Путін обіцяє вирішити всі проблеми, але не каже, як це зробити

Почнімо з того, що кандидат відмовився від теледебатів, віддавши їх своїм довіреним особам. Нове? Безперечно. Чинний прем’єр відмовився не взагалі, як, наприклад, у період передвиборчої кампанії 2010 року тодішній кандидат у президенти України Віктор Янукович. Є можливість для дискусій у Росії. І довірена особа кандидата Прохорова, його сестра Ірина, розбила вщент довірену особу Самого Нікіти Міхалкова. І таке трапляється.

І це не край креативності Владіміра Путіна, його політтехнологів та штабу. Бракує в кандидата-прем’єра часу займатися справами нецарськими, особисто переконувати у своїх достоїнствах, адже можна наразитися на доволі неприємні та складні запитання, а до них він аж ніяк не звик за роки стерилізації інформаційного простору. Як колись казав класик, аби уникнути загроз та опинитися в особливому становищі, слід віддати перевагу викладу всіх світлих думок на папері та шпальтах газет. Красиво та безпечно.

Кілька попередніх публікацій мали дещо умоглядний характер та були сповнені загальних та таких, що не мають вагомого значення, висловлювань. Закликів зробити, змінити на краще, запобігти тощо. Але, зрештою, з’явилося вже щось близьке до того, що хотів би прочитати та почути виборець.

У “Комсомольской правде” була опублікована стаття Путіна “Розбудова справедливості. Соціальна політика для Росії”. В ній уже мінімальна кількість загальних розмірковувань та певний набір пропозицій з удосконалення соціальної політики. Насамперед адресатами статті були бюджетними, а серед них: викладачі вишів та лікарі, наукові працівники, відтак висококваліфіковані робітники, пенсіонери та студенти, багатодітні родини й люди з обмеженими фізичними можливостями, котрі потребують житла, та школярі з неблагополучних родин. Всім було обіцяно надати державну допомогу: чи грошову, чи таку, що виражатиметься у створенні більш придатних умов для реалізації особистісних потреб та професійного розвитку.

Як і годиться, спочатку про досягнення. Про те, як багато бюджет витрачає на соціальні потреби, про відсотки зростання, успіхи у демографії, пенсійному забезпеченні, обмеженні бідності, освіті й охороні здоров’я. Після цього йде констатація кандидата: “однак сьогодні нам слід вести мову про проблеми, які не вдалося вирішити, та про завдання, які мають стати на порядок денний на наступному етапі розвитку Росії”.

Найбільш масштабні обіцянки стосуються працівників галузі освіти й охорони здоров’я. Прем’єр визнає, що попередні організаційно-економічні заходи не забезпечили помітного для народу покращення якості освіти й охорони здоров’я. У статті йдеться про те, що після вчителів, рішення про підвищення зарплати яким було схвалено раніше, починаючи з 1 вересня 2012 року буде підвищено оплату праці викладачам державних ВНЗ до розміру середньої зарплати по регіону. Протягом 2013—2018 років середня заробітна плата професорів та викладачів вишів поступово досягне 200% середньої за регіональною економікою. Понад те, за кілька років буде поступово підвищено до ефективного рівня зарплату викладачів коледжів, майстрів виробничого навчання, інших педагогів, лікарів, середнього медичного персоналу, наукових працівників Російської академії наук та державних наукових центрів, працівників закладів культури. Виконання цього завдання, як зауважено в статті, потребує чималих ресурсів — до 1,5% ВВП на рік.

Путін укотре підтверджує, що він проти підвищення пенсійного віку, проте обіцяє, що “пенсії обов’язково зростатимуть”.

Вкрай оптимістичні перспективи вимальовує голова уряду щодо вічної проблеми браку житла. На його думку, є можливість домогтися того, щоб до 2020 року придбання житла стало доступним для 60% російських родин, а до 2030-го ця проблема була би повністю вирішена. Так і спадає на думку обіцянка Хрущова вирішити житлову проблему за 20 років. Вона була дана ще 1957 року. Відтак щось на кшталт лунало уже за часів Горбачова. Нині про те саме веде мову Путін.

За оцінками експертів, щоб досягти такого показника, країна має здавати в експлуатацію щонайменше 120—150 млн кв. м житла на рік. Але такого в Росії не було ніколи, будівельна галузь ледь видавала вдвічі, а то й утричі менше. При цьому в країні у найближчі 7—10 років потрібно буде замінити до 1 млрд кв. м старого житла, що становить третину наявного житлового фонду.

У статті чимало уваги присвячено тому, що вартість будівництва житла слід зменшувати. І це правильно, однак водночас постає інша проблема. Вона наразі така гостра, що навіть якщо знизити вартість квадратного метра на 20—30%, все одно переважна частина населення квартиру придбати не буде спроможна. Не той рівень доходів. Та навіть якщо підвищити зарплату до обіцяного рівня, коштів на купівлю житла все одно забракне.

Зрештою, в бюджеті банально немає грошей на виконання таких обіцянок. І як поєднати таке підвищення соціальних витрат, з яких ми згадали дуже незначну кількість, і доволі високі видатки на оборону та пов’язані з нею питання. Директор департаменту стратегічного аналізу компанії ФБК Іґорь Ніколаєв вважає, що подібні соціальні обіцянки були б реалістичними, якби рівень економічного зростання сягав 20% на рік і вище. Але такого ні в СРСР, ні в самій РФ ніколи не було та незрозуміло, чи взагалі хоч колись буде. “Якщо розглядати цю статтю без контексту, то, певна річ, ці обіцянки — справжнісінький популізм, а слова про підвищення зарплат взагалі є звичною річчю як для виборів. Це може перестати бути популізмом виключно за умови, якщо будуть переглянуті плани економічних реформ”, — вважає провідний економіст ФК “Открытие” Владімір Тіхоміров.

Будь-яка хоч трохи нормальна людина чудово розуміє, що стаття чинного прем’єра є справжнім популізмом, і все, за мізерним винятком тих, хто беззастережно вірить всьому, що каже національний лідер, нездійсненно за нинішньої ситуації. Постає цілком обґрунтоване запитання: навіщо?

Не можна ж думати, що всі у величезній країні такі зомбовані. В будь-якому разі ті, хто виходив на проспект Сахарова і двічі на Болотну площу в Москві, точно такими не є.

Точну відповідь дати неможливо. Можна лише висловити певні припущення.

По-перше. Так треба. Згадаємо Бісмарка, який казав, що ніколи так не брешуть, як під час війни, після полювання та напередодні виборів. Всі кандидати обіцяють, а Путін чим гірший за інших? Має право.

По-друге. Щось мають казати і довірені особи, ось їм і дали матеріал для використання. А з цифрами можна намагатися довести будь-що.

По-третє. Чимало точиться розмов про те, що влада на чолі з Путіним доконала країну. Недопрацювання визнаються відкрито. Багато чого досягли, однак більше ще слід зробити. Ми це бачимо й знаємо, як виправити ситуацію. Чомусь політтехнологам зі штабу кандидата здається, що цьому виборці мають повірити.

По-четверте. Цей інформаційний туман буде використаний на останньому етапі кампанії для нацьковування на опозицію. Ось хоче батько рідний ощасливити нас, а ці наймити державного департаменту, вороги великої Росії хочуть стати на заваді досягненню цих світлих планів, незліченна кількість яких викладена у статті.

Уже цілком очевидно, що російська влада готується до масштабних фальсифікацій. Поставлене завдання — перемогти в першому турі з результатом у не менш ніж 70%. Зрозуміло, в атмосфері, що склалася, зробити це без підтасовок буде неможливо. Тому поряд із наїздами та погрозами опозиційним засобам масової інформації вдаються до маневрів для відволікання уваги. Нині всі обговорюють написане кандидатом і тим самим начебто підвищують його рейтинг.

Так думати доволі нерозумно. Однак сказав же той самий залізний канцлер, що глупота — це дар божий, однак не варто нею зловживати. Не дослухаються у відомому штабі до розумної людини.

Юрій РАЙХЕЛЬ