Непотрібне Євро

Четвертого лютого може статися знакова подія — в України заберуть Євро-2012. Мало хто у це вірить, але, технічно кажучи, певна надія, що Бог нам допоможе, існує.

Для цього українська влада має наперекір домаганням ФІФА, УЕФА та особисто Леоніда Кравчука — відмовитися від тиску на ФФУ і не змушувати її публічно заприсягати на вірність Суркісу.

Ну, а Блаттер із Платіні мають у відповідь зробити те, що обіцяли: забрати в України право на проведення Чемпіонату Європи й накласти санкції на ФФУ.

Сьогодні у такий розвиток подій не віриться. Швидше за все хтось спасує. І швидше за все, це знову буде Україна. Пасувати перед іноземним тиском це наша давня (улюблена) традиція. Але хотілося б поговорити про інше.

Чому ми так боїмося втратити те Євро?... Що такого хорошого у ньому? Адже нам не треба навіть відмовлятися від нього: ми показали, що готові і здатні його провести.

Все уперлося в Суркіса.

Але з якого боку не глянь, позиція та вимоги міжнародних футбольних організацій є тут достатньо некоректними. Ми це розуміємо, але повторюємо як мантру: “Україні втрачати Євро-2012 не можна. Нізащо!”.

Але чому? Що такого вже хорошого у тому Євро?

Публічно аналізувати вигоди та втрати України від проведення Чемпіонату Європи вважається у нас неправильним. Усі розуміють, що з фінансової точки зору, це буде повний провал і справжня боргова яма.

При тому, що витрачені державою гроші не дадуть навіть суттєвого пожвавлення українській економіці, адже найкращі контракти першочергово віддаються туркам, італійцям, корейцям, китайцям і всім кому завгодно. Але не українцям.

Пояснюють це тим, що часу нема та й нездатні українці якісно дороги ремонтувати, термінали будувати, лінії метро та залізничні колії прокладати.

Тому треба всі позичені гроші віддавати іноземцям, щоб вони отримали роботу та замовлення, а потім вже ми будемо всі разом ці борги віддавати, згадуючи неймовірне задоволення від Євро 2012.

Але чи буде це задоволення?... Чи взнає світ про Україну — як тут у нас люблять говорити?

Ну, якби збірна України перемогла, то може світ і дізнався би про нас. Достатньо було б навіть до фіналу пройти. Можливо, заради такого дива й варто було б залізти у боргову кабалу на десятки мільярдів гривень, доларів та євро.

Але які шанси показати достойну гру має наша збірна, якщо вона досі без тренера? Та й взагалі…

Тепер уявимо, що ми від того Євро 2012… ні, не відмовилися. А просто дозволили ФФУ висловити свою об’єктивну думку стосовно стану Українського футболу та Суркіса, зокрема.

Уявимо тепер, що Суркіса звільняють, і в покарання за це Євро 2012 передають Німеччині… Усупереч нашим гнівним заявам та судовим позовам. Що це дасть Україні?

По-перше, ми зламаємо традицію — слухняно коритися зовнішньому тиску. Цій традиції як мінімум 20 років. Започаткував її, до речі, той же Кравчук, відмовившись від ядерної зброї.

Потім, як пам’ятаємо, були: чудово організована приватизація, відмова від Бушерського контракту, закриття ЧАЕС, дике розпаювання земель і багато чого іншого дуже хорошого, що ми робили на прохання чи за рекомендацією іноземних країн.

Останнім жестом нашої неймовірно доброї волі стали Харківські угоди, а перед тим була не менш показова — відмова від збагаченого урану. Аби Обамі зробити приємно.

Тепер от Євро-12. Усі впевнені, що ми як завжди спасуємо. Але можливо час нам цей світ хоч трохи здивувати і змусити заговорити про Україну? Нарешті.

По-друге, ми зекономимо як мінімум 30 мільярдів гривень. У період кризи, коли в економіці критично не вистачає грошей, який сенс викидати їх на те, що не є конче необхідним, чи сплачувати закордонним фірмам?

Навіть залишивши за дужками різноманітні відкати та розкрадання, отримуємо суттєву економію, яка, можливо, дозволить відмовитися від чергового підняття ціни на газ для українців. Гадаєте вони були б проти?

По-третє, навіть, якщо добудовувати стадіони, аеропорти, метрополітени і тому подібне, то тепер це можна робити — без поспіху. Оплачуючи роботу вже суто українських, а не іноземних підприємств та робітників. А це означатиме інвестиції вже у власну економіку, яка просто загибається зараз від браку грошей.

По-четверте, з десяток зекономлених мільярдів можна було б скерувати не на готелі чи якісь інші глупства, а на реконструкцію мереж водо- та теплопостачання, наприклад. Хіба мало ми маємо кричущих проблем у ЖКХ?

По-п’яте, кілька мільярдів можна було б витратити на той же футбол та розвиток спортивної інфраструктури в цілому. Можливо через кілька років це дозволило б нам побачити якісно іншу збірну, ніж та, до якої ми звикли за останні роки. Збірну, яка зможе реально конкурувати з грандами.

Мало того, якщо команда Ярославського-Ахметова-Колеснікова змістить зараз Суркіса і Євро у нас відберуть, то далі ці люди повинні будуть зробити щось надзвичайне, аби виправдати свій сьогоднішній демарш.

Якщо ж Суркіса змістять, а Євро не відберуть, то ті ж самі люди повинні будуть зробити щось надзвичайне, аби забезпечити максимально вдалий виступ української збірної на чемпіонаті і довести, що відставка Григорія Михайловича дійсно була необхідною.

І в тому, і в іншому випадку відставка Суркіса може принести зараз більше користі, ніж шкоди. Хоча б тому, що погодившись на вимоги Блаттера-Платіні ми будемо змушені йти на Євро з “заламаними руками”, та в ситуації серйозного внутрішнього протистояння. А це навряд чи дасть позитивний результат.

Правда, існує думка, що “втрата Євро” загрожує рейтингам Януковича та його політичної сили. Мовляв, “це буде кінець Регіонам”. Можливо оточення Януковича також думає подібним чином.

В такому разі ніякої знакової події не станеться, й Україна слухняно піде звичним шляхом до своєї чергової поразки. Ми проведемо Євро, яке нас, швидше за все, дуже розчарує і залишить суттєво збіднілими.

Натомість, якщо Україна зараз не спасує, то це може стати справжнім поворотним пунктом нашої історії. Яка до сьогодні реально є суцільною історією здачі власних позицій та компромісів, від яких виграє хто-завгодно, тільки не ми.

Микола КУЛЬЧИНСЬКИЙ