Rambler's Top100
ДАЙДЖЕСТ

Тисяча й одна інтеграція. Домовленості з Митним союзом не матимуть практичних наслідків

[10:44 30 мая 2013 года ] [ Тиждень, 30 травня 2013 ]

Єдиний імовірний наслідок домовленостей Януковича в Астані — хіба що у своєрідному перехідному етапі до дальшого втягування України в Євразійський союз.

Влада й далі малює картинку успішної зовнішньополітичної стратегії президента Януковича, яка “приводить до успіхів водночас і на західному, й на східному напрямку”. Попри відверту маніпулятивність і дисонанс із реальністю в середині травня для цього використали “успіхи” євроінтеграції, а минулого тижня — співпраці з Митним союзом та ЄврАзЕС. 26 травня відбулась утаємничена зустріч Януковича та Путіна в Сочі, а 29-го український президент став учасником засідання Вищої євразійської економічної ради в Астані. Лідери Росії, Казахстану та Білорусі схвалили проект трансформації наявних інтеграційних структур і насамперед Митного союзу в новостворюваний Євразійський економічний союз (ЄЕС) від 1 січня 2015 року.

Йдеться про вищий рівень економічної інтеграції на кшталт ЄС, а в пострадянським реаліях фактично про черговий крок до реінкарнації СРСР. Що стосується України, то офіційний результат візиту Януковича — набуття нею статусу спостерігача при Євразійській економічній комісії (ЄАК), постійному керівному органі ЄврАзЕС, у межах якого формально й функціонує Митний союз. Досягнуто політичної домовленості, 31 травня анонсовано підписання відповідного меморандуму на саміті глав урядів країн СНД в Мінську.

Має бути оголошено, що після створення Євразійського союзу Україна збирається стати і його спостерігачем. Утім, цей ритуальний крок кожен із майбутніх підписантів розглядає зі своєї позиції. А отже, сам собою він, як і не менш помпезно підписана півтора року тому Угода про ЗВТ СНД, не матиме жодних практичних наслідків. Адже саме після підписання останньої, яка, здавалося б, мала сприяти двосторонній торгівлі, насправді обсяг українського експорту до РФ торік зменшився на $2,2 млрд.

Єдиний імовірний наслідок — хіба що у своєрідному перехідному етапі до дальшого втягування України в Євразійський союз. Відразу-таки після зустрічі в Астані радник президента РФ, що спеціалізується на інтеграційних процесах пострадянського простору, Сєрґєй Ґлазьєв прямо заявив про це журналістам: “Для української громадської думки важливо розуміти, що неможливо одночасно підписувати Угоду про асоціацію з ЄС і брати участь у Митному союзі... оскільки ми домовилися надати Україні статус спостерігача в Євразійському економічному союзі, який зараз тільки формується, це означає намір України увійти в ЄЕС, тому що статус спостерігача надається тільки тим державам, які хочуть увійти в наші інтеграційні об’єднання”.

Із Євросоюзу наразі надходять досить дипломатичні, проте так само категоричні сигнали: Україні самій обирати, з ким інтегруватися, однак не варто сподіватися, що можна сумістити асоціацію з ЄС та інтеграцію в Митний союз/ЄЕС. Вітчизняні урядовці на тлі мовчанки Януковича заявляють про намір продовжити євразійську інтеграцію, запевняючи, що лише до рівня, який не суперечитиме ЗВТ й асоціації з ЄС. Зокрема, Азаров повідомив, що “вже зараз при уряді України створена група достатньо компетентних фахівців, яка вивчає можливість приєднання України до цілої низки угод. І такий аналіз уже зараз виконується, і після його завершення ми запропонуємо нашим колегам створити переговорну групу достатньо високого рівня, щоб у найкоротші терміни домовитися про те, до яких угод Україна зможе приєднатися”.

Тому навряд чи можна говорити про якісь успіхи Януковича на східному напрямку. Досягнуті домовленості насправді нікого ні до чого не зобов’язують. Звісно, на цьому рівні вони зовсім не задовольняють Москву, тож без дальших поступок не убезпечать українських виробників від проблем зі збутом товарів у Росії та інших країнах Митного союзу.

Тим часом цілковита утаємниченість супроводжує іншу ключову тему українсько-російських відносин, у вирішенні якої ані на крок не вдалося просунутися режимові Януковича на вже передостанньому році його президентства, — газову. Фінансові проблеми Нафтогазу впродовж кількох останніх місяців приховували способом фактично припинення закупівель блакитного палива, а тепер у НАК повернулися до ідеї його придбання в Газпрому фактично в борг: міністр енергетики і вугільної промисловості Едуард Ставицький заявив, що Україна розраховує отримати передоплату від російського монополіста за транзит газу, який буде здійснено її територією до країн Європи 2013 року, і за ці кошти відновити закупівлі.

За інформацією ЗМІ, під час зустрічі президентів України та РФ 26 травня йшлося про те, що Київ готовий поступитися контролем над магістральними газопроводами, а над розподільними — передати одній або кільком наближеним до влади бізнес-структурам, Фірташу чи ВЕТЕК Сергія Курченка (якого пов’язують із “Сім’єю”). Законодавчу базу для цього вже готують: згідно із законопроектом № 2937 від 26 квітня, запропоновано внести відповідні зміни до низки законів України, зокрема про трубопровідний транспорт, і дозволити приватизацію Нафтогазу та дочірніх структур. 27 травня той-таки Едуард Ставицький повідомив, що компанія Baker Tilly провела оцінювання газотранспортної системи держави, але її результат буде озвучено після реформування НАК “Нафтогаз України”. Тим часом у деяких ЗМІ вже розпочалася пропагандистська кампанія, мета якої — переконати, що без її здачі РФ українська ГТС може залишитися порожньою. Водночас іще від зими обговорюють сценарій, за яким російська сторона в обмін на 50% ГТС може знизити ціну для України на три-чотири роки до $260 за 1 тис. м³.

З огляду на те, що за підсумками 2012 року за транзит Нафтогаз отримав $3,5 млрд, здача ГТС за тимчасову знижку від штучно явно завищеної ціни є лише прикладом логіки нинішньої влади і в інших сферах: “Після нас хоч потоп”. Понад те, ціна на газ для внутрішніх споживачів не знизиться. Плодами здачі ГТС натомість можуть скористатися наближені до влади бізнес-структури. 23 травня Кабмін затвердив прогнозний баланс надходження й розподілу блакитного палива в Україні на 2013 рік. Імпортувати планують 27,3 млрд м³, із яких Нафтогаз купить у Газпрому 18 млрд м³, Ostchem Дмитра Фірташа — 8 млрд м³. У німецького RWE Supply & Trading планують закупити 1,3 млрд м³: за чутками, на цю нішу вже претендують наближені до “Сім’ї” структури. Прикметно, що у ЗМІ стартувала кампанія мотивації підвищення цін на газ для населення, мовляв, він в Україні дешевший у 14 разів, ніж у Швеції, і навіть трохи — ніж у Росії. У цьому контексті пригадується, як у 2005 році тоді опозиційний Юрій Бойко, критикуючи помаранчевих, заявляв, що Україні слід піднімати ціни на блакитне паливо для споживачів, але водночас максимально довго дешево купувати його в Росії. Нормальна бізнес-логіка трейдера, спрямована на максимізацію маржі, яку готуються привласнити відомі приватні структури.

Зрештою, навіть повне припинення (що насправді не є такою простою річчю) транзиту російського газу через ГТС України стратегічно мало б позитивніші наслідки, аніж здача труби. Адже в разі втрати транзитних потоків російського блакитного палива і диверсифікації джерел постачання газу до України взаємозалежність двох країн, успадкована від часів СРСР, різко зменшиться, і це сприятиме процесу економічної деколонізації України. Натомість у разі передачі ГТС Росії, позиції останньої в Україні, а отже, й загроза втягування в євразійський проект, зростуть. Здача ГТС означатиме крапку в проектах диверсифікації джерел газопостачання, які стануть економічно недоцільними, а відтак і посилення енергетичної залежності від Москви. Українська ГТС складається з кількох магістральних газогонів, ПСГ, розподільчих газопроводів. Тому в крайньому випадку йтися могло б про передачу в оренду або продаж однієї чи двох магістральних ниток, а не всієї системи. Це створювало б країні можливість для маневру в майбутньому: добудови відгалужень, за допомогою яких до України надходило б блакитне паливо з альтернативних джерел, транзиту газу іншого походження (наприклад, каспійського), транспортування в майбутньому газу зі сланцевих родовищ тощо.

Тоді як здача ГТС оптом, не важливо, чи в спільний проект, чи в повну власність, об’єктивно обмежить у перспективі можливості України використовувати її в національних інтересах. Натомість Росія отримає додаткові можливості блокувати диверсифікацію джерел енергопостачання до України. Контроль Газпрому над ГТС — це рух до відновлення єдності “газотранспортної системи Союзу”, чого в Росії не приховують, а відтак і до відновлення “єдиного народногосподарського комплексу” у вигляді Євразійського економічного союзу, а в перспективі й реінкарнації імперії як такої. Владі варто було б зосередитися на альтернативних варіантах перегляду газових угод. Зрештою, нещодавно президент Російського газового товариства Валєрій Язєв визнав, що при “можливості втрати контракту” (газового, що діє з Україною) Газпром у будь-якому разі змушений буде поступитися в ціні, аби не втратити його. Але для цього потрібна така влада в Києві, яка здатна досягати реальних успіхів, а не імітувати їх.

Олександр КРАМАР

Добавить в FacebookДобавить в TwitterДобавить в LivejournalДобавить в Linkedin

Что скажете, Аноним?

Если Вы зарегистрированный пользователь и хотите участвовать в дискуссии — введите
свой логин (email) , пароль  и нажмите .

Если Вы еще не зарегистрировались, зайдите на страницу регистрации.

Код состоит из цифр и латинских букв, изображенных на картинке. Для перезагрузки кода кликните на картинке.

ДАЙДЖЕСТ
НОВОСТИ
АНАЛИТИКА
ПАРТНЁРЫ
pекламные ссылки

miavia estudia

(c) Укррудпром — новости металлургии: цветная металлургия, черная металлургия, металлургия Украины

При цитировании и использовании материалов ссылка на www.ukrrudprom.ua обязательна. Перепечатка, копирование или воспроизведение информации, содержащей ссылку на агентства "Iнтерфакс-Україна", "Українськi Новини" в каком-либо виде строго запрещены

Сделано в miavia estudia.