Раби смартфона: як знову повернути собі свободу?

“Слуга” — це один із фільмів, які годі забути, безжальний розтин стосунків між лакеєм-інтриганом (Дірк Боґард) та його розпусним господарем (Джеймс Фокс). Слуга грає на слабкостях свого хазяїна, аж доки вони міняються місцями: врешті-решт запопадливий Фокс починає догоджати розпанілому Боґардові. Ця кінокартина — звинувачення проти класової структури Британії часів Гарольда Макміллана (прем’єр-міністр країни в 1957—1963 роках. — Ред.). Але сьогодні її неможливо дивитися без думки про інші небезпечні стосунки: між діловими людьми та їхніми смартфонами.

Ці розумні пристрої часто наділяють великою силою. З ними безмежне море інформації опиняється лишень на відстані пальця. Завдяки їм ми можемо працювати вдома, замість щоранку впихатися в один вагон із не надто ароматними незнайомцями. Це величезна перевага для батьків, яким потрібен гнучкий графік робочого дня. Крім того, смартфони та планшети підвищують продуктивність, бо дають змогу займатися ділом у вільні хвилини, які інакше просто були б змарновані: наприклад, у черзі за кавою. Ці хитромудрі машинки навіть здатні допомогти ледарям створити ілюзію, ніби ті працюють цілодобово: досить просто запрограмувати поштову скриньку на розсилання повідомлень о першій ночі.

Але для багатьох слуга вже перетворився на пана. Ще не так давно цілодобово на зв’язку були тільки медики. Тепер — усі. Начальники без вагань зв’язуються з підлеглими в позаробочий час. Робота проникає додому набагато дужче, ніж хатні клопоти — в офіс. Люди, цілком розумово здорові в усіх інших відношеннях, маніакально перевіряють свої смартфони, навіть попиваючи аперитив перед обідом, а їхній день починається й закінчується відсиланням електронних повідомлень.

Почасти це зумовлено тим, що такі пристрої викликають ефект звикання. Коли всесвітньо відомий експерт із брендингу Мартін Ліндстром спробував визначити 10 звуків, які найсильніше впливають на людину, він виявив, що вібрування телефона стоїть на третьому місці після звукового сигналу Intel і дитячого сміху. iPhone і BlackBerry безперестанку закидають нас, як піддослідних кроликів, подразниками вперемішку з винагородами. Хоч коли погляньте на моніторчик, там напевне буде як не повідомлення від клієнта, то подяка від шефа, чи імейл від якогось добродія з Нігерії, що пропонуватиме надати йому ваші банківські реквізити в обмін на $1 млн. Смартфони — це наразі найкращий девайс, створений для тих, хто любить поспішати повільно. Якщо чесно, то хто з нас не чистив поштової скриньки замість зайнятися чимось важливішим?

Гіперпідключеність увиразнює деякі з найнебезпечніших тенденцій на робочому місці: зменшення певності (з переходом організацій від бюрократії до адгократії — стилю управління, для якого характерний високий ступінь свободи в діях співробітників), появу глобальних ланцюгів постачання та всезагальний культ гнучкості. Смартфони допомагають менеджерам змінити думку в останній момент: наприклад, надіслати підлеглому об 11-й вечора повідомлення про те, що завтра зранку йому летіти в Піттсбург. Ці кляті машинки дають, крім того, змогу менеджерові з одного часового поясу зіпсувати вечір своєму колезі в іншому.

Працівникам дедалі тяжче розмежувати робочий і неробочий час, а також справжню трудову діяльність та її імітацію. На керівників навалюються два робочі дні замість одного: офіційний — із зустрічами та зборами — і неофіційний, заповнений намаганнями розгребти завали електронної пошти й повідомлень.

Усе це ніяк не сприяє родинному щастю або душевному здоров’ю ділових людей. Бізнесу також може шкодити. Коли шеф змінює рішення в останню хвилину, важко складати якісь плани на майбутнє. А результати кількох досліджень указують на те, про що говорить і здоровий глузд: люди здатні краще мислити, коли їх не відволікати постійно.

Як зробити, щоб смартфони знали своє місце? Як пожинати плоди підключеності, не стаючи рабом технології? Одне з рішень — цифрова дієта. Як надлишок нездорової їжі означає, що людині потрібно більше дисципліни в питаннях харчування, так і засилля інформаційного мотлоху означає, що треба бути відповідальнішим під час подорожей мережею. Щоб стати бодай на дрібку цивілізованішим, для початку можна заборонити собі лазити в інтернет до сніданку. А відмовившись від есемесок у вихідні чи, скажімо, в четвер, можна справді показати айфону, хто в домі хазяїн.

Гуртом і телефон легше перемудрувати

Проблема такого методу: він спрацьовує лише тоді, коли ви живете на безлюдному острові або на дні глибокого озера. Леслі Перлоу з Гарвардської школи бізнесу готує до друку книжку, що зватиметься “У ліжку зі смартфоном”. Авторка стверджує, що для більшості єдиний спосіб покінчити з такою цілодобовою прив’язаністю — це діяти не поодинці, а колективно. Вона наводить приклад однієї з найбільш завантажених організацій у світі, Boston Consulting Group, у якій навчилися краще давати собі раду з гіперпідключеністю. Ця фірма запровадила правила, які визначають, коли співробітники не повинні бути на зв’язку, і заохочувала їх дотримуватися цих настанов. Багато “крутих” консультантів спочатку лише посміювалися: звісно, смартфони відключатимуть хіба що мамусині синки. Але насамкінець усі були змушені працювати продуктивніше й без перенапруження.

Пораду Перлоу слід сприймати серйозно. Проблема гіперпідключеності й надалі загострюватиметься, бо ж смартфони будуть дедалі розумнішими, а на робочі місця прийдуть молоді аборигени з цифрових джунглів. Люди передають щораз більшу частину життя своїм телефонам — точно як герой Джеймса Фокса передоручав її слузі, якого втілював Дірк Боґард. Зараз можна завантажити програми — особисті помічники (як-от Siri від Apple), які розказуватимуть вам, щу у вас заплановано на майбутнє, й віртуальних особистих тренерів, які спонукатимуть вас більше рухатися. Незалежний британський регуляторний орган у галузі телекомунікацій Ofcom повідомляє, що аж 60% підлітків — користувачів iPhone — вважають себе “дуже залежними” від власних девайсів. Те саме стосується 37% дорослих.

Що потужніші ставатимуть смартфони й що заманливіші програмні продукти створюватимуть для них, то сильнішатиме ця залежність. Можна, звичайно, викинути кляту цяцьку своєї другої половинки з вікна або втопити у відрі з водою, коли увірветься терпець. Але в кінцевому підсумку саме компанії повинні перемудрувати ці хитрющі штукенції: просто наказати, щоб усі їх раз по раз вимикали.

The Economist