На межі існування: як війна змінює український промисловий сектор

 Повномасштабне вторгнення Росії завдало важкого удару українській економіці. Особливо це стосується вітчизняної промисловості, яка й до того мала негативну тенденцію щодо зменшення виробництва продукції.

Державна служба статистики поки не публікує офіційну інформацію, як змінилося промислове виробництво в Україні за останні місяці, але й без того зрозуміло, що ситуація є вкрай критичною.

Чи не найбільш проблемним для держави є стан гірничо-металургійного комплексу, який до війни разом із аграрним сектором виробляв левову частку українського експорту. Крім цього, він ще й забезпечував велику кількість робочих місць із достатньо високим рівнем заробітних плат.

Проте після 24 лютого ситуація у ГМК суттєво погіршилася. Через окупацію росіянами Маріуполя Україна фізично втратила два великі металургійні підприємства — “Азовсталь” та ММК імені Ілліча, на які припадало понад 40 відсотків виробництва металу в державі. Інші металургійні гіганти через бойові дії значно обмежили виробництво. Феросплавні підприємства на початку літа працювали на 20 відсотків потужності, а металургійний комбінат “Арселор Мітал Кривий Ріг” повідомив про скорочення виробництва та зниження зарплат на третину. Інгулецький та Південний гірничо-збагачувальні комбінати призупинили діяльність, а з початку липня ще і Північний ГЗК припинив добувати руду.

До останнього часу у середньому рівень завантаження працюючих підприємств комплексу становив 25-28 відсотків у металургійних заводів та 45-50 відсотків — у ГЗК.

За даними галузевого об’єднання підприємства “Укрметалургпром”, вітчизняні металурги у червні випустили лише 300 тисяч тонн сталі, що на чверть менше, ніж у травні. Результат роботи гірничодобувної галузі не менш сумний: разом з металургією експорт продукції впав на 50 відсотків.

За словами президента “Укрметалургпрому” Олександра Каленкова, якщо минулого року за перше півріччя металурги випустили майже 11 млн тонн сталі, то цього року — лише 4,5 млн тонн.

“З урахуванням поточної ситуації в країні метпідприємства у найкращому разі за підсумками року вироблять 6,5 — 7 млн тонн сталі. Тобто її виробництво у 2022 році впаде порівняно з показниками 2021 року більше ніж у три рази”, — прогнозує він.

 

 

Знищення промислових активів

Бойовими діями, ракетними та бомбовими ударами росіяни цілеспрямовано знищили велику кількість промислових підприємств різних інших галузей економіки, особливо — на сході країни.

Як зазначив у коментарі УНІАН президент Українського союзу промисловців і підприємців Анатолій Кінах, на сьогодні через знищення потужностей фактично не працює вітчизняна нафтопереробна галузь, а виробництво азотних добрив скоротилося в п’ять разів із початку вторгнення на тлі зупинки ключових підприємств та руйнування активів.

Одна із галузей, що постраждала найбільше від воєнних дій, — національне машинобудування.

“Росія прицільно обстрілювала не тільки підприємства сфери оборонно-промислового комплексу, але й ремонтні заводи, інші індустріальні виробничі майданчики. Через це значна частина промислових гігантів не працює, інші знаходяться в процесі релокації”, — зазначив він.

Він повідомив, що переїзд у більш безпечні західні та центральні регіони завершило близько 700 підприємств. Проте, на думку голови УСПП, саму державну програму релокації потрібно вдосконалити.

Що стосується харчової промисловості, то, за словами Кінаха, тут все залежить від регіону знаходження підприємства. Якщо західні та центральні області показують приріст активності в цій галузі, то у прифронтових зонах компанії змушені призупиняти виробництво. Важливим показником цієї галузі є те, що виробництво соняшникової олії, суттєвої складової українського експорту, становить 30-40 від довоєнного рівня.

 

 

Проблеми логістики

Окрім падіння обсягів виробництва, вітчизняні промисловці, як і аграрії, потерпають від блокування російськими “піратами” українських портів. Це суттєво зменшує можливості для експорту готової продукції та імпорту сировини. До речі, минулого року через порти було експортовано 15,3 млн тонн продукції чорної металургії та 29,5 млн тонн руди. Сукупно це майже стільки ж, скільки було вивезено зерна.

Ситуація з аграрним експортом морськими шляхами почала змінюватися лише на цьому тижні, коли перші кораблі почали вивозити зерно через наші порти — “Одеса”, “Чорноморськ” та “Південний”.

Таким чином, основним способом транспортування української продукції залишається залізниця, яка й без того не може задовольнити потреби промисловців, оскільки задіяна в основному у перевезенні критично важливих вантажів та аграрної продукції. Крім того, з 1 липня “Укрзалізниця” підвищила на 70 відсотків тарифи на вантажоперевезення, що стало найбільшим одномоментним підвищенням тарифів в історії держави.

В той же час залізниця зменшила у чотири рази нормативну відстань, яку вагони проходять за добу — до 50 км. Якщо раніше з центральних регіонів до західного кордону вантажі діставалися за три дні, то тепер перевезення на ту ж відстань триває в середньому 12 діб.

За словами голови “Укрзалізниці” Олександра Камишіна, він зустрічався з керівництвом трьох найбільших металургійних груп — “Метінвесту”, “Арселор Мітал Кривий Ріг” та “Феррекспо”, які заявили, що зростання тарифу стане важким ударом. Проте, на його думку, промисловці цей удар “тримають, вирішують нові логістичні задачі і йдуть вперед”. І також додав, що, наприклад, залізничний тариф на перевезення залізної руди Україною після підйому буде нижчий в 3,5 рази, ніж в Польщі.

“Українців вже давно готують до євроінтеграції поступовим переходом до європейських тарифів. Великий бізнес теж має пройти цей шлях”, — зауважив голова УЗ.

Проте, судячи із слів самих металургів, тримати цей удар вони будуть завдяки зменшенню обсягів виробництва.

Голова представництва “АрселорМіттал Кривий Ріг” у Києві Володимир Ткаченко зазначив, що у порівнянні з довоєнними показниками логістика подорожчала майже на 400 відсотків. На це накладається падіння світових цін на продукцію та суттєві ризики, пов'язані з війною.

“Транспортні витрати на перевезення територією України для продукції “АрселорМіттал Кривий Ріг” зростуть більш ніж на 45 відсотків, що загрожує повною зупинкою експорту металургійної продукції на європейські ринки з серпня 2022 року. Фактично, це змусить нас припинити експорт продукції та повністю зупинити металургійне виробництво”, — заявив він.

За словами генерального директора меткомбінату “Запоріжсталь” Олександра Мироненка, підприємство сьогодні працює на половину від своєї потужності, а значні проблеми з логістикою можуть призвести до подальшого скорочення обсягів виробництва.

“Ми маємо суттєві проблеми з відвантаженням нашої продукції на клієнтів в ЄС. Всі наші маршрути до війни проходили через порти, але поки що вони недоступні. Нині ми маємо суттєве затоварення на прикордонних переходах на західній Україні. Це все змушує нас розглядати варіант із скороченням виробництва, бо нашу продукцію просто не можна переправити через кордон”, — пояснив він.

За словами президента “Укрметалургпрому” Олександра Каленкова, підвищення залізничних тарифів на вантажоперевезення матиме і серйозні соціальні наслідки. Поки що власники підприємств продовжують платити заробітну плату своїм працівникам, однак подальше погіршення економічної ситуації призведе до логічного кроку.

“Десятки тисяч українців можуть втратити робочі місця, а державний бюджет недоотримає мільярди гривень податків, із яких виплачуються пенсії, соцдопомога постраждалим від війни українцям і зарплатня нашим військовим”, — впевнений він.

 

 

Що буде з вітчизняною промисловістю

Завдяки розблокуванню з 1 серпня трьох портів для експорту українського зерна вітчизняні промисловці можуть розраховувати на збільшення перевезень залізницею, хай і за збільшеними тарифами. Проте без закінчення війни та повноцінного розблокування морських перевезень перспективи вітчизняної промисловості, зокрема, гірничо-металургійного комплексу виглядають не дуже оптимістичними.

Старший економіст Центру економічної стратегії Дмитро Горюнов в коментарі УНІАН вказав, що значна частина промисловості в більшості галузей та в більшості регіонів нікуди не ділась, проте для перезавантаження знадобиться оборотний капітал. І тут велику роль буде грати можливість залучити ці кошти у банківської системи та бажання власників підприємств. Крім того, через війну промислові підприємства можуть залишитись без ключових клієнтів або постачальників. Тому не всі ланцюжки доданої вартості зможуть відновитись.

Загалом, як вважає експерт, у майбутньому центр промислового тяжіння України переміститься у західні регіони.

“На Сході працювати найближчі роки буде складно навіть після перемоги. Плюс буде більше орієнтації на європейський ринок, а тоді логістично раціональніше виробляти щось ближче до західного кордону”, — сказав він.

Горюнов прогнозує, що українська промисловість, яка орієнтувалась насамперед на пострадянський ринок, зовсім зникне, а деякі традиційні сектори будуть занепадати.

“Металургія частково знищена, зараз немає доступу до портів, плюс з часом її позбавлять штучних конкурентних переваг у вигляді низької рентної плати за добування та низьких тарифів на залізничні вантажні перевезення. Хімія залежала від російського газу, якого теж не буде”, — додав він.

За словами Анатолія Кінаха, наші промисловці очікують фазу відновлення галузі вже з 2023 року, хоча багато в чому це буде залежати від ситуації на фронті та успішності проходження зимового періоду. Найбільше відчутного пожвавлення експерти очікують у будівельному секторі та інфраструктурі.

“Сюди піде левова частка інвестицій, чимало проектів здійснюватимуться в кооперації із європейськими компаніями. Після цього така тенденція збережеться, і інтеграція ринків стане ще більш відчутною”, — зазначив Кінах.

Ще однією точкою зростання, на його думку, буде національний оборонно-промисловий комплекс.

“Тут в України є значні перспективи, оскільки ми маємо і розробки, і досвід використання всіх цих технологій в умовах реальної війни. Тим більше, що РФ як загроза лишиться: навіть після нашої перемоги потрібно буде думати, яким чином максимально укріпити власну обороноздатність”, — зазначив він.

 

 

Розвиток сучасних галузей

Президент УСПП Кінах звернув увагу на прогноз, що в розвинених країнах світу політика локалізації виробництва стане жорсткішою. Крім того, Україна, як кандидат в члени Євросоюзу, планує брати участь в зеленому курсі ЄС, який передбачає суттєву модернізацію промислового виробництва. Тому вже зараз потрібно думати, де і як залучати кошти для реального сектору економіки.

“Україні слід масштабувати програму кредитування реального сектору економіки. Наявні цифри перебувають на довоєнному рівні і не відповідають тим викликам, з якими виробники та експортери стикнулися зараз через руйнування майданчиків, майна. В ЄС найближчі роки буде збільшена фіскальна підтримка національних виробників з боку урядів, що зробить українські товари менш конкурентоспроможними”, — вважає Кінах.

Поки що майбутнє вітчизняної промисловості навряд чи бачиться позитивним. Є висока вірогідність, що деякі галузі взагалі щезнуть з економічної мапи України. І хоча майже вся українська промисловість у вигляді металургії, машинобудування і нафтохімії відноситься до третього та четвертого технологічних укладів і була створена за часів СРСР, проте вона виконувала ряд важливих функцій у вигляді створення робочих місць та залучення валютної виручки від експорту. Зважаючи на це, уряду країни потрібно хоча б не ускладнювати життя тим підприємствам, які б’ються за своє існування.

Потрібно вже зараз розробляти нову національну промислову політику, яка би передбачала розвиток сучасних галузей — біотехнологій, інформаційних технологій, “зеленої” енергетики і так далі. Тобто того, на що орієнтується Європейський союз, частиною якого ми плануємо стали.

І при цьому пріоритетним має стати саме фактор створення нових робочих місць, адже більшість українців, які втікали від війни за кордон, навряд чи повернуться, якщо держава сконцентрується лише на відбудові зруйнованої інфраструктури та пошкодженого житла. Крім того, потрібно знайти надійні джерела фінансування розвитку цих галузей.

Дмитро ШВАРЦ