Tertium non datur?

Здається, Ющенко радше готовий віддати владу йому, ніж Тимошенко. Почали вже казати про Віктора Андрійовича як про “технічного кандидата Януковича”.

Розпад коаліції у вересні минулого року створив унікальну можливість для формування потужної “третьої сили” в українській політиці на базі розчарованого “помаранчевого” електорату, з подальшим залученням прагматично мислячого виборця Сходу й Півдня. Вимушена відставка Яценюка з посади спікера тільки додала йому балів у рейтингах, динаміка яких дозволила думати про вихід до другого туру. Кілька місяців тому на Західній Україні Яценюк “наздогнав” Тимошенко, а за деякими опитуваннями — навіть дещо “перегнав”. Був просто колосальний шанс вийти до другого туру, а там, диви, й перемога: молодість, динамізм, ораторська майстерність проти закостенілого Януковича могли стати суттєвою перевагою.

Однак виявилося, що гострих, емоційних виступів, із тавруванням і влади, і опозиції, — недостатньо. Адже з моменту свого старту Яценюк так і не дав відповіді на базові питання: команда, програма, фінансування. Створення “Фронту змін” відбувалося “згори” за традиційним українським сценарієм, нічого принципово нового. Скажу чесно, мені шкода, так само, як і багатьом моїм колегам і друзям, які сподівалися на справді новий і принциповий підхід молодого політика.

А ще до Яценюка прийшли російські політтехнологи, які остаточно і згубили справу. Їхня реклама українським реаліям не відповідає. Для обізнаного виборця, який користується Інтернетом і переглядає політичні програми, на цих людях стоїть тавро їхньої попередньої роботи з розколу України на виборах 2004 року. Зовнішньополітичні гасла, які вони принесли, взагалі незрозуміло як перепозиціонують Яценюка. Спікер, який підписав “лист трьох” за ПДЧ, чільник МЗС, який здійснював президентський курс на інтеграцію до ЄС, тепер скептично ставиться до цього, натомість виникає якась “Велика Європа” з Росією і Казахстаном.

Як це могло вплинути на його базовий електорат у Західній Україні й у Центрі? Відповідь очевидна. Рейтинги пішли вниз, перспективи виходу до другого туру аналітики розцінюють як утрачені, тим більше, що Ющенко, здається, збирається-таки взяти участь. Тим самим він забиратиме голоси у Яценюка. Бо частина колись дрейфувала від підтримки Ющенка до Яценюка, а тепер це піде у зворотному напрямку. А ще в ніші “третьої сили” Яценюк — не один, з ним конкуруватимуть Литвин і Тігіпко. Отже, вони “відтягуватимуть” на себе від Яценюка прагматично-центристського виборця, а Ющенко — націонал-демократичного.

Але інтрига зберігається. Скільки зрештою голосів набере Арсеній Петрович? Як поведе себе Яценюк перед другим туром? Він може розраховувати на те, аби підтримати когось в обмін на повернення до влади на якійсь високій посаді. Але голоси виборців автоматично не передаються. До того ж, підтримка Януковича у другому турі поставить хрест на його соціальній базі у Західній Україні. А як же з перспективою парламентських виборів його майбутньої партії?

До речі, не один Яценюк не скористався “вікном можливостей”, яке було відчинено через розчарування діючими політиками. Йдеться ще про Анатолія Гриценка. Кажуть, не має грошей через свою принциповість. Але чому він, як і Яценюк, не звернувся до суспільства (з якого, до речі, і сам вийшов), не використав енергії знизу. Рік тому ним було проголошено створення “Громадянської позиції” — і де ж ця організація? І що це за гасло “перший непрохідний”? Знову-таки — шкода, бо порядна людина, не замішана в корупції, — дивина у нашій політиці. І пригадуєте, як він наполіг, щоб у списку НУНС не було горезвісного Івченка? Як сказав колись Яворівський, Гриценко прикрасив би “п’ятірку” будь-якого виборчого списку. Але опитування дають йому 1%. Ну гаразд, буде бодай пристрілка на майбутню парламентську кампанію.

А тепер — про чинного Президента. Він явно неадекватно оцінює свої можливості. Позиціонує себе як патріот — на відміну від, як він каже, “олігархічних, проросійських кланів” (це при тому, що сам після 2004 року потоваришував і перебуває в оточенні олігархів). Частину націонал-демократичного електорату він отримає, але це наразі — 3%, і рейтинг його не зростає. На парламентських виборах його участь і обрана ним ніша — цілком нормально. Але зараз — це розпорошення сил і підігравання Януковичу. Здається, що Ющенко радше готовий віддати владу йому, ніж Тимошенко. Власне, так воно, мабуть, і є. Почали вже казати про нього як про “технічного кандидата Януковича”. Прикро таке чути на адресу героя Майдану.

Опитування свідчать, що, врешті-решт, ми обиратимемо між Януковичем і Тимошенко, і поки що перемагає Янукович. Але його електорат теж почав розповзатися (хоча й меншою мірою, ніж у помаранчевих), адже зовні сильний лідер ПР виявився слабким, передвиборних гасел на посаді прем’єра не виконував, постійно вагався. І вирішили в штабі, що найкраще — це знову мобілізувати свій регіональний електорат на гаслах 2004 року, що розколювали країну. АнтиНАТО — нехай, але заяви про статус російської як другої державної знову його перетворюють на регіонального лідера, а не на потенційного президента всієї країни.

Минулого року ПР уже намагалася знизити значення тодішньої заяви Януковича про визнання Україною Абхазії та Південної Осетії, але зараз він знову порушив цю тему. Для електорату це, звичайно, мало що значить, але є експерти, є закордонні політики. І для чого все доводити до абсурду — тільки щоб показати Москві, що для неї найкращий саме він?

Парадокс у тому, що це допомагає Тимошенко мобілізувати проти нього колишній “помаранчевий” електорат, який у першому турі проголосує за Ющенка, Яценюка, Тягнибока, Гриценка. І навіть не тому, що “за” Тимошенко, а тому, що голосуватиме “проти” Януковича. Лідеру ПР уже нікуди дітися в ході кампанії від проросійського образу. Тимошенко ж позиціонує себе як проєвропейський кандидат. А за вступ до ЄС у нас, між іншим, — понад 50%. Це вам не НАТО...

Користуючись помилками опонентів, Тимошенко змогла повернути лідерство в Західній Україні й закріпилась на другому місці.

Але є речі, які працюють проти неї. І це, зрозуміло, економічна криза. Вона виявилась як манна небесна для опонентів уряду, які розраховували, що криза вб’є рейтинг прем’єра. А тому — що гірше, то краще. Опозиція працює як опозиція, підставляти плече уряду напередодні виборів не збирається, а тут ще й коаліцію розвалюють зсередини. Однак, попри всю критику урядових дій під час кризи, найжахливіші прогнози, якими рясніли українські медіа і про які майже синхронно говорили з Липської і Банкової, не здійснилися. Зараз із табору регіоналів лякають “другою хвилею” кризи. Але в найпотужніших країнах негативна динаміка припинилась, з’явились ознаки пожвавлення. Багато що залежить і від того, чи будуть теплими наші квартири станом на 17 січня і 7 лютого. Хоча й розплачуватися з “Газпромом” доводиться ціною надзвичайних зусиль, тепер є формула ціни на газ, і Росія навряд чи наважиться розпочинати чергову газову війну — занадто багато вона сама втратила минулого року. За цих умов частина виборців може позитивно оцінити діяльність прем’єра — особливо на тлі протидії з боку Ющенка та безвідповідальності Януковича.
Останній вияв такої безвідповідальності — розкрутка силами ПР “справи педофілів”. Зі злом треба жорстко боротися — хто ж заперечуватиме. Але для чого виносити досудові дії на очі не тільки всієї України, а ще й усього світу? Подумали б бодай про імідж країни. Є ж межа, за яку не можна переступати. От я вкотре їду на конференцію розповідати про проблеми молодої української демократії, свого часу доводилося заспокоювати західну громадськість через повернення Януковича на посаду прем’єра, розповідав про перспективи модернізації Партії регіонів. А зараз через цей скандал — пляма на всій Україні. І що ж розповідати? Уже бачу скептичні погляди. Розповідатиму, що життя після президентських виборів не закінчиться, а розпочнеться.

Але боротьба на виборах між двома основними кандидатами буде запеклою (хоча засоби, щоб не перекинути човен, у якому пливуть усі, треба шукати, і думаю, що їх і шукають у командах). Основна проблема для Тимошенко полягає у розпорошеності помаранчевого електорату і боротьбі у першому турі між помаранчевими кандидатами на взаємознищення. Чи прийдуть на другий тур ті помаранчеві виборці, які розчарувалися в Тимошенко, чи мобілізує їх загроза приходу Януковича? Така ж проблема, як ми зазначали вище, стоїть, хоча і меншою мірою, перед Януковичем. Куди піде електорат Симоненка, Богословської? Адже “проти обох” у другому турі, за даними вересневого опитування “Соцису”, мають намір голосувати 17%, а найбільше (23%, тобто майже кожен четвертий!) — у Західній Україні. Ось вам і резерви для перемоги або ж поразки. Виграє той, хто забезпечить вищу явку на своїй електоральній території у другому турі.

Олексій ГАРАНЬ
професор кафедри політології Національного університету “Києво-Могилянська академія”