Що ж сталося з каналом “Інтер”?

Коли після півтораденної програми президентський борт взяв курс назад до України, в літаку не виявилося глави його адміністрації Сергія Льовочкіна.

Замість повернення до Києва, Льовочкін прямо зі Швейцарії попрямував до Ніцци, де відбулася його зустріч з Валерієм Хорошковським. У ході цих секретних переговорів було остаточно узгоджено схему переходу з рук в руки найбільшого телевізійного холдингу країни, який у переддень президентських виборів стає стратегічною наступальною зброєю.

Повідомленню про зміну власників “Інтеру” вже два тижні, але деталі масштабного медіа-перегрупування досі не оприлюднюються сторонами. Фірташ, Льовочкін та Хорошковський відмовляються від інтерв'ю. “Українській правді” вдалося дізнатися деякі, хоча і не всі, подробиці цих подій.

Отже, Хорошковський справді пішов з каналу. Свідченням тому став перехід “Інтеру” на обслуговування до “Надра-банку”, який є флагманською фінустановою для всіх бізнесів Фірташа.

Також наприкінці минулого тижня було обрано нове керівництво “Інтеру”, до складу якого увійшли люди Фірташа — Борис Краснянський, Ганна Безлюдна та Роберт Шетлер-Джонс.

Безлюдна, яка є заступником Фірташа у Федерації роботодавців України, також була призначена директором з розвитку компанії Inter Media Group. Її двоюрідний брат Антон Нікітін був призначений головним редактором каналу.

На завершення “Інтер” взяв кредит у фінансовій установі Фірташа “Надра-банку” на суму майже 100 мільйонів доларів. Цілком можливо, позика була надана під заставу акцій. Тож новим власником було зроблено подвійне страхування від атаки на актив — адже тепер заволодіння акціями Фірташа недостатньо, треба звільнити їх із-під застави в його ж банку.

Сам Валерій Хорошковський уже два місяці після своєї відставки з посади першого віце-прем'єра перебуває за кордоном та не збирається повертатися до України. Він вирішив пожити ближче до свого сина, що навчається в лондонському City University. Свідченням його небажання приїздити додому стало також призначення зборів громадської ради “Інтеру” за його участі у Варшаві.

“Сім'я” полювала за “Інтером”

Джерела в оточенні Хорошковського стверджують, що отримати телеактив прагнула “Сім'я” Януковича, тож продаж каналу Фірташу відбувався в умовах примусу: “Йому намалювали схему, як протягом двох тижнів він втратить актив”.

Непрямою ознакою того, що кільце стискалося навколо Хорошковського, стало призначення 14 грудня — саме в день оголошення ним про відставку з посади першого віце-прем'єра — одночасної перевірки податковою декількох структур, які утворюють собою канал “Інтер”. Зокрема, і товариства з обмеженою відповідальністю “Національні інформаційні системи”, що виробляє новини для телекомпанії.

“...Наказую: Провести документальну планову перевірку ТОВ “Національні інформаційні системи” тривалістю 10 робочих днів з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства”, — ідеться в документі, що потрапив до “Української правди”.

Зайвим буде нагадувати, що всеукраїнську податкову на той момент очолював “сімейний” Олександр Клименко, а податкову в Києві — колишня підлегла Арбузова в “сімейному” “УкрБізнесБанку” Ірина Носачова.

Цьому рішенню передувала зустріч Хорошковського з президентом Януковичем. Як повідомляють джерела “Української правди”, розмова була неприємною для обох учасників. Колишньому першому віце-прем'єру та голові СБУ було поставлено в докір недостатню лояльність медіа.

У свою чергу, Хорошковський висловив невдоволення усуненням його від управління державними процесами — як відомо, спочатку він був призначений міністром фінансів, але через місяць звільнений з цієї посади. Причиною відставки з Мінфіну стало бажання Хорошковського поміняти керівника Державного казначейства — замість Сергія Харченка, який був комфортний для “Сім'ї”, Хорошковський хотів призначити свого радника Вадима Гриба.

Після звільнення з Мінфіну Хорошковський став першим віце-прем'єром, але не отримав у підпорядкування жодного міністерства. Тобто, весь рік він фактично був “весільним генералом” в уряді (у прямому сенсі слова — незадовго до звільнення з СБУ він отримав звання генерала указом президента).

У нинішніх умовах влада могла “порвати” Хорошковського, але чомусь не вживала активних дій. За словами джерел, своєрідним захистом Хорошковського стали оперативні дані, отримані ним протягом керівництва СБУ. Зокрема, на президента Януковича.

Як стверджують джерела, в ході однієї спецоперації Служба безпеки здійснила обшук у фірмі, пов'язаній з резиденцією “Межигір'я”. Слідчими було вилучено документацію та комп'ютерні сервери. Майже одразу все було повернуто назад, але СБУ зробило копію того, що потрапило в їх руки.

Таким чином, Хорошковський став носієм прямого компромату на президента Януковича, що і зміг розміняти на доволі спокійний вихід з українського телевізійного бізнесу.

Ігор Плужніков з помічницею. Фото прес-служби СДПУ(о)

Історія питання

За великим рахунком канал “Інтер” давно був вразливою мішенню. Вперше він був проданий 2005 року практично одночасно зі смертю Ігоря Плужнікова. Спочатку угоду про купівлю “Інтеру” за 274 мільйона доларів з Плужніковим уклав російський бізнесмен запорізького походження Костянтин Григоришин.

Продавець і покупець мали залучити Хорошковського в якості номінального власника. “До момента публичного объявления о сделке сторонами будет заявляться, что покупателем является лицо, специально согласованное сторонами для этих целей”, — ішлося в угоді Плужнікова і Григоришина.

Але, зрештою, “Інтер” опинився у реальній власності Хорошковського. Невдовзі він приростив його каналами К1, К2 і Мегаспорт, які належали Дмитру Фірташу. Власне, кажуть джерела, що за це газовий олігарх і отримав частку в холдингу Хорошковського, хоча останній це завжди заперечував.

В 2007 році обговорювалося питання про продаж групи “Інтер” Рінату Ахметову за 1 мільярд доларів, але сторони не дійшли згоди. Потім прем'єром стала Юлія Тимошенко, і вже вона, за словами Хорошковського почала схиляти його до розлучення з каналом.

У газовому конфлікті 2009 року Хорошковський переходить на сторону Фірташа. Після цього Тимошенко разом з Юрієм Луценком і Андрієм Портновим інспірують визнання нечинними угод 2005 року щодо зміни власника “Інтеру”.

Зокрема, питання виникли щодо підпису хворого на той момент Плужнікова на довіреності від 23 травня 2005 року. Завдяки тому документу і було сформовано пакет з 61% акцій “Інтеру”, який опинився у Хорошковського.

Підпис Плужнікова на цій довіреності став предметом двох експертних досліджень, які були закінчені у березні 2009 року. Обидва висновки фактично говорили про фальсифікацію. “Підпис від імені Плужнікова та рукописний запис “Плужніков И.А” виконані ймовірно не Плужніковим”, — встановили у Державному науково-дослідному експертно-криміналістичному центрі МВС.

Другу експертизу провів Київський науково-дослідний інститут судових експертиз при Мінюсті — і вона виявила, що автограф Плужнікова на довіреності “виконаний не Плужніковим, а іншою особою з ретельним наслідуванням підпису Плужнікова”.

 

Була також сформована слідча комісія парламенту на чолі з Андрієм Портновим, покликана позбавити Хорошковського тягаря власності на “Інтер”. Щоправда, втілити плани в життя він не встиг — або не зміг. Зате зараз напрацювання могли би лягти у кримінальну справу. І не тільки щодо підпису Плужнікова, але і щодо тиску Хорошковського на співробітників прокуратури.

Скільки насправді купив Фірташ?

Існувала суперечлива інформація щодо власності каналу “Інтер”. Хорошковський завжди відстоював тезу, що він є одноосібним господарем, а Фірташ мав тільки опціон на придбання половини акцій, яким він не скористався протягом терміну його дії.

Водночас є джерела, які стверджують, що Фірташ уже п'ять-шість років мав не опціон, а повноцінні права на половину каналу. Приміром, про це ідеться у легендарній шифрограмі американського посла в Києві Уільяма Тейлора після зустрічі з Фірташем, яка була оприлюднена на сайті Wikileaks.

У цьому документі дипломат цитує слова Фірташа про те, що він є власником Інтеру. “...Он с видимым удовольствием рассказывал, как удачно смог использовать свой телеканал ИНТЕР, чтобы обнародовать интервью Януковича, опровергающего заявление Тимошенко о том, что коалиция БЮТ и ПР уже практически сформирована”. 

Крім того, російський бізнесмен Костянтин Григоришин розповідав про свої переговори із Фірташем, де той був присутній у якості власника половини акцій. “Канал “Интер” купил Хорошковский за деньги тогдашних акционеров “Евраза”. А дальше, насколько я знаю, он продал Фирташу половину акций, которые принадлежали то ли ему, то ли, реально, акционерам “Евраза”… Такой разговор (с Фирташем о продаже Григоришину акций в “Интере”- УП) был, но мы не договорились. Сперва он согласился — после того, как я передал ему первоначальный договор продажи “Интера”, подписанный мною и Плужниковым. Потом Фирташ передал через наших общих знакомых, которые устраивали эту встречу, что он передумал”.

Окрім того, джерела розповідають, що придбання каналу НТН для групи “Інтер” протягом 2007-2009 років Хорошковський і Фірташ здійснювали вдвох.

Оцінки групи “Інтер” в 2,5 мільярди доларів викликає великі сумніви.

Навіть якщо Фірташ станом на 2013 рік володів половиною акцій, то мав заплатити 1,25 мільярда доларів, що все одно велика сума для бізнесмена, який позичав гроші в “Газпромбанку” для купівлі хімічних активів в Україні.

Очевидно, заради придбання “Інтеру” олігарх мусив брати кредити кошти під адекватні застави, наприклад, сам канал — і таким чином може виявитися, що пульт управління “Інтером” розташований не в хмарочосі “Парус”, де квартирується Фірташ, а в офісі московського банку.

Інше питання — чи залучав Фірташ гроші “Сім'ї” Януковича, які давно прагнули отримати “Інтер”, але впиралися в незгоду Хорошковського? В оточенні екс-першого віце-прем'єра стверджують, що його умовою продажу була гарантія недопущення “Сім'ї” до цього активу.

Очевидно, що перехід “Інтеру” до Фірташа та Льовочкіна став компромісною формулою, коли головний медіа-актив забрали в неконтрольованого Хорошковського і передали контрольованому Фірташу та ще більш контрольованому Льовочкіну.

Брат і сестра Льовочкіни

Звідки гроші в Льовочкіна

Придбання “Інтеру” Фірташем миттєво позначилося на програмній політиці. Найбільш яскрава ознака — це закриття шоу Ганни Безулик “Справедливість”, яке викликало неприховане роздратування Банкової. При цьому влада зробила все можливе для того, щоб дискредитувати програму — наприклад, відкликаючи спікерів від Партії регіонів за декілька годин до ефіру. Або натравлюючи Олега Ляшка, який перебуває в орбіті Льовочкіна, атакувати студію Безулик.

Ще однією ознакою конфлікту стали проблеми журналістів “Інтеру” з потраплянням у президентський пул Януковича.

Тепер Безулик замістив лояльний до Льовочкіна Савік Шустер, а новини “Інтеру” в свої руки взяв ще один “агент Банкової” — Євген Кисельов, за спиною якого вгадується екс-радник Льовочкіна Ігор Шувалов.

Це все може пояснюватися входженням Льовочкіна до числа власників “Інтеру” — глава адміністрації оголосив, що набув 20 відсотків акцій групи. Його вже встигли назвати своєрідним “українським Берлусконі”, який одночасно управляє найпотужнішим органом влади в державі та є власником найбільшого телехолдингу країни.

Таким чином, Льовочкін як начальник канцелярії Януковича, має стати гарантом лояльності каналу до президента. З іншого боку, вперше за багато років обережний Льовочкін потрапляє під прямий вогонь критики — як співвласник каналу, він нестиме пряму відповідальність за незбалансовані новини на ньому та маніпуляції в програмі Шустера.

При цьому Льовочкін примудряється грати одночасно на кількох дошках. Будучи відданим Януковичу, він також активно спілкується з Віталієм Кличком. Відмова останнього прийти на ефір до Безулик за кілька годин до ефіру читалася як ще одне свідчення впливу Льовочкіна на боксера — наряду з наявністю в списку УДАРу кількох осіб з оточення акціонерів “РосУкрЕнерго”.

Останні місяці група Льовочкіна-Фірташа перебуває у складних стосунках з іншими пайщиками Партії регіонів — зокрема, “донецькими”. В результаті Льовочкін отримав обмаль місць у списку та втратив посади Бойка і Грищенка в уряді.

При цьому невдоволення групи Льовочкіна було викликано і “кидком” при розподілі місць в комітетах. Показовий приклад депутата-мажоритарника Ярослава Москаленка, людини Бойка, колишнього керівника Вишгородського району. Очікувалося, що він в інтересах групи отримає посаду або в бюджетному комітеті, або в ПЕК, а його засунули в регламентний. Тепер він написав заяву про вихід з комітету. Так само з бюджетного комітету викинули Сергія Тігіпка — публічне обличчя “партії” Льовочкіна у парламенті.

Ну і без відповіді залишається ще одне питання — звідки у Льовочкіна, що майже все свідоме життя працює на державній службі, астрономічна сума на придбання долі в “Інтері”?

Офіційні статки Сергія Льовочкіна, Юлії Льовочкіної

	Льовочкін Сергій	Льовочкіна Юлія
Сукупний дохід, з них:	7 736 083	3 040 181
Зарплата	313 997	194 336
Дивіденди	7 419 586	1 640 551
Матеріальна допомога		34 850
Дохід від відчуження майна		1 125 000
Сума на рахунках у банках	127 587 271	19 981 399
Номінальна вартість цінних паперів	79 923	29 570 645
Внески до статутних фондів		26 462 079

* Джерело: декларація про доходи за 2011 рік Сергія Льовочкіна та Юлії Льовочкіної

Навіть якщо Фірташ з Льовочкіним володіли половиною “Інтеру” раніше, зараз глава адміністрації президента мав би заплатити 250 мільйонів доларів за свою 20-відсоткову частку.

Яке легальне джерело доходу може показати він? Адже накопичення, зазначені у декларації про доходи Льовочкіна, ледь сягають 15 мільйонів доларів. У його сестри немає і трьох мільйонів. Навіть, якщо уявити, що канал вони придбали за позичені кошти, яку ліквідну заставу вони могли надати?

Звісно, прізвище Льовочкіна неодноразово згадувалося як тіньового співвласника “РосУкрЕнерго” та інших активів Дмитра Фірташа. Не менш регулярно він це спростовував.

Але якщо Льовочкін не озвучить джерела своїх доходів та сферу заробляння коштів, корупційна підозра завжди буде його переслідувати — державного чиновника з 15-річним стажем та значними амбіціями на майбутнє.