Система вищої освіти: перезавантаження

То впроваджує незалежне тестування, то дванадцять класів у школі. А у відповідному проекті закону змін до Закону України “Про вищу освіту” ми знаходимо ще декілька новинок.

Наприклад, планується вилучити зі структури вищої освіти освітньо-кваліфікаційний рівень “спеціаліст” і перейти на дворівневий структуру — бакалавр-магістр. Також є пропозиції впровадити освітньо-науковий рівень “доктор філософії” (кандидат наук) та вчене звання ад’юнкта (старший науковий співробітник), перейменувати технікуми на коледжі, змінити термін навчання магістрів на основі бакалаврату з одного на півтора-два роки.

Варто нагадати, що згідно діючому закону “Про вищу освіту” від 17 січня 2002 року існують наступні освітньо-кваліфікаційні рівні вищої освіти як бакалавр, спеціаліст та магістр. Бакалавр — рівень вищої освіти людини, яка здобуває базову вищу освіту, а також фундаментальні і спеціальні уміння. Спеціаліст — рівень освіти особи, яка здобула повну вищу освіту і має право посідати перші посади “у певному виді економічної діяльності”. Магістр — людина, яка здобула повну вищу освіту. Цей рівень дозволяє посідати не тільки найвищі посади у компаніях, а й вести наукову діяльність. Наразі все має змінитися. Наприклад, бакалаври також зможуть бути тор-менеджерами. А їх підготовкою зможуть займатися не тільки вузи, а й коледжі.

Такий стрімкий перехід на дворівневу систему вищої освіти обумовлений тим, що за Болонською декларацією у 2010 році вища освіта України має бути повністю адаптованою до вимог та принципів Болонського процесу.

Усі ці зміни на перший погляд видаються потрібним і правильним, адже, наприклад, через існування у вузах такого освітньо-кваліфікаційного рівня як “спеціаліст”, бакалавр зараз вважається неповноцінним випускником, тож і має йти вчитися на магістра. Адже бакалавр, у помилковому уявленні українців, — це неповна вища освіта, а українці не звикли бути неповними.
Проте деякі вузи вже кілька років не передбачають кваліфікації спеціаліст, а тільки магістр. Відтак багато бакалаврів “штурмують” магістратуру. Через це в країні щороку поповнюються ряди магістрів, при цьому якість такої “магістратури” залишає бажати кращого. Про недолугість цієї “системи” давно говорять і викладачі, і студенти, і Міністерство освіти і науки.

Будемо відвертими, рівень знань випускника-магістра закордоном значно вищий за рівень нашого магістра, адже замість одного чи двох років там магістри вчаться три-чотири. За словами провідного наукового співробітника ІСЕМВ НАН України та доцента кафедри міжнародної економіки та бізнесу Національного Авіаційного Університету Олени Борзенко, і Україна мала б таким чином реформувати власну систему освіти. “Це більш правильно ніж було, але не потрібно забувати, що наближення до болонського процесу в Україні буде тривати ще не менше десяти років, — говорить експерт. — Рівень магістерського диплому за кордоном прирівнюється до роботи нашого кандидата наук, а рівень наших магістрів значно нижчий. Те що бакалавр стане повноцінною освітою — це добре, але науковий рівень наших бакалаврів також нижче за роботи бакалаврів Італії, Франції тощо. Звичайно з часом планка буде підвищуватись, але те що тепер залишиться тільки бакалавр і магістр — це правильний крок вперед”.

Серед позитивних моментів, які мають статися при відмові від спеціаліста слід також зазначити те, що багатьом студентам, які провчившись чотири роки і не маючи наміру продовжувати навчання, можна буде зітхнути з полегшенням адже тепер вони матимуть диплом про повну вищу освіту.

Є і інша сторона реформи. Цікаво, де будуть працювати всі ці випускники-бакалаври, і що робити тим, хто вже має диплом спеціаліста?

“Як відомо, зараз в нашому законодавстві бакалавр є неповноцінним випускником і всі випускники-бакалаври мають іти далі вчитися на магістра чи спеціаліста, — говорить директор департаменту вищої освіти Міністерства освіти і науки України Ярослав Болюбаш. — Тому нова реформа передбачає вилучення з системи спеціаліста, а диплом бакалавра стане дипломом про повну вищу освіту. Звичайно, потрібен час, аби знайти в економіці країни місце бакалавру. А всі ті, хто випустився і має диплом спеціаліста зможуть обміняти його на диплом магістра”. Виявляється, все так просто — в один день вчорашні спеціалісти можуть перетворитися на магістрів...

До того ж не для не кого не секрет, що в Україні вузів занадто багато — у жодній європейській країні такої кількості університетів не має. На думку Ярослава Болюбаша треба їх число значно скорочувати. “Наприклад, в Іспанії 42 мільйона населення і 50 вищих навчальних закладів. А у нас 350 університетів, інститутів і академій і з них 236 — державних! Хоча для нашої країни достатньо було б сотні” Саме тому в планах Міністерства освіти України до 2013 року скоротити кількість вищих навчальних закладів на 33%. Тоді і магістрів, і бакалаврів стане менше, а відтак — їх легше буде працевлаштувати.

Але виключення “спеціалістів” — це лише одна з реформ. Можновладці перш за все прагнуть оновити Національну академію наук, яка вже багато років не живе, а животіє. Сучасна українська наука тримається на ентузіазмі тих, в кого питання грошей не є пріоритетним, кого більше цікавлять наукові відкриття, аніж зелені банкноти. За словами почесного президента Національного університету “Києво-Могилянська академія” В’ячеслава Брюховецького, Академія наук — зайва ланка. “Все йде до того, що наука буде творитися в університетах”, — говорить він. Нова реформа прагне перетворити вузи на осередки освіти і науки, наполягаючи на тому, що наука має творитися саме в їх стінах. “Доцент і професор — це ті люди, які мають фундаментально займатися наукою” — коментує пан Болюбаш.

Таким чином виходить, що на кожній кафедрі де працюють приблизно п’ять-шість викладачів, повинна фонтанувати наукова діяльність. А хто ж тоді лекції буде читати студентам? Реформувати треба сам підхід до наукової діяльності, до кафедри, до навчального процесу тощо. Щоб займатися наукою професор чи доцент має читати три лекції на тиждень, а не десять. Все це потрібно враховувати, змінювати та приводити до ладу. І не одна реформа ще буде потрібна нашій системі, та й у цей, новий закон буде внесено безліч поправок. Головне, щоб кожен крок вперед не був причиною десяти кроків назад.

Наразі доречними є слова Ярослава Болюбаша: “У кожній державі є своя напрацьована система освіти, свої традиції. Тож наше завдання — це зберегти традиції, оновивши їх, внести деякі зміни”. Нам страшенно хочеться “як у них”, при цьому все хороше що є в нас відходить на другий план. “Це не новий підхід до реорганізації академії наук, — говорить провідний науковий співробітник ІСЕМВ НАН України Олена Борзенко, — в багатьох країнах вже давно працюють науково-дослідницькі інститути при університетах. Але, я вважаю, що традиції слов’янської наукової діяльності потребують такого інституту як Академія наук. Ось, наприклад в деяких азіатських країнах, зокрема в Киргизії, Академію наук перевели в статус громадської організації, але це примушує науковців самим знаходити кошти на науку. На мою думку про це все таки має піклуватися держава”.

Чи принесе нова реформа якісь дивіденди студентам з’ясується з часом. До того ж Верховна Рада поки що не голосувала за відповідний законопроект з доповненнями да закону “Про вищу освіту”. Але головне, щоб все запрацювало так як було задумано в головах творців закону, а не так як у нас вміють, і щоб всі ці реформи не стали ще однією кісткою в горлі всіх причетних до освітньо-наукової галузі.

Олександра СЛЬОЗКО