і БМ-30 “Смерч”. У поєднанні безпілотники й РСЗВ створюють ось яку загрозливу ситуацію: від моменту, коли українська артилерія робить перший постріл із М777 або самохідного “Цезаря”, або “Краба”, або М109, і до моменту, коли росіяни починають стріляти по цих гаубицях у відповідь, минає всього одна хвилина — якщо точніше, то від 46 до 60 секунд. Так, російська артилерія б’є не дуже точно, але вона закидає такою кількістю снарядів, що “бодай один із них завдасть якоїсь шкоди”, що дуже часто і трапляється. 

Зверніть увагу: не тільки в українців немає засобів боротьби з цією “парою”. У НАТО теж немає. Звісно, НАТО спробувало б боротися за допомогою радіоелектронної боротьби, “антидронових рушниць” та іншої магії, але всього цього просто було б замало — бо “Орланів” у росіян надто багато, та й гаубиць теж. 

Тому — необхідно негайно знайти рішення. Не тільки українці потребують багато артилерійських установок і багато засобів радіоелектронної боротьби, але й ціле НАТО потребує “рішення”, щонайменше “проблеми з Орланами”. Я дуже сумніваюся, що найближчим часом хтось зможе помістити протиповітряну зброю калібру 57-60 мм (бо її дальності має вистачити, щоб поцілити в “Орлан” на висоті 2000-3000 метрів) на платформу розміром із Toyota Hilux (бо для боротьби з “Орланами” потрібна платформа, яка рухається з високою швидкістю, а сама зброя калібру 57-60 доволі важка), та ще й зможе наштампувати достатню кількість таких комплексів... а це означає, що не тільки Україні, а й цілому Заходу необхідне інше рішення. 

...і то негайно! 

П: Іспанія має поставити Україні 10 танків “Леопард 2А4”, оснащених гладкоствольними гарматами 120 мм Rheinmetall. Вони мають змінити баланс сил на полі бою і дати можливість українцям розгорнути масштабні контратаки.

Господи... Я вже навіть не намагаюся відстежувати всі ті мішки (важкої!) гречаної вовни, що їх адміністрація Шольца має поставити Україні. Уже й сенсу немає скаржитися на всі ті абсурдні обіцянки. Тому дозвольте нагадати, що ідея з поставкою іспанських “Леопардів”, на що потрібен дозвіл Німеччини, не нова. Пригадую, про це йшлося вже на початку червня. Спершу взагалі говорили про 40 одиниць, а тепер, наприкінці липня (тобто через два місяці бездіяльності), їхня кількість зменшилася до 10... 10 “Леопардів” застарілого зразка, які стояли на зберіганні більше 10 років і потребують ремонту, перш ніж на них можна буде хоча б тренуватися... 

Звісно, гармата Rheinmetall “дуже крута”, це, фактично, натівський стандарт, тобто саме такого типу гармати стоять на майже всі танках НАТО, зокрема американських “М1 Абрамс”. Але якщо брати тільки калібр, то в ньому нічого особливого немає: усі українські та російські танки Т-72, Т-80, Т-90 мають гармати калібру 125 мм. Найважливіше те, що історія зі 100 польськими танками Т-72М1, доправленими в Україну ще у квітні, мала би когось чомусь навчити. Так, вони доїхали швидко і дали змогу озброїти кілька українських бригад. Але кількадесят таких танків уже вийшли з ладу. І не тому, що вони “виготовлені за російським зразком, а значить відстійні”, а тому, що їх мало, і їм бракує підтримки артилерії, бракує підтримки систем протиповітряної оборони, здатної захистити від російських “Орланів”. 

Тому що США і НАТО ніяк не почнуть озброювати Україну системно. 

...і тут ми знову повертаємося до все тієї ж старої історії, яка прокляттям тяжіє над західними партнерами України: поки політики (й олігархат, що їм “підмазує”) “щось роблять”, не думаючи, що ж саме робиться і які будуть наслідки у тривалій перспективі, у цій війні не відбудеться фундаментальних змін. Тому я просто не можу зрозуміти, як хоч комусь може спасти на думку, що Україна “виграє війну” за допомогою 12-ти М142, 10-ти “Леопардів”, 14-ти М113 і 5-ти “Штормів”, які щойно виплутали зі старезної павутини...

До речі, такі непродумані поставки зброї у стилі “треба ж нам щось робити” створюють жахливі логістичні проблеми для українців, яким увесь цей брухт треба ще й обслуговувати (уявіть, що вам необхідно навчитися їздити на більше ніж 20-ти типах різних автомобілів — у “польових умовах”, звісно ж, за 2000 кілометрів від будь-яких СТО... а тепер уявіть, що ці ваші машинки важать по 20 000-60 000 кілограмів!). Ну і “20 танків та бойових машин піхоти” — це на деньок повоювати в цій війні... Але: Україні потрібно не менше двох десятків мобільних інтегрованих систем ППО (щоб захищати не тільки міста, а й ключові стратегічні об’єкти, а до того ж скупчення військ), ПЛЮС “флот” із 200+ ракетних установок, ПЛЮС “флот” із 1000 основних бойових танків, ПЛЮС плюс плюс...

Усе, що пропонується натомість — це, звісно, мило і “допомагає українцям”. Але загалом — поряд із серйозними поставками навіть близько не лежало.

Опубліковано 24.07 о 14:00 за Києвом

Переклад: Тетяна Саніна, Антон Шигімага, Антоніна Ящук

Редакція: Ростислав Семків

Оригінал