Театр одного міністра: на яких умовах Угорщина погодилася на перемир'я з Україною

 23 січня МЗС Угорщини заявило, що на електронну пошту посольства в Україні надійшов анонімний лист, написаний українською мовою, що нібито містив погрози смертю міністрові Петеру Сійярто під час його запланованого візиту до Ужгорода. Складно сказати, чи існував цей лист насправді — про нього відомо небагато, і лише з повідомлень угорської пресслужби. Але можна стверджувати, що Будапешт використав його на повну.

Сійярто представили угорській аудиторії як героя, що поїхав практично “на передову” — аж до Ужгорода. Щоби посилити враження, відзняли навіть постановочні кадри про те, як міністра захищали від української загрози озброєні до зубів спецпризначенці (не уточнюючи, що кордон України ці угорські бійці насправді не перетинали).

Та й загалом, візит подекуди складав театральне враження. Але зміст виявився важливіший за форму.

Адже “сценарій вистави” був побудований навколо примирення Угорщини з Україною. Нехай і тимчасового.

 

Для цього міністр Сійярто під час довгих і виснажливих переговорів з українськими співрозмовниками — главою МЗС Дмитром Кулебою і очільником ОПУ Андрієм Єрмаком — наполегливо вимагав від України зробити те, що вона вже зробила. Угорщина також представила українським колегам такий перелік умов для подальшої співпраці, які Київ вважає нескладними.

Дуже схоже, що Будапешт готує ґрунт до перезавантаження відносин з Україною. Причини цього не є секретом: Орбану для домовленостей у ЄС потрібно продемонструвати потепління на українському фронті.

Але чи буде угорсько-українське примирення тривалим? На жаль, навряд. Будапешт показово не припиняє антиукраїнську пропаганду. А серед умов, висунутих Києву, є принаймні одна, яку Будапешт за бажання перетворить на проблемну. Але зараз потепління у відносинах є украй необхідним.

Про домовленості та результати візиту ми розповіли у короткому пояснювальному відео, а також у більш детальній статті “Європейської правди”.

Символи візиту

Українсько-угорські відносини перебувають у кризі ще з 2017 року — відтоді, як Україна ухвалила закон про освіту, який встановив, що освітній процес має здійснюватися виключно українською мовою. Реакція Будапешта тоді виявилася наджорсткою: відтоді українці звикли до словосполучень “угорське вето” та “угорська блокада” стосовно нашого руху до ЄС і НАТО. При цьому на боці угорців був аргумент про те, що Київ провів ці зміни без жодних консультацій з представниками нацменшин. Натомість Україна жалілася на те, що багаторазові спроби знайти компроміс із Будапештом не призвели до успіху.

За цей час, втім, у двосторонніх відносинах було кілька етапів потепління. Під час останнього з них, у 2021 році, Петер Сійярто прибув з візитом до Києва. А напередодні його прильоту посольство Угорщини отримало лист з погрозами пролити “мадярську кров” у разі приїзду міністра.

Цей лист тоді не призвів до жодних змін у програмі візиту, але став одним з ключових повідомлень щодо поїздки в угорських ЗМІ, які поставилися до погроз доволі серйозно. Натомість в Україні та історія викликала радше серію жартів та мемів через кричущі помилки у листі, авторами якого були зазначені “Патріоти Украині” (так в оригіналі).

Підготовка візиту Сійярто у 2023 році викликала відчуття дежавю.

Знову анонімні погрози, про які повідомив угорський уряд, наголосивши, що ставиться до них серйозно, але не змінюватиме плани.

Але напередодні візиту Петер Сійярто в окремому facebook-пості пояснив, чому він, попри загрозу, поїде до Ужгорода. Терористичну загрозу, за його словами, вдалося мінімізувати за допомогою молитви.

“Дякую всім за добрі, небайдужі та турботливі повідомлення щодо погроз. Втім, причин для хвилювання немає, адже отець Келемен надіслав мені смс-повідомлення про те, що всі монахи бенедиктинського монастиря в Дьйорі моляться за мене, тож проблем не виникне”.

Втім, на додаток до молитов Сійярто повіз до кордону з Україною підрозділ спецпризначенців, але про це згодом.

Адже публічна гра угорського міністра зі своїм електоратом має набагато менше значення, аніж публічні дії в Україні.

А візит Сійярто почався справді непересічно: перед переговорами він у супроводі українських співрозмовників, Дмитра Кулеби та Андрія Єрмака, відвідав ужгородський цвинтар “Кальварія”, де віддав шану захисникам України, що боролися проти російської навали. З боку Сійярто, який є основним комунікатором Угорщини у діалозі з РФ, така показова шана для героїв, що вбивали росіян, є неабияким кроком.

Ще одним символом візиту стало показове, підкреслено публічне прагнення угорського міністра досягти на цій зустрічі результату. Для цього Петер Сійярто провів понад шість годин на переговорах з українською делегацією, хоча такі тривалі перемовини не в його стилі. (Може виникнути питання про те, який сенс вести настільки тривалий діалог на рівні міністрів, замість того, щоб віддати обговорення деталей на робочий рівень.)

При цьому і перед початком, і під час, і після завершення візиту угорський міністр, його соцмережі та пресслужба МЗС повторювали: в Угорщини є лише одна вимога до України. Мовляв, достатньо вирішити її — і суперечності зняті. Утім, ця вимога має кілька складових — прийнятні та неприйнятні.

Почнемо з поганого.

Привид Ківалова-Колесніченка

“Ми просимо повернути Угорщині ті права, які у нашої меншини були до 2015 року, ми не просимо нічого більше”.

Це — заява Петера Сійярто, яку він повторював неодноразово протягом візиту до Ужгорода, і на закритій, і на відкритій частинах. Але виникає питання: що це означає на практиці? По суті, шість годин переговорів були присвячені саме тому, щоб “розшифрувати” тезу про відновлення прав угорців.

Після переговорів міністр Кулеба був доволі оптимістичний.

Позиція Києва: у новому меншинному законодавстві, що увалене у грудні 2023 року, ми вже повернули угорській меншині всі або практично всі права, що вона мала. Тож тепер Києву треба опікуватися не так виконанням, як роз’ясненням для угорської сторони того, як працюватиме нове українське законодавство.

“Питання повернення прав національним меншинам щодо освіти та використання національної мови в Україні принципово вирішене... Ми повернули ситуацію в сфері освіти до того, що було до 2017 року. Петер озвучив те, що потребує або роз’яснення, або додаткового вирішення на рівні підзаконних актів”, — заявив Кулеба на пресконференції, виключивши тим самим внесення змін до законів.

Принаймні, станом на зараз.

Зверніть увагу на відмінність: Кулеба каже про 2017 рік, а Сійярто — про 2015.

Угорська сторона не пояснює, чому обрала саме таку дату, але сумнівів тут не може бути.

Єдина подія у сфері меншинного законодавства, що датована 2015 роком, стосується скандального закону “Про засади державної мовної політики” часів Януковича, що гарантував непропорційно високі права мовам меншин. Цей документ, що має неформальну назву “закон Ківалова-Колесниченка”, найбільш відомий через свою проросійську спрямованість, однак насправді його співавтором був також колишній нардеп від угорської меншини Михайло Товт.

Цей закон був декларативний і не запрацював на практиці. А у 2015 році розпочався процес його скасування у Конституційному суді.

Утім, треба наголосити: на щастя, від Угорщини не звучить вимоги про відновлення цього закону. У вимогах Будапешта є лише один пункт, що походить з нього, і саме він потенційно може викликати проблеми.

Натомість переважна більшість “вимог” Угорщини насправді вже виконані Україною.

11 вимог Сійярто

Угорська делегація приїхала до Києва не лише з абстрактною вимогою про 2015 рік, але також привезла до Києва перелік вимог.

“Ми попросили угорську сторону надати нам вичерпний перелік запитань щодо захисту прав нацменшин. Ми цей перелік отримали і домовилися, що під егідою двох міністерств закордонних справ ми зберемо спеціальну комісію, у якої є проста задача: через 10 днів вона має представити на розгляд урядів своє бачення, що і як потребує вирішення, а що вже урегульовано”, — заявив Кулеба.

Сійярто підтвердив це бачення.

“Як і сказав Дмитро, ми в 11 пунктах сформулювали угорські прохання... Ми доручили комісії домовитися якомога швидше і розробити пропозиції”, — заявив він.

Точний перелік “прохань” угорської сторони наразі не оприлюднюється, але ключові пункти з нього назвав на пресконференції сам Сійярто. За його словами, йдеться про “повернення”:

• статусу національної школи (з навчанням угорською мовою);

• можливості складати іспити (ЗНО/НМТ) угорською мовою;

• можливості отримувати вищу освіту угорською;

• права використання угорської в галузі культури;

• використання угорської в галузі “суспільного життя”.

Був також ще один пункт, який не прозвучав у сурдоперекладі на пресконференції, але Сійярто наголосив на ньому у фейсбук-пості:

• використання угорської у самоврядуванні.

Треба звернути увагу на оптимізм щодо строків вирішення цих проблем. Якщо Київ і Будапешт домовилися досягти спільного бачення за 10 днів, то це означає, що обидві сторони не вважають складними ці 11 “прохань”, чи то вимог.

І справді, перші 4 з 6 пунктів з названих угорським міністром насправді вже втілені Україною.

Зокрема, ухвалений у грудні закон відновлює право на використання угорської в середній освіті і встановлює лише чотири обов’язкових предмети українською (українська мова і література, історії України, захист України). Решта — лише за бажанням батьків та адміністрації школи. А те, що батьки-угорці нерідко самі хочуть навчати дітей українською — не питання законодавчого врегулювання.

Право учнів складати іспити мовами меншин віднедавна вже повернули, тому друге “прохання” Сійярто вже втілене.

Право отримати освіту угорською в Україні нікуди і не зникало — Угорський університет у Берегові успішно функціонує. Можливо, потрібне додаткове врегулювання на рівні актів Міносвіти, але це не потребує голосування у ВР і навряд чи стане проблемою.

І тим більше немає жодних перепон для використання угорської в культурному житті.

Наразі неясно, як саме деталізована у списку Сійярто теза про використання угорської “у суспільному житті”. Але найбільш проблемним видається пункт про угорську мову в самоврядуванні/органах влади. Ця позиція має найбільше шансів викликати проблеми і потребу вирішувати їх на найвищому рівні.

Тобто на зустрічі лідерів — Віктора Орбана і Володимира Зеленського.

Навіщо це Орбану і що буде далі

Багато хто звернув увагу, що зустріч в Ужгороді відбувалася у доволі незвичному форматі. З угорської сторони делегацію очолював Петер Сійярто (на зустрічі у вузькому колі поруч з ним був також його заступник Левенте Мадяр — головний відповідальний за Україну в уряді), а від України було двоє співкерівників делегації, міністр Дмитро Кулеба та голова ОПУ Андрій Єрмак.

І попри те, що в українському фейсбуці це викликало переважно обурення, для закордонних партнерів, у тому числі для угорців, такий формат є комфортним.

Адже в Ужгороді обговорювалося не лише питання втілення меншинного законодавства, а й перспектива зустрічі Орбана з Зеленським, проведення якої Київ публічно прагне вже кілька років поспіль. Тож на підсумковій пресконференції Кулеба відповідав на питання щодо двосторонніх відносин, а Єрмак брав слово, коли йшлося про цю зустріч, а також про питання війни з РФ і так званої “формули миру” Зеленського.

Залишимо осторонь питання того, що заважало дати Кулебі повноваження самостійно вести переговори з усіх питань (Орбан не мав проблем доручити все це міністрові Сійярто).

Набагато важливішим є те, що переговори про зустріч лідерів нарешті почалися. Протягом кількох останніх років Угорщина цього старанно уникала, а тепер крига скресла. І хоча всі утримуються від точних прогнозів щодо дати такої зустрічі, та виходячи з заяв міністрів — схоже, що їхньою передумовою є успіх у роботі двосторонньої комісії, про яку йшлося вище.

Тобто щойно буде згода на робочому рівні — можна буде домовлятися і про зустріч лідерів, які зможуть урочисто оголосити про подолання проблем. Або принаймні їхньої значної частини.

Треба наголосити, що така зміна підходів Угорщини не стала несподіваною, “ЄвроПравда” вже розповідала про те, що Віктор Орбан опинився під дуже серйозним тиском своїх друзів у ЄС з вимогою переглянути вороже ставлення до України. Річ у тім, що угорська партія влади “Фідес”, яку кілька років тому вигнали з сім’ї Європейської народної партії, тепер прагне вступити до групи Європейських консерваторів, де зібралося чимало партнерів та друзів Орбана — італійська прем’єрка Джорджія Мелоні та її партія “Брати Італії”, польська “Право і справедливість” тощо.

Однак консерватори висунули ультиматум: членство в їхній групі є неприйнятним, доки Орбан веде відкрито антиукраїнську політику (детальніше — у статті “Угорщина може зарити сокиру війни?”).

Саме тому в Будапешті і з’явилося прагнення саме зараз зробити кроки, які дозволять Орбану йти на вибори Європарламенту (активна кампанія стартує з початку лютого) разом із консерваторами.

І це дає додаткові сподівання на те, що навіть зі спірних питань вдасться дійти компромісу.

Не зарити, але “прикопати”

Утім, треба бути реалістами: про повне примирення з Орбаном і його командою не йдеться.

А “сокиру політичної війни” вдасться радше не зарити, а “прикопати”. Бо шанси, що одного дня відносини знову загостряться, на жаль, дуже високі.

Про це свідчить і те, що угорська сторона свідомо закладає у свої вимоги також “консерви”, які є гарантовано неприйнятними для Києва та які можна буде використати згодом, на кшталт прихованих посилань на норми закону “Ківалова-Колесніченка”.

І те, що Угорщина навіть за найоптимістичнішого сценарію не планує відмовлятися від своєї позиції щодо війни РФ проти України. А це — позиція, що ґрунтується на пропаганді Кремля, про потребу негайних переговорів та про непостачання зброї в Україну. “Ми не будемо постачати зброю, так, як і не робили цього до цього часу”, — наголосив на пресконференції Петер Сійярто.

Тож доки Будапешт не переконається у тому, що Росія незворотно програє — він не змінить позицію щодо питань, пов’язаних з війною.

Утім, навіть тимчасове перемир’я у відносинах з Угорщиною конче потрібне Україні. Так, на тлі нинішнього діалогу двох столиць додатково зростає шанс на успіх саміту ЄС 1 лютого, де буде розглядатися питання довгострокового фінансування України. А також зростає впевненість у тому, що Угорщина не заблокує формальний початок переговорів про членство України в ЄС, який має відбутися навесні. Та й період головування Угорщини у Раді ЄС (друга половина 2024 року) ми зможемо пройти простіше.

Але згодом цілком можливе нове загострення. Так, як сталося у 2022 році, коли угорський лідер перед виборами вирішив “призначити” Україну публічним ворогом своєї країни, розкрутивши тим самим спіраль ворожості та конфлікту.

І тут треба пам’ятати, що для чинної угорської влади піар справді багато значить. А чесність і у публічній комунікації, і у відносинах з партнерами має набагато менше значення.

До речі, щойно Петер Сійярто повернувся до Угорщини з України, він відразу згадав про міфічні “погрози” на свою адресу та показав угорському суспільству свою охорону. “Команда Антитерористичного центру піклувалася про мене, дуже дякую!”, — написав він, запостивши своє фото поруч з командою бійців у повному спорядженні.

Але є один нюанс. До України озброєні угорські спецпризначенці не могли потрапити. Тож вони сиділи в Угорщині і чекали на повернення міністра суто заради фото з ним. Щоби показати рівень загрози, яку він подолав.

Щоправда, угорському суспільству про цю деталь вирішили не повідомляти.

Сергій СИДОРЕНКО, редактор “Європейської правди”