Незакінчені історії

Революція повернулася. Цього разу в найнесподіваніше місце планети — на Близький Схід. Один із можливих підходів до розуміння цих подій — подивитися на нещодавні аналогічні процеси, котрі вже можна розглядати як повчальні історії для інших. Доречним прикладом буде Помаранчева революція 2004 року в Україні. варто розглянути чотири важливі аспекти. По-перше, революції протвережують тих, хто думає, ніби все можна передбачити. 2004-го колишній американський посол у Києві сказав мені: ніхто не вірив у можливість таких бурхливих подій. Так само й на Близькому Сході. Спроби знайти експертні прогнози революцій у Тунісі та Єгипті, які було б зроблено місяці за три до них, будуть марні.
Але відсутність прогнозів фахівців, однак, не повинна нас дивувати. За визначенням, революції — це сингулярні події нелінійної природи, які буквально починаються темної ночі. Вони не підвладні моделюванню чи передбаченню, бо їх породжує непрогнозованість людської поведінки. Приміром, хто міг сказати заздалегіть про розлючення туніського вуличного торговця, яке закрутило вир першого народного повстання на Близькому Сході? Хто міг спрогнозувати відмову Леха Валенси повернутися на роботу в Гданську 1980 року, відмову, що дала старт польській “Солідарності”? Відповідь очевидна — ніхто. Визнання непередбачуваності — перша й найправильніша реакція на такі риторичні запитання.

По-друге, “день після революції”, власне, й визначає, чи була вона великим успіхом, чи повним провалом. У цьому сенсі Помаранчева революція — негативний приклад. В апогей людського збурення в Києві у грудні 2004 року кожен знав, чого він прагнув — кінця епохи Кучми. І це бажання було задоволене. Та щойно Кучма пішов, великі протиріччя зародилися поміж революційних лідерів. Їхнє протистояння знесилювало потім владну команду впродовж років, тож, зрештою, і через нього теж вони програли на виборах 2010-го.

Революція може бути найлегшою складовою змін. Те, що відбувається після неї, — “день після революції”, — і відзначає її успішність. Енергія, яку несе в собі людське повстання, може бути збережена лише тоді, коли його лідери спроможні порозумітися щодо найважливіших речей, а саме політичних і економічних реформ. Інакше ефективне управління є неможливим, а труднощі неминучими. Після того як політики, які уособлювали Помаранчеву революцію, розсварилися, революційний шанс 2004 року було змарновано. Лідерам революцій у Тунісі та Єгипті варто ознайомитися з досвідом України й осмислити його.

По-третє, революції, які починаються знизу, завжди зумовлені прагненням людей до справедливості й поваги до їхньої гідності. Юнаки та дівчата, які стояли на Майдані в Києві 2004 року, сподівалися кращого майбуття для себе так само, як і їхні однолітки в Каїрі, у Тунісі чи деінде. Але принципова передумова для забезпечення соціальної справедливості й гідності людини — приборкання корупції та вирішення задавнених економічних проблем. І знову Помаранчева революція пропонує нам негативний приклад.

Успішні економічні реформи можливі лише тоді, коли перед суспільством відкриються нові перспективи й воно буде орієнтоване на здорову конкуренцію в усьому. А це значить, що контракти мають бути дотримані, а інвестиції захищені законом. Якщо корупцію не вдається викоренити із судів, уряду й бізнесу, то жодна реальна реформа не відбудеться. Помаранчева революція зів’яла, бо її лідери не поставилися серйозно до прагнень молоді, її потреби в справедливості й чесності. Нові лідери Тунісу та Єгипту мають наполягати на соціальній справедливості понад усе.

По-четверте, революції можуть початися несподівано, але тривають вони довго. Вони є катаклізмами, що повністю виводять уряди й народи з рівноваги. Хвилі, збурені цими змінами, котяться ще впродовж десятиліть, а то й довше. Візьмімо за приклад Жовтневий переворот 1917 року. Курява, яку він здійняв, не вляглась аж до сталінських репресій і колективізації 1930-х років. Або звернімося до прикладу Американської революції. Впродовж першого десятиліття після остаточної поразки британців 1781 року американські штати мали протиріччя, сварилися. Здобутки революції, м’яко кажучи, мали проблемний характер. Лише після ухвалення конституції 1787 року та обрання Джорджа Вашинґтона президентом 1789-го завіси між штатами піднялися — всі збагнули, яке величезне значення мала Американська революція.

А як щодо Помаранчевої революції? Здоровий глузд підказує, що обранням 2010 року в президенти Віктора Януковича, людини, яка перекреслювала події 2004-го, вона закінчилася. Але якщо ми довіряємо логіці історії, такий висновок буде передчасним. Україна все ще має тверді опозиційні політичні сили й міцне громадянське суспільство. А це два рушії революції 2004 року. У грудні 2010-го тисячі представників середнього класу, підприємців виступили проти нового Податкового кодексу, тобто традиції протестів у країні збережено. А саме вони, якщо люди матимуть чітку мету, можуть запустити одного дня новий масовий рух.

Усе це свідчить, що ми нині спостерігаємо лише самісінький початок революцій у Єгипті й Тунісі. Рухи в цих країнах уже спонукали до протесту людей із півдюжини близькосхідних держав. Хто може сказати, що це спричинить? Та головне те, що революції сплутують усі карти, перевертають усе і приводять до наслідків, які заледве можна було очікувати чи уявляти на їхніх ранніх стадіях. Вони є довгими й складними історіями всюди. Історіями, багато розділів яких ще тільки буде писано.

Вільям ГЛІСОН