Що чекає Полтавський ГЗК у процедурі банкрутства? Ексклюзивне інтерв’ю з арбітражним керуючим

Чи справді комбінат іде до закриття? Хто зараз реально контролює фінанси та чому блокуються рахунки? Про це ми відверто запитали у людини, яка за рішенням суду має забезпечити баланс інтересів кредиторів та боржника, а також збереження його активів — арбітражного керуючого Дмитра Кучерявого.

— Дмитре, почнімо з головного. У якому статусі зараз перебуває Полтавський ГЗК? Чи означає слово “банкрутство”, що підприємство готується до закриття?

— Насамперед хочу заспокоїти усіх: слово “банкрутство” у юридичному сенсі не є синонімом ліквідації чи зупинки. Полтавський ГЗК — не банкрут. Суд визнав наявність фінансових труднощів, але підприємство продовжує працювати.

Причина у тому, що станом на сьогодні Полтавському ГЗК не вистачило ліквідності, щоб повністю виконати свої зобов’язання. Простими словами, боргів більше, ніж коштів, які підприємство може швидко використати для розрахунків. При цьому важливо чесно сказати: значну частину цих зобов’язань складають борги перед структурами, пов’язаними із самим комбінатом та його мажоритарним акціонером.

Проте я дивлюсь на ситуацію з оптимізмом. За правильного підходу банкрутство має стати інструментом оздоровлення підприємства.

— Що стало підставою для відкриття провадження у справі про банкрутство Полтавського ГЗК?

— Господарський суд Полтавської області відкрив провадження 24 лютого 2026 року за заявою компанії “Максі Капітал Груп” (справа №917/101/24).

Підставою став борг у розмірі 4,7 млрд грн. Ці вимоги ґрунтуються на поручительстві ПЗГК по кредитам, взятим у банку “Фінанси та Кредит”. Оскільки сума велика і комбінат не зміг одномоментно виконати ці зобов’язання, кредитор скористався своїм законним правом ініціювати справу про банкрутство.

Зараз ми перебуваємо на самому початку шляху — на стадії розпорядження майном.

Я призначений судом розпорядником майна. Це означає, що підприємство визнано таким, що має фінансові труднощі, але воно не визнане банкрутом. ПГЗК продовжує працювати, виробляти продукцію та виконувати свої функції.

— Що саме відбувається на цій стадії “розпорядження майном” і хто зараз претендує на гроші комбінату?

— Під розпорядженням майном розуміється система заходів щодо нагляду та контролю за управлінням і розпорядженням майном боржника з метою забезпечення збереження, ефективного використання майнових активів боржника, здійснення аналізу його фінансового стану, а також визначення наступної процедури.

Зараз іде процес “ревізії”. Всього на сьогодні ми маємо сто двадцять кредиторів, які заявили про свої вимоги до ПЗГК, але ключових, так званих “великих” кредиторів — троє.

Одне з моїх завдань на цьому етапі — розглянути заявлені грошові вимоги, сформувати реєстр вимог кредиторів, який потім затверджує суд. Паралельно ми проводимо повну інвентаризацію майна. Тільки після того, як побачимо цілу картину — скільки комбінат винен і якими активами він володіє — ми разом із кредиторами та керівництвом комбінату будемо вирішувати, куди рухатися далі.

— Які є варіанти розвитку подій для комбінату та його працівників?

— На мою думку, в нашому випадку очевидним є санація, тобто фінансове оздоровлення підприємства. Уже зараз я бачу, що комбінат має потенціал працювати, зберігати виробничий цикл і поступово розраховуватися з боргами. Для такого стратегічного підприємства це найбільш логічний і відповідальний шлях.

Наголошую: Полтавський ГЗК — не просто цехи, це тисячі людей і стабільність цілого регіону. Тому процедура банкрутства зараз — швидше інструмент юридичного врегулювання фінансових проблем, а не “смертний вирок” для підприємства.

Але багато залежить від позиції акціонерів і менеджменту комбінату. Якщо всі сторони будуть справді налаштовані на збереження підприємства, санація може дати ПГЗК шанс вийти з кризи сильнішим і стабільнішим.

— Полтавський ГЗК завжди вважався флагманом української промисловості, надприбутковим підприємством. Як так сталося, що такий гігант потрапив у “халепу” під назвою банкрутство? У чому справжня причина цього шторму?

— Ви правильно зауважили про парадокс: підприємство успішне, а справа про банкрутство відкрита.

Причин насправді кілька і вони нашаровуються одна на одну. Якщо дивитися на юридичну складову, то формальним тригером став борг у 4,7 млрд грн перед компанією “Максі Капітал Груп”. Ця заборгованість виникла через давні поруки комбінату за кредитами банку “Фінанси та Кредит”, який належав Костянтину Жеваго.

Тож головна причина цього шторму — не в операційній діяльності комбінату, а в діях власника, підсанкційного бізнесмена Костянтина Жеваго. Проте, якщо ми зазирнемо глибше, стає зрозуміло: причина не лише у його “старих гріхах”. Справжня криза ліквідності на підприємстві пов’язана з моделлю управління всією групою Ferrexpo.

Давайте подивимося на модель роботи: юридично у Полтавського ГЗК є лише один головний покупець — материнська компанія Ferrexpo AG, зареєстрована у Швейцарії. Комбінат виробляє залізорудні котуни та концентрат, відвантажує їх швейцарській структурі, а вже вона продає їх кінцевим споживачам у всьому світі й отримує прибуток.

— Тобто гроші за продукцію осідають за кордоном, а не на самому комбінаті?

— Саме так. На сьогодні заборгованість материнської компанії Ferrexpo AG перед Полтавським ГЗК за поставлену продукцію становить близько 620 мільйонів доларів США, про що публічно звітує сам ГЗК.

Це так звана неповернута валютна виручка. Замість того, щоб повернути ці кошти на підприємство в Україну для розрахунків з кредиторами, виплати зарплат та модернізації, материнська компанія їх утримує.

— Якщо ці 620 мільйонів доларів повернуться на ПГЗК, це вирішить проблему банкрутства?

— Якби ці кошти були повернуті в повному обсязі, Полтавський ГЗК міг би розрахуватися з усіма боргами, вийти з процедури банкрутства і навіть залишитися у значному “плюсі”. Підприємство працювало б спокійно і стабільно.

— Чому ж материнська компанія не повертає ці гроші своєму ж активу, який опинився на межі?

— Офіційної логічної відповіді на це запитання немає. Ми бачимо ситуацію, де комбінат у Горішніх Плавнях стає заручником фінансової політики власника.

— Перейдемо до найбільш гострого питання. Працівники та підрядні організації заявляють про затримки виплат. Чи правда, що ви блокуєте розрахунки, і на яких підставах це відбувається?

— Давайте розставимо крапки над “і”. Одне з моїх ключових завдань як арбітражного керуючого на стадії розпорядження майном — це контроль. Я маю стежити за кожною гривнею, що виходить з підприємства. Головна мета — не допустити розтрати активів або виведення грошей через фіктивні послуги.

Якщо платіж прозорий, обґрунтований і зрозумілий — я погоджую його негайно. Але якщо транзакція викликає сумнів, я її притримую і вимагаю від менеджменту детальних пояснень. Це нормальна практика захисту інтересів боржника та його кредиторів.

— Які саме платежі потрапляють під ваш особливий нагляд? Можете навести приклади?

— Звісно. Наприклад, виникають питання щодо оплати дорогих юридичних послуг зовнішнім компаніям. Навіщо витрачати величезні кошти на сторонніх консультантів, якщо на комбінаті є свій потужний штат юристів? У стані банкрутства такі витрати є сумнівними.

Також є підрядники, які за публічними даними мають ознаки пов’язаних підприємств. Це компанії, через які проходить величезний обсяг транзакцій. Коли мені приносять на погодження акти виконаних робіт, я маю бути на 100% впевнений, що ці роботи дійсно були проведені в заявленому обсязі, а не існують лише на папері для виведення коштів.

До того ж тут є серйозний фінансовий нюанс. Часто такі пов’язані підрядники самі є боржниками Полтавського ГЗК, і цей борг постійно зростає. Виникає логічне запитання: чому ми маємо перераховувати їм живі гроші, коли можна зробити взаємозалік? Чому не можна просто списати їхній борг в рахунок виконаних робіт, замість того, щоб вимивати обігові кошти з комбінату?

Менеджмент поки не дає чіткої відповіді, чому вони не йдуть цим шляхом.

— Але ж за такими підрядниками стоять сотні живих людей, які чекають на зарплату. Чи не стають вони заручниками ваших перевірок?

— Я це чудово розумію. За кожним актом стоїть праця людей, їхні сім’ї та соціальна стабільність Горішніх Плавнів. Моя мета — не зупинити виплати, а очистити їх від корупційних чи неефективних “надбавок”.

Я намагаюся максимально оперативно розбиратися в кожній ситуації. Якщо я бачу, що затримка платежу може критично вдарити по трудовому колективу, я йду назустріч і погоджую виплати, але паралельно продовжую вимагати від керівництва Полтавського ГЗК прозорості та переходу до економічно виправданих розрахунків. Ми маємо зберегти кожну робочу копійку для комбінату.

— Процедура банкрутства — це завжди тривожне очікування. Скільки весь цей процес може тривати? Чи варто сподіватися на фінальне рішення до кінця 2026 року?

— Буду відвертим: навряд чи ми побачимо розв’язку так швидко. Хоча нам усім хотілося б завершити це якнайшвидше, судовий процес такого масштабу — затяжна процедура.

Зараз ми перебуваємо на етапі, коли ухвала суду про відкриття справи про банкрутство від 24 лютого оскаржується. Апеляційні скарги вже розглядаються у Східному апеляційному господарському суді. Після апеляції майже напевно буде касаційна скарга до Верховного Суду. Тільки ці юридичні баталії можуть розтягнутися на місяці.

Більше того, ми бачимо, як процес гальмується суто процесуальними моментами. Ось свіжий приклад —30 квітня 2026 року мало відбутися чергове засідання суду стосовно справи про банкрутство ПГЗК. Проте розгляд знову відкладається — судді взяли самовідвід. Тепер має бути призначено новий склад суду, що автоматично додає часу до і так непростої справи. Такі зупинки лише підтверджують — шлях до фінального рішення буде довгим.

— А що відбуватиметься після того, як суди остаточно підтвердять законність відкриття справи?

— Тільки після цього ми зможемо перейти до повноцінного розгляду кредиторських вимог в суді. А кредиторів у нас — більше 120. Обґрунтованість вимог кожного кредитора, тобто юридична чистота претензій буде ретельно перевірена мною, боржником, судом. Це величезний масив роботи.

Лише після формування повного реєстру ми сядемо за стіл переговорів з усіма визнаними кредиторами, щоб вирішити подальші кроки.

— Тобто працівникам і мешканцям міста треба готуватися до тривалого періоду невизначеності?

— Я б назвав це не невизначеністю, а періодом “особливого режиму”. Найголовніше, що мають знати люди: весь цей час підприємство продовжує працювати.

Процедура банкрутства — не зупинка комбінату, а спроба розібратися з боргами, які накопичувалися роками. Моя роль як арбітражного керуючого зробити так, щоб, поки юристи сперечаються в судах, Полтавський ГЗК продовжував працювати, а люди мали роботу.

— На чому ви як розпорядник зараз найбільше сфокусовані?

— Для себе бачу три основні напрямки прямо зараз.

Перший, як я казав, контроль грошових потоків. Важливо, щоб у комбінату залишалася достатня ліквідність для поточної роботи, зарплат, податків і критично важливих виробничих витрат. Водночас підприємство не повинно витрачати кошти на сумнівні або економічно необґрунтовані операції.

Другий фокус — повернення дебіторської заборгованості, тобто боргів інших підприємств перед Полтавським ГЗК. Як я зазначав, лише боргу Ferrexpo AG становить більше 620 мільйонів доларів. Це борг, який підтверджений судовими рішеннями. Якщо ці кошти будуть повернуті комбінату, це може докорінно змінити його фінансовий стан.

Також, звісно, відшкодування ПДВ. Я слідкую за робочою групою при Верховній Раді, яка шукає рішення цієї проблеми. Наскільки мені відомо, вже підготовлено відповідний законопроєкт, і я сподіваюся, що він буде розглянутий та прийнятий.

При цьому важливо правильно розставити акценти. Полтавський ГЗК часто наголошує, що головна проблема — невідшкодоване ПДВ на суму близько 90 млн доларів США. Це справді велика сума. Але борг Ferrexpo AG перед комбінатом у понад 620 млн доларів — це проблема зовсім іншого масштабу. Повернення цих коштів може стати ключем до реального фінансового оздоровлення підприємства.

— Який сценарій розвитку подій ви вважаєте найкращим і найбільш реалістичним для Полтавського ГЗК?

— Ідеальний сценарій — збереження комбінату як цілісного та працюючого механізму. Для цього ми маємо пройти шлях очищення. Після того як буде сформовано реєстр кредиторів, я сподіваюся на спільне рішення про перехід у процедуру санації.

Це відкриє шлях до докорінних змін.

Перше питання — управління комбінатом. У подібних ситуаціях іноді відбувається заміна менеджменту на антикризову команду. Проте я сподіваюсь, що до цього не дійде. У нас є адекватні робочі стосунки із керівництвом Полтавського ГЗК. Вони не ідеальні, але це нормальна ситуація для процедури банкрутства. Я з розумінням ставлюся до їхньої роботи і сподіваюся на таке саме розуміння з їхнього боку.

Інший важливий напрямок — збут продукції. Я сподіваюся, що питання боргу Ferrexpo AG перед комбінатом буде вирішено — можливо, не одразу, але за зрозумілим і прийнятним для всіх графіком погашення. У такому разі чинну модель збуту можна буде зберегти, але доцільно розглянути зміну умов: наприклад, що подальші відвантаження мають здійснюватися лише на умовах передоплати.

Якщо ж порозуміння з Ferrexpo AG не буде досягнуто, доведеться розглядати інший варіант — без посередника у вигляді материнської компанії.

Також ми переглянемо всіх підрядників, оцінимо адекватність їхніх цін та реальну необхідність їхніх послуг. Коли ми вирівняємо економіку, приберемо зайві ланки та повернемо валютну виручку, ПГЗК знову стане стабільним та успішним. І головне — він буде працювати на громаду та державу.

Інтерв’ю записав Андрій МАХОВЕЦЬ