Росія знищує в Україні не лише інфраструктуру: що потрібно знати і робити

Минулий місяць ознаменувався ухваленням Резолюції Генеральної Асамблеї ООН щодо створення міжнародного механізму стягнення з Росії репарацій, у тому числі за шкоду, завдану екології України внаслідок російської агресії. Менш помітною стала інша важлива подія, яка стосується безпосередньо природоохоронної галузі, що відбулася напередодні цього проривного рішення.

Відповідь Рамсара на російську агресію

12 листопада 2022 року в Женеві на 14-му засіданні Конференції Договірних Сторін Конвенції про водно-болотні угіддя, що мають міжнародне значення (Рамсарська конвенція), з ініціативи України та 35 держав-співавторів, ухвалено резолюцію “Відповідь Рамсарської конвенції на надзвичайну ситуацію в екологічній сфері України, пов’язану з руйнуванням водно-болотних угідь міжнародного значення внаслідок російської агресії”.

Зазначена резолюція стала першим рішенням міжнародного природоохоронного органу з комплексного реагування на загрозу екологічній ситуації України через російську агресію. Символічно й те, що Рамсарська конвенція, якій виповнюється 51 рік, свого часу була першою глобальною угодою з охорони та збереження природних ресурсів. Нині вона охоплює всі аспекти збереження та збалансованого використання водно-болотних екосистем, важливих для збереження біологічного різноманіття та забезпечення існування людини. Конвенція запроваджує критерії, на підставі яких визначаються так звані рамсарські об’єкти, або водно-болотні угіддя міжнародного значення, що вносяться до Рамсарського списку на основі їх унікальності чи для збереження певних видів тварин та рослин. На території України містяться 50 водно-болотних угідь, офіційно визнаних Рамсарською конвенцією.

Схвалена резолюція містить низку важливих положень, які, серед іншого:

• визнають негативні наслідки збройної агресії РФ для навколишнього природного середовища України, зокрема в контексті руйнування 16 рамсарських об’єктів та загрози 15 водно-болотним угіддям, у тому числі на територіях під тимчасовим російським контролем;

• фіксують ексклюзивне суверенне право України захищати, управляти і раціонально використовувати свої рамсарські об’єкти в межах міжнародно визнаних кордонів;

• містять заклик до РФ вивести війська та припинити агресію проти України, в тому числі руйнування відповідних природних об’єктів;

• створюють рамки для комплексного розгляду і реагування на екологічні проблеми, викликані знищенням державою-агресором відповідних заповідних територій України;

• запроваджують механізм оцінки екологічного стану постраждалих водно-болотних угідь і надання ефективної міжнародної допомоги для їх відновлення.

На додачу, до резолюції вдалося включити положення, що обмежує членські права Російської Федерації, зокрема закликає сторони Конвенції брати до уваги факт агресії РФ проти України та порушення нею міжнародного права при ухваленні рішень щодо призначення представників РФ на керівні посади, а також при запрошенні на заходи під егідою Рамсарської конвенції.

Особливості процесу

Слід зазначити, що Рамсарська конвенція — переважно консенсусний орган, за 51-річну історію якого держави-учасниці голосували тільки двічі. За підсумками голосування Конференція схвалила ініційований Україною проєкт переважною більшістю голосів (за — 50 країн, серед яких не лише традиційні партнери з євроатлантичної спільноти, а й такі країни як Японія, Республіка Корея, Уругвай, Чилі, Коста-Ріка, Еквадор, Колумбія, Гватемала, Мексика, Перу, Кабо-Верде, Ямайка і, власне, та сама Сент-Люсія, з якої почалося головування та яка своєю підтримкою резолюції задала тон подальшому голосуванню), утрималися — 47, у тому числі Іран, проти проголосували сім (Венесуела, Болівія, Китай, Куба, КНДР, Нікарагуа, РФ).

Досвід просування цієї резолюції вказує принаймні на чотири важливих моменти, які слід брати до уваги в подальшій роботі:

1. принципова неоднорідність аудиторії, з якою доводиться працювати в рамках технічних органів, що ним є Рамсарська конвенція, коли делегати часто обмежені вузькопрофільними міркуваннями і досить важко корелюють власні підходи із загальнополітичними національними позиціями своїх держав;

2. відсутність усталених процедур прийняття рішень у разі винесення питання на голосування (чого лише варта неспроможність Секретаріату та делегатів належним чином використати електронну систему голосування);

3. досить часто нескооперованість Секретаріату Рамсарської конвенції, що обумовлена, з одного боку, намаганням зберегти формальну нейтральність при розгляді питання, навіть коли йдеться про проблематику, яка безпосередньо охоплюється сферою Конвенції, а з іншого — недостатньою підготовленістю до вирішення нестандартних процедурних та субстантивних питань;

4. значні часові рамки, потрібні для узгодження спільної позиції навіть із країнами-партнерами.

Резолюція 14-ї конференції сторін Рамсарської конвенції стала ще однією ланкою послідовних заходів України, спрямованих на ізоляцію РФ у рамках міжнародних організацій та конвенційних органів, розміщених у Женеві, і продемонструвала вразливість її позицій та відсутність значущої підтримки.

Мітельшпіль — перший крок зроблено. Що далі

Перший крок зроблено, проте важливо, щоб резолюція не залишилася лише красивим політичним документом і фіксацією нинішнього стану справ — своєрідною річчю у собі.

Як уже зазначалося, крім загальних положень, які всебічно засуджують руйнування російськими окупантами рамсарських угідь в Україні, резолюція також містить низку важливих положень щодо оцінки завданої шкоди та відповідних заходів із відновлення заповідних територій. У цьому контексті важливо розпочати якнайшвидшу практичну реалізацію зазначеної резолюції. Для цього знадобляться спільні скоординовані дії української сторони і країн-партнерів. Важливо також налагодити ефективну взаємодію безпосередньо із Секретаріатом Рамсарської конвенції. Кінцевою метою такої співпраці має бути ефективне практичне рішення щодо екологічної оцінки шкоди, завданої РФ Україні та європейському регіону, й надання ефективної міжнародної допомоги для відновлення заповідних територій, а також послідовний план імплементації такого рішення.

У практичному плані, заходи з реалізації зазначених положень української резолюції мають включати три такі початкові дії:

1. формальну нотифікацію Секретаріату Рамсарської конвенції в рамках Статті 3.2 щодо змін екологічного характеру водно-болотних угідь, спричинених військовою агресією РФ;

2. запит до Секретаріату Рамсарської конвенції щодо включення зазначених природоохоронних об’єктів, відповідно до резолюції 5.4 V засідання Конференції Договірних Сторін, до так званого Списку Монтрьо, що становить собою реєстр міжнародних угідь, які потребують першочергової уваги, з погляду реагування на зміни їх екологічного характеру;

3. запит щодо запуску так званої Дорадчої місії в рамках Рамсарської конвенції, відповідно до резолюції 4.7 IV засідання Конференції Договірних Сторін, для збирання інформації про руйнування заповідних угідь внаслідок російської агресії та визначення можливих заходів із їх відновлення.

Мобілізація відповідних ресурсів та початок Україною перелічених дій у стислі терміни стане запорукою подальшої ефективної реалізації практичних заходів із відновлення відповідних заповідних територій після їх визволення від російських загарбників.

Ендшпіль — перехоплюємо ініціативу і граємо партію до кінця

Маємо також розвинути й поширити прецедент, створений Рамсаром, і на інші природоохоронні конвенції та механізми. Перспективними у зв’язку з цим видаються принаймні такі інструменти:

• Конвенція про оцінку впливу на навколишнє середовище у транскордонному контексті (Конвенція Еспоо) від 25 лютого 1991 р.

• Конвенція про транскордонне забруднення повітря на великі відстані від 9 листопада 1979 р.; та її протоколи.

• Конвенція про транскордонний вплив промислових аварій від 17 березня 1992 р.

• Конвенція про охорону біологічного різноманіття від 5 червня 1992 року тощо.

Відповідний механізм, апробований у рамках Рамсарської конвенції, міг би також стати прототипом більш глобального механізму оцінки екологічних збитків, завданих агресією РФ проти України, зокрема в контексті створення під егідою Генеральної асамблеї ООН незалежної комісії або моніторингової місії ЮНЕП із розслідування шкоди, заподіяної довкіллю України.

Важливим елементом ухваленої в рамках Рамсарської конвенції резолюції є також те, що документ чітко визнає негативні наслідки збройної агресії РФ для навколишнього природного середовища України, а це може стати відправною точкою при підготовці відповідних міжнародних судових позовів до РФ у зв’язку зі спричиненим країною-агресором екоцидом.

Завданням української сторони на сьогодні є повне й ефективне задіяння механізмів екологічної дипломатії — як тих, що існують у системі Міндовкілля, так і тих, які може забезпечити МЗС, зокрема в контексті залучення дипломатичних представництв України за кордоном до міжнародного переговорного процесу за тими чи іншими напрямами.

Досвід переговорів і взаємодії навіть із найближчими партнерами під час підготовки української резолюції в рамках Рамсарської конвенції, але й не лише її, свідчить про вимогу сьогодення позиціювати Україну як активного учасника, ініціатора й бажано координатора співпраці з актуальних питань, що стоять на міжнародному екологічному порядку денному. При цьому, щоб бути почутими, маємо донести до міжнародної екологічної спільноти світоглядну новизну відповідних підходів, яка б претендувала на глобальну позицію.

Матеріал відображає особисті погляди автора. Редакція не несе відповідальності за зміст матеріалу.

Олександр КАПУСТІН, заступник постійного представника України при відділенні ООН та інших міжнародних організаціях у Женеві