М'яка посадка для світу і турбулентність для України

 Ціни на сировинних ринках, що били всі рекорди після вторгнення РФ в Україну, почали знижуватися. До падіння ще далеко, але про тренд уже можна говорити. Для глобальної економіки це хороший сигнал, що криза може виявитися просто рецесією. Та й переконувати своїх громадян у важливості допомоги Україні нашим країнам-союзницям буде простіше. Але наші власні прибутки, напряму прив’язані до сировинного експорту, вочевидь падатимуть, збільшуючи ще сильніше й без того величезну різницю між нашими доходами та видатками.

Ціни вниз

Одними з перших почали знижуватися ціни на зернові, які з початку нападу РФ злетіли до десятирічного максимуму. Не в останню чергу це зниження завдячує частковому розблокуванню українських портів, заспокоївши всіх тих, хто переймався глобальною продовольчою кризою. Та й прогнози майбутніх урожаїв як в Україні, так і в РФ, попри те, що не найкращі, але достатні для погашення продовольчої паніки. Росія вже зібрала близько 125 млн тонн зерна, Україна навіть після зниження вдвічі своїх планів усе одно готова експортувати близько 40 млн тонн. Переглянувши прогнози і зрозумівши, що дефіциту не буде, закупівельники дещо заспокоїлися. Звісно, Росія регулярно вдається до класичного шантажу, час від часу натякаючи, що чорноморський коридор для продажу українського зерна треба переглядати. Але, розігруючи одну і ту саму карту на всіх сировинних ринках, не варто сподіватися, що всі сприйматимуть це серйозно. Доведено ринком газу.

Панічний попит на газ також зупинився, а разом з ним і зростання цін. За останній місяць довгострокові газові контракти подешевшали майже на 30%, закріпивши тренд. Газові сховища країн Євросоюзу вже заповнені майже на 85%, про альтернативні поставки домовлено, уряди європейських країн представили плани проходження зимового періоду із економією для всіх і допомогою для найуразливіших. Глобально країни ЄС домовилися про скорочення споживання газу на 15%, аби пережити зиму із наявним у сховищах ресурсом і подбати про обмеження його ціни у майбутньому. Отже, страшної довгої та холодної зими, якою лякала Європу Росія, точно не буде. Шантаж РФ не спрацював.

І не лише щодо газу. Вартість нафти також знизилася за останній місяць відсотків на 20. Причина і в анонсованих обмеженнях ціни ресурсу, і у зниженому попиті через глобальну рецесію, і у розумінні, що РФ просто не може скоротити видобуток без втрат для власних потужностей, а значить, продаватиме нафту за будь-якої ціни. Тобто не має таких уже широких можливостей для маніпулювання цим ринком. Особливо зараз, коли кремлівську Urals навіть зі знижкою відмовляються купувати індійські нафтопереробники, переорієнтовуючись на постачальників Західної Африки та Близького Сходу. На близькосхідну нафту після вторгнення РФ в Україну переорієнтовується і Китай, який разом із Індією був основним покупцем російської Urals.

Дякуючи режиму підвищеної економії, знижуються і ціни на залізну руду. Європейські металургійні заводи через надмірну вартість енергії просто скорочують виробництво, відповідно, знижуючи потребу у сировині. А одного Китаю як споживача, навіть попри його ринкову вагу, замало для суттєвого нарощування попиту. Зрештою, світові ціни, знизившись із березня на 35%, уже коливаються десь на рівні кінця минулого року.

Єдиний енергоресурс, який наразі не дешевшає, — вугілля. З поганих новин — попри всі декларації про скорочення вуглецевого сліду, вугілля все ще потрібне всім, від Японії до Німеччини, і що глибші проблеми на ринку газу, то більше вугілля треба. ЄС, наприклад, цьогоріч збільшив його імпорт на 35%. З хороших новин — навіть дороге і затребуване Європою вугілля не купують у РФ, для неї наразі відкриті лише ринки Індії та Китаю, та й туди доправити товар дедалі важче через санкційні обмеження.

Дефіцит угору

Загалом тренд обнадійливий. Світ почав швидше реагувати на виклики, а країни — гнучкіше пристосовуватися до нової реальності, сповненої різноманітних обмежень. Глобальної кризи уже не чекають, говорять лише про глобальну рецесію і не зараз, а наступного року.

Так, вона буде тривалою і вимагатиме від країн продовження жорстких монетарних політик для валютної стабільності та боротьби з інфляцією. Так, три найбільші економіки світу — Сполучені Штати, Китай і єврозона — різко сповільнюються, і, напевно, це буде найглибший спад з 70-х років минулого століття. Так, висока інфляція може залишитися з нами на довший строк, а зростання буде дуже млявим. Та й ризики боргових криз нікуди не зникають. Але все ж оптимізму стало трохи більше. Щоправда, передусім для розвинених країн. Країни ж, що розвиваються, особливо втягнута у війну Україна, все одно зазнають потужного удару.

Щоразу, коли ми радіємо тому, що РФ через зниження цін на сировину стала заробляти трохи менше, маємо пам'ятати, що й ми навряд чи збагатилися. Адже Україна — теж сировинна економіка і за більшістю позицій, окрім нафти та газу, пропонує глобальному ринку той самий набір товарів. Але, на відміну від РФ, обмеженої у торгівлі санкціями, Україна втратила значні виробничі потужності та зіштовхнулася із безпрецедентними логістичними проблемами. За перше півріччя 2022 року експорт товарів з України становив 22,7 млрд дол., або 76% від минулорічного показника.

Морем ми вже змогли вивезти близько 3 млн тонн зернових. Залізницею зуміли експортувати майже 3 млн тонн товарів, автошляхами — приблизно 1,4 млн тонн. У загальному експортному кошику на товари рослинного походження припадає більш як 24%. У плюсі також кондитерська продукція, цукор і шоколад, але загалом їхня частка незначна. А от серед основних товарів, окрім зернових, на зовнішні ринки ми продавали чорні метали (17,6%), олії (12) і мінеральні продукти (12,3%).

Запропонувати світові звичні обсяги сировинних товарів ми просто нездатні. Заробляти при зниженні їхньої вартості також будемо менше. І це суттєвий виклик для наших держфінансів, який обов’язково треба враховувати.

Наступного року наші видатки вдвічі перевищуватимуть наші доходи, а найбільшим викликом залишиться спроможність країни знайти та залучити до бюджету 1,5 трлн грн. Що саме по собі є надзвичайно складним завданням, зважаючи що 2022-го за пів року нам надали фінансової підтримки на 540 млрд грн. За таких умов експорт, на якому у нас роками все трималося, набуває неймовірної ваги. Адже що меншими будуть наші податкові надходження, то більше грошей ми будемо змушені позичати, а якщо не вийде — друкувати, заганяючи власну економіку дедалі глибше у глухий кут.

Чи бачимо ми це усвідомлення у владі? Пошуки нових ринків, перегляди планів, пропозиції з диверсифікації. Що ж, на обговоренні держбюджету наступного року в залі парламенту було близько п’ятдесяти народних депутатів — напевно, це найкраща відповідь на ці запитання.

Зрозуміло, що з лютого цього року ситуація із нашими держфінансами настільки катастрофічна, що про будь-який баланс годі й мріяти. Але ми принаймні маємо в короткостроковій перспективі враховувати глобальні тренди і робити все, аби збільшити та зробити більш прогнозованими надходження зовнішнього фінансування.

У довгостроковій, вкотре зробивши неприємні для себе висновки, докласти максимум зусиль до скорочення частки сировинних товарів у нашому експорті, зменшивши цю катастрофічну залежність від доволі мінливих глобальних ринків сировини. Чотири роки поспіль ринки постійно лихоманить, вони то депресують, то сповнюються, часто невиправданим, оптимізмом. Факторів, які на них впливають, — безліч, і далеко не всі прогнозовані. Доведено пандемією та Росією. Перебувати в залежності від них, ставити у цю залежність власне населення та його добробут як мінімум безвідповідально.