СКМ: десять років експансії

За десять років існування корпорація Ріната Ахметова System Capital Management показала, що немає такої галузі, у якій би ця бізнес-імперія не мала шансів захопити значну частку ринку.

Ліга галузевих чемпіонів

У листопаді СКМ відзначала десятирічний ювілей, на якому її менеджери розповідали про підсумки своєї роботи. Гендиректор компанії Олег Попов флегматичним тоном наголосив, що СКМ — це, перш за все, професійний стратегічний інвестор для багатьох підприємств України і світу.

Вочевидь, таким чином він сподівався пом'якшити імідж великого лобіста і збирача ресурсів, який міцно закріпився у суспільній свідомості за СКМ.

Кожен з керівників галузевих дивізіонів компанії вважав за обов'язок зазначити, що його дітище стало або прагне стати національним чемпіоном у своїй галузі. Напевно, так виглядає корпоративна іміджева установка.

Компанія намагається “задавити авторитетом”, мовляв, частка групи СКМ у ВВП України сягає 7%, а її консолідована виручка — 8,1 трильйона доларів.

Одним з найважливіших показників СКМ називає зростання у її бізнесі частки енергетики: за останні шість років вона зросла з 12% до 19%. На початку ж діяльності групи її потенціал ґрунтувався на металургії. Бізнес групи диверсифікується, однак її самопочуття досі колосально залежить від стану світових ринків металу.

Втім, найбільш проблемними аналітики вважають не металургію та енергетику, а інші галузі. “Більш ризикованими для СКМ є медіа, АПК, машинобудування, нерухомість та рітейл”, — каже аналітик Concorde Capital Андрій Герус.

Залізний фенікс

Металургійний дивізіон компанії представлено холдингом Metinvest, і його основним рушієм залишається видобуток залізорудної сировини. Саме ця продукція з найменшою доданою вартістю забезпечує групі основні надходження коштів, і на цьому фронті в Ахметова за останні роки небагато блискучих перемог.

Для переробки руди на прокат в Ахметова до 2010 року не вистачало потужностей. Комбінат “Азовсталь”, Єнакієвський метзавод та Харцизький трубний завод могли переробити тільки невелику частину руди, яку видобуває група.

Саме завдяки контролю над сировиною Metinvest намагався “тримати за горло” решту українських меткомбінатів, поки вони належали невеликим фінансово-промисловим групам, і сподівався, зрештою, купити ці потужності.

Проте з початком кризи, коли настала пора продавати збиткові заводи, Ахметов програв у війні за підприємства групи “Індустріальний союз Донбасу” та за комбінат “Запоріжсталь” російським інвесторам, які, як очікувалося, мали створити в Україні конкуренцію “метінвестівській” сировині.

Ахметову заледве вдалося отримати контроль над ММК імені Ілліча, який значно розширює асортимент металевої продукції Metinvest, роблячи його більш конкурентоспроможним на світових ринках. Окрім нього, до складу групи 2009 року увійшли Макіївський меткомбінат та болгарська Promet Steel.

Цікавою є форма власності ММК. Його не влили до вертикально-інтегрованого металургійного холдингу Ахметова, а створили окрему, меншу, але ще тіснішу вертикально-інтегровану структуру з повним циклом виробництва.

До складу групи “Ілліч-Сталь”, крім ММК, увійдуть Харцизький трубний завод, Інгулецький ГЗК, Авдіївський коксохімзавод та “Краснодонвугілля”. Відтак у “Ілліча” з'являться гарантовані постачальники руди і коксу, а також можливість переробляти свої напівфабрикати у труби.

“Це просто спосіб відобразити вартість пакета колишнього власника комбінату Володимира Бойка. У нього був вибір: або бути акціонером 2-3% усього холдингу, або 25% “міні-холдингу”. Очевидно, останній варіант комфортніший і зрозуміліший для нього”, — пояснює Герус.

Аналітик BG Capital Євген Дубогриз уточнює, що Metinvest фактично купив 94% капіталу ММК, а також 75% інших активів групи “Ілліч-Сталь” всього за 377 мільйонів доларів. При цьому ММК імені Ілліча сам по собі міг бути проданий стратегічному інвесторові не менш ніж за 2 мільярди доларів.

“Сумнівно, щоб менеджмент ММК пішов на угоду, в ході якої скоротив свою частку у капіталі підприємства з 90% до 6%, не отримавши натомість нічого. У той же час, 25% у субхолдингу, підприємства якого перебувають у єдиному ланцюжку, виглядає достатньою компенсацією за втрату контролю над ММК”, — каже експерт.

Певний поступ є і в розширенні частки Metinvest на світовому ринку видобутку коксівного вугілля. У 2009 році група купила американську United Coal Company — одного з лідерів у світовому виробництві цієї сировини.

На той час чимало аналітиків писали, що Ахметову просто віддали непотрібний нікому актив. Однак тепер експерти, схоже, схиляються до протилежної думки.

“Це дуже важлива фірма для Metinvest. Вона працює на стратегію компанії — вертикальну інтеграцію. В Україні дефіцит коксівного вугілля, і навряд чи він зникне. Відтак раціональним є контроль над активами за кордоном і розвиток транспортної інфраструктури”, — пояснює Герус.

Отже, металургія, і особливо монополія на залізорудну сировину, продовжують залишатися потужною базою групи СКМ для експансії в інші галузі економіки.

Енергетиці тісно в Україні

Шалене зростання частки енергетики за останні роки обумовлене не лише розвитком діючих виробництв, сконцентрованих до 2004 року, але й активним накопиченням нових потужностей, частки яких на ринку автоматично додавалися до часток “Дтек”.

Так, 2004 року компанія, яка на той момент складалася, перш за все, з виробника електроенергії “Східенерго”, шахти “Комсомолець Донбасу” та трейдера “Сервіс-інвест”, долучила до себе об'єднання “Павлоградвугілля”. В результаті, за словами куратора “Дтек” від СКМ Сергія Коровіна, ця структура видобуває майже чверть усього енергетичного вугілля в Україні.

У 2007 році “Дтек” сконцентрувала 47,55% “Дніпроенерго”, частку якої у виробництві струму завжди враховує у своїй статистиці, хоча досі не володіє її контрольним пакетом. А 2010 року “Дтек” купила по 24,9% “Західенерго” та “Київенерго”.

Майже усі ці надбання супроводжувалися якщо не гучними рейдерськими скандалами, то, щонайменше, отриманням попереднього тіньового контролю над менеджментом підприємств. Діючі потужності “Дтек” теж активно розвивала.

“За п'ять років виробництво струму на “Східенерго” зросло на 24%, видобуток вугілля — на 25%, на 60% розширився ринок енергопостачальних компаній, передусім “Сервіс-інвест”, яка перебрала частину клієнтів від “Дніпрообленерго” та “Донецькобленерго” і збільшила обсяги постачання електрики на 77%”, — деталізує аналітик ІК BG Capital Олександр Паращій.

За його словами, ще одним фактором зростання частки енергетики у продажах СКМ було швидше зростання цін на енергоресурси порівняно з цінами на метал.

Після отримання повного контролю над перерахованими генеруючими компаніями внаслідок приватизації їх держпакетів, “Дтек” уже більше не зможе нарощувати потужності у цій галузі: забороняє антимонопольне законодавство.

Тож залишиться лише виходити на нові ринки, такі, як експорт електроенергії. Зараз компанія продає на Захід і до Білорусі “електричний коктейль” з дешевого ядерного і дорогого теплового струму, закуповуючи його за ціною оптового енергоринку.

Проте у перспективі “Західенерго” розраховує експортувати власний струм напряму, добившись лібералізації електричного ринку. Він досить дорогий, але експерти припускають, що така робота може бути рентабельною через кілька факторів.

Якщо “Дтек” вкладе кошти у реконструкцію теплових блоків “Західенерго”, то, за оцінками експертів, собівартість генерації струму знизиться на 5-12%.

“Західенерго” зможе експортувати електрику, знизивши собівартість палива. Наприклад, якщо “Павлоградвугілля” продаватиме вугілля на Бурштинську ТЕС за виробничою собівартістю, а не за ринковими цінами на вугілля”, — каже Паращій.

З іншого боку, і “коктейль” не є надто вигідним товаром. “Зараз в експортну ціну закладено дотації населенню, які перевищують ефект дешевої електроенергії АЕС і ГЕС. Тому прямий експорт струму можна здійснювати все ж за нижчими цінами”, — каже аналітик Concorde Capital Єгор Самусенко.

Проте, за словами експертів, наразі такий експорт невигідний, бо цю електроенергію можна продати на українському оптовому ринку за вищою ціною.

Крім того, “Західенерго” після врегулювання технічних труднощів могла би продавати не сам струм, а резервні потужності. Грубо кажучи — отримувати гроші за те, щоб гарантувати увімкнення енергоблоків у разі аварії на інших генеруючих компаніях.

Отже, подальший розвиток “Дтек” на внутрішньому і зовнішньому ринках тісно пов'язаний з лібералізацією профільного законодавства.

Решта

Інші сфери діяльності СКМ менш вагомі, і це визнає менеджмент групи. Так, фінансовий дивізіон, представлений ПУМБ, Донгорбанком і страховими компаніями, стабільний завдяки своїй інтегрованості у велику групу.

Медіа-бізнес важливий для піару, однак прибутків він не приносить. “Цей сегмент нині не може бути прибутковим. Він непрофільний, і ним керують професійні управлінці, а не професійні фахівці медіа-сфери. На падаючому ринку наймати професійних управлінців — шлях до збитковості”, — стверджує Дубогриз.

Велику активність СКМ проявляє у галузі телекомунікацій, володіючи найбільшим приватним оператором фіксованого зв'язку компанією Vega та 45% мобільного оператора “Астеліт”, який працює під брендом life:).

Наразі ця компанія третя на ринку, однак її куратор з СКМ Ілля Архіпов запевнив: “Астеліт” планує збільшити свою частку. Мовляв, досі конкуренція між операторами відбувалася у секторі голосових дзвінків, а зараз починається гонитва за лідерство на ринку широкосмугового доступу до інтернету, і там “компанія усіх переграє”.

Самусенко каже, що це може статися лише у випадку купівлі “Укртелекому”. “При грамотному менеджменті цей монополіст здатен збільшити свою частку на ринку широкосмугового доступу до інтернету до 50-60%”, — каже аналітик.

За його словами, на цьому ринку усі гравці мають однакові стартові позиції, тому не виключено, що хтось з дрібних операторів переграє лідерів ринку голосового зв'язку. “Перевагою “Астеліту” може бути спрямованість компанії на “інновації”. Однак це зовсім не означає, що вона і надалі буде лідером у новій ніші”, — говорить експерт.

Ще однією сферою, у якій СКМ обіцяє зайняти суттєву частку ринку, є залізничні перевезення і портові послуги.

Центр політичного та економічного аналізу у коментарі “Економічній правді” зазначив, що СКМ має потенціал з розвитку транспортного бізнесу, але говорити про отримання контролю у цій галузі неможливо через значну кількість гравців.

“Транспортний бізнес СКМ може розвиватися передусім для задоволення потреб самої компанії. Додаткові можливості є у залізничному сегменті, де у найбільшого оператора ступінь зношення вантажного рухомого складу перевищує 80%, і його фізично не вистачає для задоволення потреб ринку”, — стверджується у коментарі.

СКМ також заявляє про плани розвитку будівельного, фармацевтичного, машинобудівного і навіть аграрного видів бізнесу.

Відтак виходить, що будь-яка сфера, у яку захоче вкласти кошти Ахметов, ризикує потрапити під його суттєвий контроль завдяки шаленим фінансовим ресурсам його металургійного та енергетичного бізнесу, а також величезному лобістському досвіду.

Артем ЗАХАРЧЕНКО