Сигнал незгоди

З бляшанки, мідного дроту і дрібних деталей за кілька доларів можна без проблем виготовити саморобну спрямовану антену. Мобільний телефон з такою антеною здатен ловити сигнал з вишки за десятки кілометрів від звичної зони досяжності, яка становить близько 5 км або 3 миль. Автор онлайн-підручника зі збору таких пристроїв Грегорі Рем називає саморобні антени “класними, як інший бік подушки у спекотну ніч”. Однак останнім часом вони зарекомендували себе ще краще.

Як стверджує Джефф Мосс, консультант з питань комунікацій Міністерства внутрішньої безпеки США, нещодавно пристрої стали дуже в нагоді групам революціонерів в Єгипті, Лівії та інших країнах. Щоб обходити блокування урядом доступу до інтернету та мереж мобільного зв’язку, винахідливі дисиденти, за допомогою своїх саморобних антен, під’єднували комп’ютери і телефони до більш “правильного” обладнання для передачі даних в сусідніх країнах.

Мосс стверджує, що пристрої, що передають таким чином інформацію під носом у репресивних режимів, ширяться як вогонь сухою травою серед демократично налаштованих груп. Наприклад, після того, як влада в Єгипті вимкнула інтернет в січні, деякі активісти привозили ноутбуки в такі місця, як Площа Тахрір в Каїрі, де збирали відео демонстрантів та інші електронні повідомлення через безпровідний зв'язок, який діє на коротких відстанях, а тоді транслювали матеріал в зовнішній світ через підсилюючі антени.

За словами Боббі Соріано, інструктора філіппінського відділу британської організації TacticalTech, яка навчає дисидентів п’яти країн комунікаційних технологій, такі антени можуть навіть заплутати урядових шпигунів і звести нанівець всі їх спроби перервати зв'язок. Спрямовані антени, на відміну від неспрямованих, передають інформацію сконцентрованим пучком. Це ускладнює шпигунам пошук сигналу.

Доступ обмежено?

Обдурити владу можна також переносними FM-станціями. Один фахівець з телерадіомовлення допомагає розробляти чимало таких переносних радіостанцій для протестувальників, що виступають проти влади, у своїй рідній країні на арабському півострові. Хоча радіус дії цих станцій обмежується кількома кілометрами, цього досить, аби лідери протесту змогли скоординувати дії своїх послідовників. Оператори таких станцій відбирають текстові повідомлення, оголошуючи в ефір найважливіші.

Традиційний радіозв’язок, на жаль, не здатний передавати відео чи веб-сторінки. Але нью-йоркська група Access намагається вирішити й цю проблему. Щоб допомогти демократичним рухам на Близькому Сході та в Північній Африці вийти в інтернет, Access обладнує учасників мережі радіозв’язку цивільного діапазону спеціальними модемами, що конвертують цифрову інформацію в аналоговий радіосигнал, який може сприймати устаткування протестувальників. Згодом такі сигнали передаються від радіостанції до радіостанції, доки не дістануться до учасника мережі в регіоні, де працює інтернет. Модем останнього перетворює аналоговий радіосигнал в цифровий, а тоді пересилається електронною поштою або викладається в інтернеті.

За допомогою супутникового зв’язку теж можна вийти в мережу, хоча цей спосіб не з дешевих. Однак переважно влада не може блокувати супутниковий зв'язок, який забезпечує іноземна компанія або країна. Єдине, що вона може робити — намагатися виявити діюче супутникове з’єднання за допомогою пристроїв для виявлення випромінювання, схожі на ті, що начебто застосовуються в Британії для виявлення неліцензійного телебачення. В результаті починаються ігри в кішки-мишки між владою і протестувальниками, що користуються супутниковим зв’язком. Компанія TacticalTech, наприклад, провела тренінги для дисидентів у п’яти країнах, як підключати супутникові тарілки до комп’ютерів і таким чином виходили в інтернет. Деяким користувачам компанія радить заходити в мережу тільки на короткі проміжки часу і бажано з рухомого транспорту.

Також ці тарілки можна налаштувати так, щоб створювати доступ до інтернету на великих відстанях без використання супутників. Ягель Бен-Девід, інженер-електротехнік з Університету Каліфорнії в місті Берклі, розробив секретні канали передачі даних в інтернет, які не обмежуються кордонами однієї країни. Ці канали створюються шляхом додавання стандартизованих USB пристроїв до домашніх Wi-Fi мереж. За допомогою таких пристроїв дві правильно спрямовані супутникові тарілки навіть на відстані 100 км одна від одної забезпечать канал зв’язку достатньої продуктивності, щоб транслювати високоякісне цифрове відео. Крім того, сигнальний пучок такої системи настільки сфокусований, що його дуже важко виявити за допомогою обладнання, розташованого за кількадесят метрів.

Винахідливість в протистоянні атакам хакерів доходить навіть до переробки зовні невинної домашньої техніки. Кеннет Джірз, американський аналітик військово-морської розвідки, який працює у Центрі оборони НАТО від кібернетичних атак в естонському Таллінні, розповів про цікаву мікрохвильовку. В ній можна готувати їжу, але мікрохвилі (по суті короткі радіохвилі) модулюються так, щоб зашифровувати інформацію, як у звичайному радіоприймачі. От і відбувся повний природний цикл: від війни до дому, і знову до війни — всього за шість десятиліть. Адже в основі першої мікрохвильової печі був магнетрон з військового радара.

The Economist