Провісник російської смути: навіщо Прігожину протистояння всередині еліти?

 Так полковник ФСБ та імперець Ігор Стрєлков (Гіркін) відреагував на відмову глави ПВК “Вагнер” Євгенія Прігожина підкоритися рішенню міністра оборони РФ Сєргєя Шойгу стосовно того, щоб усі “добровольчі формування” підписали контракт із Міноборони до 1 липня. “Ті накази й укази, які формує Шойгу, поширюються на співробітників Міністерства оборони й на військовослужбовців”, — повідомив Прігожин, розпочинаючи черговий виток конфлікту з російським військовим відомством.

Російська влада на новий етап протистояння між військовими та “вагнерівцями” наразі не відреагувала. Але, як пише російський політолог Аббас Галлямов, “ігнорувати його зараз — це перетворитися, по суті, на failed state. На державу, неспроможну реалізовувати базові функції — забезпечувати торжество закону та єдність правового простору. Саме після таких речей і відбуваються революції”. Раніше Стрєлков, коментуючи події останніх тижнів, передрікав: “Смута вже почалася”.

То що, смута і справді вже почалася?

Для російських державників симптомом такого смертельного діагнозу стала швидкість появи тріщин на фасаді будинку, який звів Путін: на тлі початку українського наступу триває загострення конфлікту всередині російської еліти. Створюється враження, ніби система не просто розбалансовується, а починається розпад політичного та військового управління. У центрі напруження раз по раз опиняється Євгеній Прігожин, який роздмухує протистояння всередині еліти.

За демонстративної лояльності Путіну він критикує Міноборони, обкладає матом міністра оборони Сєргєя Шойгу та начальника Генштабу Валєрія Герасимова, робить “завуальовано-ворожі заяви” на адресу “Ахмата”, надалі конфліктує з главою Чечні Рамзаном Кадировим, “наїжджає” на губернаторів. І водночас каже те, за що інші росіяни отримують чималий термін ув’язнення: визнає провал путінських цілей “спеціальної військової операції”, кидає компліменти на адресу української держави та армії.

Взяття в полон “вагнерівцями” командира 72-ї бригади російської армії підполковника Романа Вінівітіна стало одним із найяскравіших і найбільш диких проявів конфлікту між ПВК “Вагнер” і МО РФ. Така партизанщина, характерна для часів громадянської війни, демонструє, що держава втратила монополію на насильство й не виконує своїх функцій. Після звільнення Вінівітін звинуватив “вагнерівців” у викраденнях, катуваннях, грабежах, зґвалтуваннях, а Прігожина — в дискредитації російської армії.

Черговим актом конфлікту став пост Кадирова в Телеграм-каналі. Він розкритикував Прігожина за формулювання, у яких той оголосив про залагодження конфлікту між оточенням глави Чечні та командирами ПВК. Заявив, що “Ахмат” воює ефективніше, ніж “Вагнер”. Натякнув на брудні дії Прігожина щодо забезпечення армії: “Ми в курсі всіх тонких деталей цього процесу”. Засудив різкі висловлювання на адресу військового керівництва. Дорікнув стосовно нелояльності до Путіна.

Сам Прігожин наразі не прокоментував слова “дорогого брата”, з яким ще кілька місяців тому перебував у ситуативному союзі проти російського військового керівництва.

Хоча демарші Прігожина б’ють по репутації російської влади всередині країни, хазяїн Кремля публічно ніяк не реагує на дії свого “кухаря”. Пасивність Путіна викликає здивування та різні припущення.

The Washington Post припускає, що Пригожин, можливо, забезпечив собі безпеку, повністю підтримуючи “СВО” та мобілізацію російського суспільства. Сам же Путін може не сприймати свого “кухаря” як загрозу або не до кінця розуміти ступінь його зростаючої помітності.

Російський політолог Кіріл Рогов вважає, що відсутність реакції Путіна на поведінку Прігожина свідчить про втрату президентом контролю над ситуацією в країні. Але, враховуючи специфіку політичної системи РФ, малоймовірно, що російський президент втратив контроль над власником ПВК. Тут або Кремль розігрує якийсь план через “диригента” “оркестру”, або сам Прігожин веде гру, емпіричним шляхом перевіряючи межі дозволеного.

“З ним досить відкрито сперечаються суперлоялісти на кшталт чеченської номенклатури. З ним відкрито сперечається Міноборони. Якби ставка (Кремля. — В.К.) була на нього, напевно, сперечальників із ним було б менше. З ним відкрито сперечається частина різних військових блогерів, які за єдність лав. Але він веде власну політичну гру, і з якоїсь причини його не душать у колисці. Отже, або не можуть, бо він потрібен зараз… А може, щоб задушити, потрібні дві руки, а друга рука душити не хоче”, — звертає увагу співробітник Берлінського центру Карнегі з вивчення Росії та Євразії Алєксандр Баунов.

Як зауважив один із росіян, у Прігожина нині “стадія відчуття безсмертя”.

“Диригент” “оркестру”, який повірив у свою удачу, не має політичної та адміністративної влади, але намагається скористатися вікном можливостей і монетизувати силовий ресурс і популярність у політичний капітал і, можливо, міністерську посаду. Спілкуючись блатною фенею з “глибинним народом”, “блогер із кувалдою” узгоджує ультрапатріотичну тематику з антиістеблішментською риторикою, критикуючи військове керівництво та губернаторів, і уявляє себе в ролі захисника “принижених і ображених”.

“Феномен Прігожина (а до нього — феномен Стрєлкова та польових командирів Донбасу) має спільну основу — усталений і досить потужний антиелітний запит у соціумі”, — зазначає російський публіцист Анатолій Несміян. Зі свого боку редакторка відділу розслідувань видання “Новая газета” Татьяна Бріцкая пише: “Для ліберальної опозиції Прігожин є нерукостислим. У лоялістських колах йому затісно, він там чужий зі своїм тюремним досвідом, авантюризмом і антигламурним іміджем. Розрахунок на праву опозицію є точним. Цих кувалдою не переб’єш”.

І ця стратегія спрацьовує.

За даними соцопитування “Левада-центру”, в травні в десятку політиків, яким довіряють росіяни, вперше потрапив Прігожин: йому довіряють 4% опитаних (у квітні — 1%). Водночас рівень довіри Путіну становив 42% (у квітні — 40), прем’єру Мішустіну — 18% (15), Шойгу — 11% (10), Мєдвєдєву — 4% (у квітні — 3). А ось згідно з результатами закритого опитування Федеральної служби охорони, оприлюдненими російськими Телеграм-каналами, рівень підтримки Прігожина — в межах 20—23%, водночас у Мєдвєдєва — 16%.

Кремль насторожує зростання популярності Прігожина серед “глибинного народу” та радикал-патріотів. Адже харизматичний лідер може як стати конкурентом Путіна в наступній президентській виборчій кампанії, так і дестабілізувати ситуацію в країні. Не дивно, що в адміністрації президента РФ обмірковують різні варіанти того, як утримувати під контролем амбітного власника ПВК, силовий ресурс якого є значним сьогодні й відіграватиме важливу роль у післяпутінській Росії.

Один із варіантів, який розглядають в АП, — це створення партії радикал-патріотів за участі Прігожина. Другий — за прикладом генерала Лєбєдя — прибрати Прігожина з Москви й призначити губернатором одного з регіонів РФ, де він замість того, щоб на федеральному рівні нарощувати рейтинг, займатиметься питаннями сільського господарства й втрачатиме бали популярності. Власник ПВК “Вагнер” у своїй традиційній брутальній манері публічно відмовився від пропозиції. Третій — витіснити Прігожина з Росії до Африки.

На свій лад проблему намагається вирішити й російське Міноборони. Телеграм-канал “ВЧК-ОГПУ”, посилаючись на своє джерело, пише: “У самому “Вагнері” постійно гуляє інформація про те, що Прігожина збиралися усунути й списати це на внутрішні розбірки всередині ПВК”. Але наразі російське військове керівництво використовує не ніж, а перо, намагаючись засобами бюрократії взяти під контроль підрозділи “вагнерівців”, які воюють на фронті, й у такий спосіб знищити джерело загрози собі, державі, Путіну.

Однак ПВК “Вагнер” для Прігожина — не лише інструмент, що дає змогу активно впливати на політичні процеси в Росії, а й страховка безпеки. Утім, у “ніч довгих ножів” ні штурмовики, ні колись тісні дружні стосунки з Гітлером не врятували Ернста Рема.

Внутрішньополітична напруга навколо Прігожина зростає. Зростають для Кремля й ризики дестабілізації Росії. Та хоча все свідчить про кризові процеси в країні, яка загрузла в безперспективній війні та перебуває під тягарем економічних санкцій, наразі немає підстав казати, що в Росії вже в найближчому майбутньому розпочнеться смута — вуличні протести, змови номенклатури, військових і представників великого бізнесу проти Путіна, “парад суверенітетів” російських регіонів.

Як пише Bloomberg, багато представників еліти втомилися від війни й бажають її закінчення, але ніхто не готовий кинути виклик Путіну, хоча стійка віра в його лідерство похитнулася. Подальші події багато в чому залежать від результатів українського наступу та здатності Кремля втримати під контролем конфлікти всередині еліти. Але те, що відбувається сьогодні в Росії, — це перші ознаки того, що сценарій кривавого внутрішнього протистояння в країні, яка володіє ядерною зброєю, стає дедалі більш реалістичним.

Володимир КРАВЧЕНКО