Росія: до довічного царювання?

Не надто крутого й затятого опозиціонера на зразок блогера Олексія Навального, чи лютого й послідовного критика путінського режиму Бориса Нємцова, не кажучи вже про суперрадикального Лимонова. Тих узагалі не допустили навіть до думських виборів, а до президентських — і поготів.

Кажуть, у Явлінського не в порядку зібрані підписи. Про всяк випадок дискваліфікували і “зальотного” іркутського губернатора Дмітрія Мезенцева — от, мовляв, які ми “об’єктивні”!

І в дитячому садку зрозуміло: ніякий ЦВК тут не банкує, рішення це виключно і тільки політичне, ухвалене особисто Путіним і його політтехнологами. “Чаклун” Чуров якраз і поставлений на ЦВК для того, щоб реалізовувати забаганки царя.

І не тому, що Путін з однодумцями побоюються Явлінського, котрому не звикати до стусанів влади. Набравши за останній місяць необхідні проценти в рейтингу довіри, довівши цей показник до 51-52 відсотків, команда нинішнього прем’єра взяла курс на перемогу в першому турі.

А тут усе вирішуватимуть навіть не відсотки, а десяті цих відсотків. Тому Явлінський, котрий “грав” на демократичному сегменті, обов’язково відтягнув би певну кількість голосів демократично налаштованого електорату. Саме їх може у перспективі не вистачити для перемоги Путіна в першому турі.

Нагадаємо, кандидатура Явлінського з’явилася якраз на піку мітингувальних протестів, викликаних необ’єктивними підрахунками результатів на виборах в Держдуму. Демократам кинули кістку: ось вам Явлінський, голосуйте, торжество демократії!

Справді, на фоні кандидатів-”думських старців” — Зюганова, Жириновського, Миронова, допущених Кремлем до участі у перегонах, той виглядав перспективно.

Коли ж побачили, що мітинги й протести ніяких конкретних загроз, крім звичайного бла-бла-бла, не містять, тоді й “сховали” Явлінського з політичної дошки, як зайву навіть не фігуру, а пішака.

Пішака, котрий так і не стане ніколи ферзем. Фактично влада взяла курс на безальтернативні вибори в один тур, залишивши найбільш свідому частину суспільства без вибору.

“Підгортати” демократичний електорат буде олігарх Михиїл Прохоров, чиї походеньки з куршавельськими лижницями більш відомі, ніж політичні уподобання.

Явний дилетант і лузер в цій грі, він, можливо, й розраховував на виднішу роль, адекватну приватизованим статкам, однак отримав по потилиці, коли спробував без узгодження з Кремлем очолити політичну партію правого спектра і балотуватися в прем’єри. А потім — ясна річ, в президенти.

Дитяча наївність — як висунули, так і засунули, хіба що доручили грати “шісткою” в нинішніх політичних розкладах.

Сам же Явлінський на прес-конференції заявив, що влада не стільки побоюється його особисто, як десятків і навіть сотень тисяч волонтерів-спостерігачів, які стіною стали проти фальсифікацій на виборах в Держдуму. І які наразі у різний спосіб пропонують свої послуги на президентських перегонах, щоб унеможливити будь-які фальсифікації виборів.

А що ж Путін? Уперше з 2000 року він відчуває певний — і не тільки політичний — дискомфорт, проте, як і личить справжньому радянському розвідникові, вигляду не подає.

Звичайно, неприємно, коли кортежу, в якому ти пересуваєшся по рідному Пітеру, з усієї дурі сигналять “прості виборці”, які змушені вистоювати в пробках.

Звичайно, не додає оптимізму, що проти твоєї кандидатури завзято протестують не тільки “бандерологи”, а й ті, кого прийнято вважати совістю нації — письменники, відомі артисти, знані вчені — люди, котрі добилися в своїй професії визначних успіхів.

Ну, з цими ще є шанс, хоч і примарний, про щось нейтральне в перспективі погомоніти. А от що робити з цими блогерами, інтернет-суспільством, самою Мережею, куди масово тікають “молодежь и подростки”?

Уже й мову їхню важко зрозуміти, не те що в дискусії взяти участь. Тим більше, людей типу Путіна і його покоління вони справді вважають “відстоєм”. На відвертий цинізм і брутальність, як і спробу пояснити вихід на вулиці десятків тисяч людей профінансованою акцією Держдепу США, просунутий загал зреагував презирством.

Довелося коригувати і саму кампанію, змінювати її тактичну складову. Якщо в трудові колективи — зась, можуть і освистати прилюдно, наразі зустрічі проводяться з перевіреною і добраною аудиторією, в закритому режимі.

Родзинкою кампанії стали “написані особисто” статті для паперових газет. Дарма, що тиражі мізерні, популярності — нуль, по телебаченню з ранку до вечора зачитуються уривки з “вибраного”.

Звичайно, це ще не маодзедунівські цитати, які змушують зубрити напам’ять, і поки що не “Мала Земля” “дорогого Леоніда Ілліча”. Та фігури сумнозвісного застою вже примарно вимальовуються в уяві людей мого покоління.

У світлі майбутніх — і парламентських і президентських — виборів в Україні не тільки цікаво, а й доречно проаналізувати ті прийоми і методи, котрі використовує влада, щоб “задобрити” своїх виборців, відвернути увагу від не вигідних для себе ситуацій на всілякі другорядні речі.

Кажуть, ніколи влада стільки не бреше, як під час виборів і на війні. У цьому сенсі обіцяна народу політична реформа (після виборів, звичайно) нічого, крім співчуття не викликає.

Кремлівські політтехнологи обіцяють повернути вибори губернаторів, а Путін наголошує на необхідності пошуку “якогось президентського фільтру”. Воно й зрозуміло: які ж вибори без фільтрування кандидатур?

Або, наприклад, його ж ідея про встановлення веб-камер на всіх виборчих дільницях.

Крім ідеологічної шумки — скільки коштів можна підняти. А нетямущий електорат — повірить, що саме ці камери створять заслін фальшуванню. Адже ж не кожен же виборець уявляє справжню механіку підрахунку голосів. Там тонкощів багато, і успіх на виборах залежить не від веб-камер, а від “лічильників”, від тих, хто безпосередньо задіяний в процесі підрахунку голосів.

Попри всі ці та інші “хитрощі”, люди дещо помічають. Наприклад те, що Путін категорично не сприймає дебатів з опонентами. І не тільки з добраними Кремлем кандидатами в президенти, але й з представниками опозиції — принципово.

Його прес-секретар пояснив останнє надмірною зайнятістю претендента і його напруженим графіком. Між тим, час для зустрічей з товариством рибалок, редакторами ЗМІ, а також футбольними фанатами за кухлем пива знаходиться. І в цьому — весь Путін — з безальтернативним мисленням, який ніколи і не за яких обставин не поступається принципами.

Ще б пак: безроздільно володіючи “Газпромом” і слухняною машиною російського телебачення, хіба не можна дозволити таку, з дозволу, слабкість? Тим більше — мета цього вартує. На кону — Росія і майже довічне царювання.

Володимир КУЛЕБА