Протигази для влади

Є підозри, що для декого він стане останнім.

Віктор Ющенко

“Люди зі зброєю не допоможуть вирішити конфлікт. Їх втягнення віддаляє від компромісу”, — так у травні 2007 року Віктор Ющенко оцінив дії бійців спецпідрозділу МВС на чолі з тодішнім міністром Василем Цушком, які вибили двері в будівлі Генпрокуратури та ввели на робоче місце генпрокурора Святослава Піскуна.

“Дії співробітників СБУ достатньо жорсткі, як того і вимагають обставини цієї справи. Президент переконаний: у розслідуванні виявлених зловживань якраз і потрібно проявити адекватну рішучість і наполегливість. Період млявості і професійної апатії у діяльності правоохоронної системи треба завершувати”, — переказала прес-секретарка глави держави Ірина Ванникова реакцію Віктора Ющенка на дії бійців спецпідрозділу тепер уже СБУ, які минулого тижня увірвалися до будинку НАК “Нафтогаз України” і спробували здійснити виїмку документів, що стосувалися українсько-російських газових домовленостей.

І не варто зараз говорити, що позаминулорічне захоплення ГПУ було акцією суто політичною, а нинішній конфлікт навколо “Нафтогазу” стосується виключно економіки. У 11 мільярдах кубометрів газу, за які сперечається компанія “РосУкрЕнерго” в особі Служби безпеки України і, виходить, Президента, з одного боку, та Юлія Тимошенко в особі “Нафтогазу” — з іншого, політики набагато більше, ніж здається.

Спірний газ — це не просто сила-силенна грошей, які може виручити від його продажу “РосУкрЕнерго”. І не просто інструмент для того, аби уряд звів кінці з кінцями у газовому балансі України на поточний рік. Газ — це символ. Адже той, у чиїх руках у результаті опиняться ці багатостраждальні 11 мільярдів кубів, доведе свою перевагу над політичним опонентом, і перевага ця у переддень президентської кампанії може виявитися вирішальною.

Особливо актуальним це питання є для Віктора Ющенка. Зайве говорити, що навіть оптимісти оцінюють його шанси перемогти на виборах, як примарні. Якщо Віктор Андрійович програє ще й цей бій, то про успіх у перегонах йому, схоже, доведеться забути: він просто перестане бути цікавим для груп впливу, які ще не визначилися зі своєю стратегією на вибори-2010 остаточно.

Саме тому Віктор Ющенко ув’язався у боротьбу за газ, як у останній і вирішальний бій. Застосування спецпідрозділу “Альфа”, призначеного для боротьби з терористичними групами та диверсійними угрупованнями, у спорі між комерційним суб’єктом і урядом — це, звичайно, перебір. Але тим відчутнішим має виглядати сигнал усьому світові про те, що Банкова так легко своєї поразки визнавати не збирається і боротиметься до останнього...

Юлія Тимошенко

Для нинішнього прем’єр-міністра питання газу теж надзвичайно важливе. Перехід “Нафтогазу” прав на спірні 11 мільярдів кубів блакитного палива був одним із фундаментальних положень українсько-російських газових домовленостей і гарантією того, що в поточному році Україна не виявиться газовим банкрутом.

Водночас Тимошенко чудово розуміє, що означає цей газ для власника “РосУкрЕнерго” Дмитра Фірташа. Йдеться не лише про радикальне ослаблення фінансово-промислової групи DF Group, а й про маргіналізацію політичного угруповання, яке пов’язують з Фірташем. А це вже може призвести до кардинального переформатування українського політикуму: Дмитро Васильович має неабиякий вплив і на Партію регіонів, і на команду, зібрану на Банковій. Тому Юлія Володимирівна боротиметься за спірний газ до кінця: що переконливішою буде її перемога у цій сутичці, то більш ослабленими увійдуть у президентську кампанію її потенційні опоненти.

Відверто кажучи, шанси на виграш у Тимошенко доволі високі. І не лише через те, що юридична позиція уряду, напрацьована БЮТівськими юристами (подейкують, не без участі Віктора Медведчука), виглядає сильнішою, ніж пояснення з цього приводу з боку СБУ в особі Валерія Хорошковського. У Юлії Володимирівни існують ще принаймні дві підстави для того, щоб ставити у газовій битві на свою перемогу.

Насамперед варто зазначити, що до цього часу мовчанку з приводу конфліктної ситуації зберігає Москва — а саме “Газпром”, як би там не було, є власником 50% акцій “РосУкрЕнерго”. Припустімо, зараз Кремль з цього приводу мовчить, бо у нього про це не питають. Проте, коли настане час пускати у бій важку артилерію, то що опоненти Тимошенко зможуть протиставити визнанню “Газпрома” про те, що його дочірня компанія справді жодного стосунку до спірного газу не має?

Проте цілком можливо, що до цього не дійде. Кажуть, різка зміна у ставленні БЮТ до персони Валентина Наливайченка минулої п’ятниці і, відповідно, призначення Валентина Олександровича на посаду повноправного глави СБУ пояснюється досить просто. Наливайченко начебто втомився від ситуації невизначеності, у якій він перебував аж два з половиною роки, і навів місточки з Юлією Тимошенко.

Платою за позитивне голосування абсолютної більшості фракції з боку нового керівника спецслужби начебто має стати “спуск на гальмах” “газової справи” та звільнення найбільш ненависних “тимошенківцям” перших заступників глави СБУ — Валерія Хорошковського та Тіберія Дурдинця.

Чи закінчиться газова сутичка таким бліцкригом — наразі сказати важко. Зазначимо лише, що всі провідні нардепи-юристи БЮТ на чолі з Андрієм Портновим призначення Наливайченка не підтримали, ба більше — збираються зареєструвати постанову про його звільнення. Чим вони при цьому керуються? Можливо, вважають, що впорались би з цією ситуацією власними силами, без допомоги Валентина Олександровича. А може, підозрюють, що на посаді повноправного глави СБУ Наливайченко стане незалежним не лише від Банкової, але й від Турівської...

Так чи інакше, навіть якщо газова сутичка не завершиться абсолютною перемогою Юлії Тимошенко — у відчай вона не впадатиме. Поле для маневру у неї значно ширше, аніж у того ж Віктора Ющенка, альтернативні плани дій — практично готові.

Серед тузів, які Юлія Володимирівна ховає у себе в рукаві — черговий раунд об’єднання з Партією регіонів (у минулотижневому інтерв’ю французькій газеті Тимошенко визнала, що роботи над проектом конституційних змін тривають) або ж... проведення дострокових президентських виборів.

Звичайно, надії на те, що Ющенко відреагує на заклик добровільно скласти повноваження з вуст Леоніда Кравчука, підхоплений політиками меншого калібру та “тематичними” мітингами на місцях, у БЮТівців і так не було. Їхній план полягав у іншому: підготувати громадську думку до самої ідеї дострокової відставки Президента.

Набагато більше у БЮТ розраховують на альтернативні сценарії того, як “допомогти” Ющенкові попрощатися з кріслом. Перший варіант — імпічмент. Закон про ТСК готовий, підстави для початку процедури — сформульовані (і, цілком можливо, будуть доповнені за рахунок “нафтогазівського” інциденту), тому все нібито готово... Але цей план має один суттєвий гандж — його реалізація займає дві чергові сесії парламенту. А чи є сенс відправляти Президента у відставку у вересні, коли виборча кампанія і так буде в розпалі — питання риторичне.

Тому дедалі частіше БЮТівці всерйоз говорять про такі екзотичні “швидкі” варіанти позбавлення Президента повноважень, як відставка за станом здоров’я чи скасування рішення Верховного суду про проведення третього туру виборів-2004 (зрештою, факту системних фальсифікацій у ході другого туру — а саме на цьому будував свою аргументацію Суд у грудні 2004-го — ніхто так і не довів)...

Віктор Янукович

Інцидент у “Нафтогазі” нібито дав регіоналам чимало приводів для радощів. Ще б пак: їхні “помаранчеві” суперники — Юлія Тимошенко і Віктор Ющенко — результативно “вбивають” одне одному рейтинг, а “біло-сині” на цьому тлі знаходяться у найбільш виграшному становищі.

Однак розслаблятися їм, вочевидь, рано. Навпаки — насторожити “біло-синіх” мало б те, що епіцентр політичної боротьби якось сам собою переноситься за межі сесійної зали, тобто геть з того майданчика, де регіонали мають найбільший вплив.

До того ж, перемога у битві за газ команди діючого прем’єра (а поки що все, здається, до того йде) могла підкинути Партії регіонів ще більше матеріалу для роздумів. Адже погляньмо правді у вічі й зізнаймося: чи всі без винятку регіонали у поєдинку між своїм лідером і Юлією Тимошенко — яка самотужки декласувала Віктора Ющенка, — поставлять саме на Януковича? Тим більше, взявши до уваги чутки про налагодження цілком конструктивних взаємин між Рінатом Ахметовим та Юлією Тимошенко...

Тому “помаранчеві” “помаранчевими”, а якось нагадати про своє існування Вікторові Януковичу було б зовсім не зайве. А ідей, як це зробити, — катма. Хіба що “хвиля народного гніву”, яка, згідно з грудневим прогнозом головного регіонала, має сколихнути Україну в кінці березня. Але, знову ж таки, чи є гарантія, що серед постраждалих від цієї повені не виявиться сам Віктор Федорович — прем’єр-міністр хай тіньового, але ж уряду?..

І всі, всі, всі...

А поза тим, загравшись у війну всіх проти всіх, вітчизняні політики абсолютно не думають про те, як їхні ігри виглядають збоку.

Ще на початку минулого тижня здавалось: ну от, нарешті, прем’єр та Президент вперше за довгий проміжок часу поставили підпис під одним і тим самим документом — у даному випадку листом до МВФ із проханням дати ще грошей на подолання кризи. Тобто нібито помирились чи принаймні пообіцяли помиритись. Але минає кілька днів — і в “Нафтогаз” вривається “Альфа”...

Припустімо, на цей раз минулося. Оригіналів газових контрактів не знайшли, а відповідно — і не вилучили. Але що, якщо наступного разу, коли “Альфа” прийде за контрактами туди, де вони насправді лежать, а там їх зустріне, приміром, “Беркут”, і просто перестрибнути через турнікети “альфівцям” не вдасться?

Нічого не нагадує? Позаминулого травня, коли той же “Беркут” штурмував Генпрокуратуру, героїчний спротив йому чинили бійці Управління держохорони на чолі з Валерієм Гелетеєм, а на Київ рухалися колони Внутрішніх військ, у повітрі відчувалося напруження, і слова про те, що Україна стоїть на порозі громадянської війни, сприймалися серйозно.

Зараз такого відчуття немає і близько. На тлі масових звільнень і затримок зарплат тим, хто ще має роботу, наростання протестних настроїв та падіння довіри як до всіх політиків, політиків окремих і до влади як такої, налаштувати громадян на війну одне проти одного якийсь там газ не може. Навіть якщо його дуже багато.

Межа протистояння нині проходить в іншому місці. І зізнаймося щиро, хто, спостерігаючи, як у стінах “Нафтогазу” депутати здирають маски з бійців елітного спецпідрозділу СБУ, не уявив, як “альфівець”, плюнувши на недоторканність чи партійність людини, яка живе у світі, паралельному до нашого, просто дає їй здачі? Виражаючи тим самим волю вищого джерела влади в Україні — народу і опускаючи самоназваних господарів життя на грішну землю.

Cвятослав ХОМЕНКО