Тінь Тимошенко

“Почути кожного” не бажання немає, а соціологічні “прийомчики” набридли.

Тому й результати досліджень громадської думки не тішать, зокрема Центру Разумкова за квітень-травень і червневі Київського міжнародного інституту соціології.

Бравада монолітної влади і настрої більшості населення є діаметрально протилежними. Правляча команда в очах виборців упала нижче порогу легітимності. Вона виражає інтереси меншості, діє на догоду ще вужчому колу — меншості від меншості.

Це видно з пенсійної реформи “Януковича-Тігіпка”. Надвисокі пенсії мають непробивний захист. Перед кількома тисячами колишніх чиновників, які не можуть пояснити походження своїх статків, пересічні платники податків мусять стояти довічно з вивернутими кишенями.

Оскільки президент Янукович і прем’єр Азаров пенсійного віку, то й реформу розвернули таким чином. Побідкалися про пенсії розміром 60 тисяч гривень, але залишили їх. Для себе. Хто не встиг, той запізнився: і 57-літній Ющенко, і 50-літня Тимошенко.

Подібне розв’язання невідкладних проблем, потрійні стандарти (для себе, опонентів, інших) визначально впливають на те, як громадяни бачать ситуацію в країні.

У травні цього року 63,4% з них вважали, що події в Україні розвиваються у неправильному напрямку, а у правильному — 15,2%. Рік тому ці показники були для нової влади вдвічі кращими.

Промовистою є оцінка громадянами всієї правлячої коаліції. Бачимо її у відповіді на запитання: “Якби найближчим часом знову відбувалися вибори до Верховної Ради, за яку партію чи виборчий блок Ви проголосували б?”.

За рік Партія регіонів більш як удвічі скоротила можливе число своїх виборців: із 39,1% (квітень 2010 року) до 16,5% (травень 2011-го). Її союзники теж у мінусах.

Підтримка “Сильної України” зменшилася із 8,6 до 5,3%, а Народна партія подекуди взагалі випадає з рейтингу, не долаючи меж статистичної похибки.

Водночас електорат Блоку Юлії Тимошенко залишився стабільним: 14,0% (квітень 2010 року) і 13,4% (травень 2011-го). Зросли симпатії до “Фронту змін” — із 3,8 до 7,0%, “Свободи” — з 2,7 до 3,6%, партії “УДАР” Віталія Кличка — з менше 2 до 3,1%. І ще зростатимуть — ще б пак, Клички заволоділи титулами чемпіонів світу з професійного боксу у важкій вазі за всіма версіями.

Цей успіх належить до позитивних новин, якими прагне нагодувати виборців діюча влада. Проте самій не вдаються прориви, приурочені Євро-2012.

Єдине в чому переконали суспільство: дорогою ціною надзусиль Україна не випадає з графіка підготовки. Чому дорогою? А тому, що об’єкти стали дорожчими за європейські аналоги. “Свої фірми” постаралися.

Опозиційні настрої домінують у суспільстві. За оцінками експертів, за останній рік українці збідніли на 10%. І про абстрактну відповідальність не йдеться. Адже народ знає: хто у керма, той і винний.

Перед Віктором Януковичем постала неприваблива перспектива опинитися в аутсайдерській лузі, де розмістився його попередник.

Так, якби вибори президента відбувалися наступної неділі, то за Януковича проголосували б лише 17,2% виборців. Юлія Тимошенко дихає йому в спину — 14,4%. Розрив такий же, як півтора року тому.

До першої п’ятірки потрапляють Арсеній Яценюк (8,2%), Сергій Тігіпко (5,2%), Олег Тягнибок (3,0%). Віктор Ющенко відкинутий виборцями на узбіччя історії — 0,8%.

Сумним для діючого президента є й інший показник. Усього за рік — від квітня 2010 року до квітня 2011-го — число громадян, які повністю підтримували діяльність Януковича, скоротилося у чотири рази — з 42,3 до 10,6%. Половина співвітчизників (49%) стверджують, що його не підтримує. Рік тому таких було 30%.

У Тимошенко фактично такі ж показники. У квітні цього року її діяльність повністю підтримували 9,6% громадян, не підтримували — 60,2%. Як тут не згадати квітень 2005-го — зоряний час екс-прем’єра, коли рівень її підтримки сягав 47,3%, а непідтримки — 19,7%.

Чи повернеться коли-небудь ота золота весняна пора народної любові? Наразі мало підстав для оптимістичних візій. Хіба що серіал із Печерського суду запалить світло у кінці тунелю. Реаліті-шоу триває, точніше його різновид — шоу виживання.

Мусимо жити взаєминами між трьома політичними дітьми Леоніда Кучми. Найстарший за віком — Янукович — на словах простив “батька” у церкві перед іконою. На ділі ж кримінальною справою нагадав, хто й кого “розводив” у листопаді-грудні 2004-го.

Середущий син — Ющенко, його синівське пошанування “батька” загальновідоме.

Молодша “донька” — Тимошенко — ніколи не забуде “батьківських” благословень, починаючи із слідчого ізолятора в 2001-му. Пройшло десятиліття і справу “батька” продовжив “старший син”.

Питання в тому, чи сяде “сестра” в президентське крісло без судимості. Затяжна сімейна драма. Кожен судить сам по собі. Головне, щоби не було перешкод з онлайн-трансляціями.

Неждано Янукович зробив сюрприз своїм співвітчизникам і до Дня Конституції показав частину власної приватної резиденції. Чи додало це рейтингів сміливцю — питання риторичне. Від чого збіднілому простолюду радіти? Що завдяки державним посадам дехто багатіє як на дріжджах?

До слова, побачене нагадує маєток потерпілого внаслідок революції президента з Північної Африки і Близького Сходу… Сумна аналогія.

До того ж у президента України відсутнє відчуття історичної місії. Він обирає війну з левицею у клітці (даруйте, з тигрЮлею). Ось чому блукає Межигір’ям привид Тимошенко.

Її тінь переслідує “старшого брата”. Навіть збитки, нібито завдані нею державі, крутяться довкола ринкової вартості Межигір’я: і показаного (1,7 га), і непоказаного (136,6 га). 400 мільйонів доларів.

Недолугою є спроба виконавчої вертикалі залучити судову гілку до переслідування опонентів. Замість холоднокровного вивчення обставин кримінальної справи щодо Тимошенко вийшло “касове” судове шоу із словесними перепалками, тиснявою, бійками з участю “Беркута” і карет швидкої.

Уже не йдеться про акт правосуддя. Він мотивований політичною кон’юнктурою. Це прелюдія “генерального мордобою” — на парламентських виборах-2012. Ще невідомо чия візьме, а суди приречені працювати за міліцейської блокади, судді — під опікою снайперів.

Ось чому в Україні нема довіри і поваги до суду. У квітні цього року повністю підтримували його діяльність лише 4,2% громадян, не підтримували — аж 57,1%. Найвищі рейтинги судова влада мала у лютому 2005-го: 21,3% підтримки і 29,3% непідтримки.

Це вирок судовій реформі Януковича. Звідки взятися довірі? Мажори і далі безкарно б’ють, нищать людей у Києві, Одесі, Луганську, тощо. І чи не кожен з вбивць має якесь відношення до політики чи політиків.

До слова, добу “золотого спокою” в Речі Посполитій обірвала прогнила судова система. Військовий пенсіонер шляхетського стану Богдан Хмельницький, сім’я котрого стала жертвою грабежу і насилля з боку представника місцевої влади, не домігся справедливого правосуддя. Довелося взятися за шаблю.

Симптоматично, що судовий процес над Тимошенко розгорнувся у процес антиросійський. Що з’ясовується? Як Росія надурила Україну. Причому двічі поспіль, маніпулюючи з газовими контрактами. І у січні 2009 року за Ющенка, й у квітні 2010-го за прем’єрства Януковича. Останнього разу найбільше. Де той дешевий газ в обмін на флот?

Натомість судове шоу з Тимошенко у головній ролі фіксується у суспільній свідомості як помста Януковича за власну безпорадність. А довголітня ідеологічна доктрина Партії регіонів полетіла шкереберть. Задобрити Росію не вдалося.

За тих “рівноправних відносин” скоро здачі нічим буде видавати — зовнішній борг сягає критичних меж. Доведеться Межигір’я виставити на продаж. “Газпром” купить.

Тож Янукович розбудовує Межигір’я не для себе. Він є одним із найбільших вітчизняних інвесторів.

З цього приводу ще одна історична аналогія — шикарний парк “Софіївка” в Умані площею 179 гектарів. Її з 1796 року магнат Станіслав Потоцький первісно будував для себе і спадкоємців, а закінчилося конфіскацією ще 1832-го, за царя Миколи I.

Головне, щоб саме український народ отримав шедевр архітектури і ландшафтного мистецтва у спадок.

Ні концентрація влади, ні корупційна насолода нею не дали відчутного ефекту. Окремий неспокій у верхівки викликає наближення парламентських виборів. Маневри з виборчим законом переконують, що владну шию стискує будь-яка система: пропорційна, мажоритарна, змішана.

Останні дві корисніші для зміцнення демократії — гетьманів у Партії регіонів побільшає. Мажоритарнику доведеться таки заплатити і за “дешеву гречку”, і за адмінресурс. Зі своєї кишені. Це багатьох регіоналів мулятиме.

Що вже казати про норовливих попутників, що здавна бачать себе пупом землі, наприклад, житомирської чи закарпатської.

От міністр надзвичайних ситуацій Віктор Балога 1 липня похизувався мускулами: “Якщо я піду по мажоритарному округу, то буду обраний депутатом Верховної Ради”.

Не забарився і “привіт”. Голова Закарпатської облдержадміністрації Олександр Ледида нагадав йому “директиви президента”: хочеш у 2012-му до парламенту, негайно пиши заяву на звільнення з займаної посади. Інакше можна нарватися на апгрейд квітневих 2004 року виборів по-мукачевськи. З іншими фігурантами від влади.

В очах корумпованих правителів нижчі за статусом є ще гіршими. Тому не може “комп’ютер” влади навіть для резонансних справ знайти суддю з незаплямованою репутацією.

І нема чого Віктору Федоровичу злоститися. Який він приклад подає? На всіх Безрадичів і Межигір’їв не вистачить. Був би рядовим пенсіонером, про нього б і не згадували. Хоча звідки у рядових палаци?

Зміни на краще прийдуть в Україну, коли модернізується її президент. Він склав присягу, де пообіцяв “усіма своїми справами … виконувати свої обов’язки в інтересах усіх співвітчизників”. Ця посадова інструкція на щодень має найвищу силу. Що в церкві мовлена перед іконою, що перед Пересопницьким Євангелієм у Верховній Раді.

Краще прийде, коли президент зміниться — стане скромнішим, чесним, тактовним. Інакше знову країна матиме дірку від бублика у вигляді п’яти згаяних років, як від Ющенка. “Середущого брата”. А доти дошкулятиме тінь Тимошенко.

Роман ОФІЦИНСЬКИЙ