Справжній Янукович

І цьому є принаймні п’ять пояснень. А Захід, втомившись від України, легко купився на риторику Януковича.

Візит цього тижня в Україну президента Дмітрія Медвєдєва — це продовження щотижневих зустрічей між російською владою та новими лідерами в Києві на рівні президентів або прем’єр-міністрів. Вони відбуваються з того часу, як в лютому Віктора Януковича обрали президентом України. Схоже, низка зустрічей на високому рівні не підтвердила початкових намірів України проводити збалансовану між Росією й Заходом зовнішню політику.

Після кількох років політичних криз і нестабільності в Україні Захід прийняв Януковича, прагнучи вірити його обіцянкам про стабільність і реформи. Втома від України поступилася місцем сприйняттю бажаного за дійсне.

Проте менш ніж за 100 днів західні уряди й такі міжнародні організації, як НАТО і Європейський Союз, повинні чітко зрозуміти, що ні стабільність, ні реформи на Україну не чекають і цьому є п’ять пояснень:

1. Надія на те, що українські олігархи, які фінансували передвиборчу кампанію Януковича, тепер прагнуть легітимності, переродилися як бізнесмени й хочуть очиститися, — міф. Бізнес і політика були міцно пов’язані під час президентства Віктора Ющенка — попри його обіцянки, дані в 2004 році величезному натовпу Помаранчевої революції, а після обрання Януковича пуповина між олігархами й державою тільки зміцніла. Олігархи становлять небезпечну загрозу молодій і вразливій демократії України, як помітно з дедалі частіших протестів журналістів, над якими нависає повернення цензури в ЗМІ, що належать олігархам. Вільні та конкурентні ЗМІ були найважливішою частиною спадщини, яка ще залишалася від демократичного прориву в Україні шість років тому.

2. Захід і Янукович по-різному розуміють стабільність. Захід вважає стабільність прагненням зменшити політичний конфлікт шляхом національного єднання і політики на основі консенсусу, а Янукович визначає стабільність як монополізацію політичної та економічної влади. Покірна преса, громадянське суспільство суто в теорії та лояльна політична опозиція — ось стабільність для нинішніх лідерів України.

3. Газове лобі повернуло свої впливові позиції в уряді. У 2004—2008 роках, коли діяла тіньова газова компанія-посередник “РосУкрЕнерго”, газове лобі заробило мільярди доларів. Корупція в енергетичному секторі знизила довіру громадськості до державних владних інституцій й підірвала демократію в країні. Політики, заплямовані корупцією, мають невелику легітимність в очах громадськості.

4. Адміністрація Януковича намагається перетворити національний консенсус стосовно української та європейської ідентичності, який підтримували три попередні президенти після здобуття незалежності, на щось типу євразійства, яке розвинулося в Росії за останнє десятиліття правління Владіміра Путіна. Таке радикальне переписування української ідентичності може призвести до різкої реакції — особливо з боку проєвропейських молодих українців, які ніколи не бачили Радянського Союзу.

Копіюючи Росію, українська влада намагається реабілітувати Сталіна та применшити його злочини проти людства. Олії в полум’я Янукович підлив, де-факто заперечивши голод 1933 року під час виступу перед Радою Європи в Страсбурзі. Це сталося того самого дня, коли Україна ратифікувала угоду про подовження оренди для Чорноморського флоту Росії в Севастополі. Уявіть собі ізраїльського лідера, який заперечує Голокост, — і зрозумієте реакцію патріотичних українців.

5. Уряд прем’єр-міністра Миколи Азарова не має намірів проводити в Україні болісні, але вкрай потрібні реформи. Це зібрання колишніх бюрократів із корумпованої та неорадянської ери колишнього президента Леоніда Кучми, що швидко зведуть нанівець економічні реформи, які підтримує МВФ.

За три місяці, що минули після інавгурації Януковича, Кремль намагався укласти з новою українською владою якомога більше угод. Нова оренда для Чорноморського флоту й пропозиція дозволити “Газпрому” поглинути українську державну енергетичну компанію-монополіста “Нафтогаз” — це лише верхівка списку запланованих у Кремлі захоплень, як стає зрозуміло з останніх подій.

Зайнятість Заходу іншими пріоритетами у світі підштовхує Росію випробовувати межі національної та міжнародної терпимості. Росія знає, що саме їй потрібно від України, а от Захід, схоже, не розробив чіткої стратегії партнерства з Україною.

Державу з 46-мільйонним населенням в самому серці Європи лишили боронитися наодинці. Помаранчева революція була величезною втраченою можливістю як для українців, так і для Заходу, щоб розширити демократію та ринки до східного краю Європи. Усе свідчить про те, що Росія намагається не втратити наступну можливість в Україні.

Едвард ЧОУ

Перевод — ИноСМИ